Вони от-от побачать Нью-Йорк, а ще мають шанс отримати «Оскар», найпрестижнішу кінонагороду. Олежка та його бабуся Олександра – родина з прифронтового села Гнутове, про життя якої суспільство дізналося завдяки документальному фільму «Віддалений гавкіт собак». Цю стрічку данський режисер Сімон Леренґ Вілмонт презентував у 2017 році і вона вже отримала понад 20 нагород на кінофестивалях світу, а тепер ще і номінована на премію «Оскар».
Із Олегом та його бабусею ми зустрічаємося біля головної ялинки країни на Софійській площі в Києві. Перші слова хлопчика – це здивування від розмірів ялинки: «Ніколи не бачив такої великої», – зізнається Олег.
За кілька днів він вперше із бабусею полетить літаком. Кінцева зупинка – Нью-Йорк. Там вони візьмуть участь у рекламних заходах щодо фільму, адже стрічка «Віддалений гавкіт собак» претендує на «Оскар» у номінації «Кращий документальний повнометражний фільм» і потрапила до 15-ки перших претендентів.
На відміну від багатьох документальних фільмів про війну на Донбасі, ця картина не про смерть, а про життя. На момент зйомок Олегу було 10 років. Він живе із бабусею з хворим серцем у майже безлюдному селі Гнутове неподалік лінії фронту.
Читайте: «Страх – це холодна рука, яка стискає твоє серце» – фільм про життя хлопчика поруч з війною
Сам Олег передивився цей фільм багато разів, режисер став для нього кращим другом в процесі спільної роботи.
«Коли я побачив як ми стріляли з пістолета в жаб, то мені стало ніяково, навіть не впізнав сам себе. Якось стало шкода жабу… І я зрозумів це лише коли подивився фільм», – згадує він.
Хлопець каже, що в його житті нічого не змінилося, хоча і відчув себе трохи відомим, а в рідному селі стали менше чутися постріли.
Сімон Леренґ Вілмонт, режисер стрічки, в коментарі Радіо Свобода про те, як він шукав героїв для зйомок.
Зі свого села Олег виїжджав лише кілька разів. У столиці він спостерігає за людьми і знаходить рису, за якою вони відрізняються від його звичного оточення:
«В Києві люди розмовляють українською і все. Більше нічим не відрізняються. Мені дуже подобається українська мова, але в Гнутові мені не дуже зручно говорити українською, бо всі звикли, що я говорю російською. Мені б хотілося розмовляти українською», – відповідає хлопець.
Життя після фільму
Олег дуже відкритий і щирий в емоціях. Під час інтерв’ю його увагу захоплюють птахи з дерев’яних палиць та поліетилену, які запускають вуличні торговці для реклами. Хлопця це дивує і приваблює.
Він ще не зовсім усвідомлює, що таке «полетіти до Нью-Йорка», розповідає його бабуся, навіть пропонує поміняти на відвідування розважального центру, – сміється вона. Олександра Рябічкіна зізнається, що для неї самої така можливість – це подарунок долі і казка, в яку до останнього не вірилося. Витрати на себе беруть організатори рекламних заходів.
Бабуся Олега зізнається, що коли вперше побачила стрічку, то відчула жалість до самих себе, бо глянула з боку на життя в зоні бойових дій.
«Ми подивилися на себе збоку і, дійсно, страшно. Ми там живемо, наче і звикли до того, сильно не звертаючи уваги, а якщо задуматися, то живемо у великій небезпеці», – розповідає Олександра Рябічкіна в коментарі Радіо Свобода.
Про роботу на Донбасі в коментарі Радіо Свобода згадує Сімон Леренґ Вілмонт, режисер стрічки.
Переїжджати з Глутова все ж таки не збираються.
«Хоч і страшно, і небезпечно, але все ж таки вдома. Свій будинок наче і захищає. Знаєш і як сховатися, і як жити… все життя все ж таки на одному місці прожили. Немає бажання нікуди їхати. Є бажання, щоб все це швидше скінчилося», – зізнається бабуся Олега.
Чи здійснюються мрії?
Окрім численних нагород, фільм«Віддалений гавкіт собак» отримав схвальний відгук від президента Петра Порошенка. Він назвав Топ-7 фільмів 2018 року, в який увійшла стрічка данського режисера.
«Картина про наш Донбас, про війну якою вона є. Про дитяче життя, на межі між затишком рідного дому та артилерійськими обстрілами. «Віддалений гавкіт собак» – важливе кіно про Україну, яке вразило весь світ», – зазначив Порошенко.
Втім світова увага до стрічки і яскраве відтворення життя у зоні бойових дій жодним чином не змінили умов, в яких щодня живуть ті, хто не хоче і не може полишати свої домівки.
Питаємо, чи відреагувала якось влада після того, як вийшов фільм?
«До школи приходив голова Талаківки, зрозуміли? Подарували нам тортик і подяку. Було дуже приємно», – розповідає Олег.
Бажання на Новий рік не замовляв, каже – не треба мені нічого купувати, хочу аби був мир та ніхто не хворів.
Щодо «Оскару», то документальна стрічка «Віддалений гавкіт собак» потрапила у шорт-лист номінацій, далі буде проводитися відбір і лауреати премії будуть відомі у лютому 2019 року. Саме нагородження має відбутися 24 лютого у Лос-Анджелесі.
Звісно, всім причетним до створення стрічки хочеться перемогти, але автори і герої фільму вже зробили надважливе – нагадали світові, що в Україні війна, і дитинство багатьох українців проходить в зоні бойових дій.
