Адвокати Миколи Мартиненка звернулися до суду з клопотанням визнати всі докази, отримані НАБУ зі Швейцарії у справі щодо екс-народного депутата, недопустимими. Це ставить під загрозу перспективу притягнення Мартиненка до відповідальності.
Якщо суд задовольнить клопотання адвоката, то зі справи проти Миколи Мартиненка можуть прибрати більше ніж 600 аркушів, в тому числі документи зі швейцарських банків, у яких, як повідомляє офіційне слідство, Микола Мартиненко зазначений бенефіціарним власником панамської компанії Bradcrest Investment. Саме ця компанія, за версією НАБУ і САП, отримувала виплати від чеської компанії Škoda JS в інтересах Мартиненка за виграш на тендерах державного «Енергоатому». Тобто це ключові докази.
Адвокати Мартиненка просили суд визнати документи на зашифрованому накопичувачі, який прокурори САП долучили як докази, неналежним чином завіреними, а тому недопустимими. За їхніми словами, швейцарці мали би кожен надісланий документ проштампувати та підписати.
За словами прокурора САП Романа Симківа, міжнародно-правові норми не вимагають засвідчувати такі докази печаткою та підписом. Немає вимоги щодо конкретної форми надання документів, отриманих від співпраці з іноземними правоохоронцями.
Судді взяли паузу на вивчення міжнародного законодавства та винесуть своє рішення вже в понеділок – 10 грудня.
Поки судді вивчають міжнародне законодавство, Радіо Свобода поцікавилось у міжнародного експерта, як правоохоронні органи різних країн обмінюються доказами.
Свої питання редакція адресувала Педро Гомесу Перейра, юристу, який 8 років працював у Швейцарському міжнародному центрі з повернення активів.
Педро Гомеc Перейра – незалежний міжнародний експерт з повернення активів. Із 2009 до 2017 року він працював старшим фахівцем у Міжнародному центрі з питань повернення активів при Базельському інституті управління у Швейцарії (ICAR – International Centre of Asset Recovery). Після Революції гідності цей центр декілька років співпрацював із Генеральною прокуратурою України щодо питань розслідування резонансних злочинів, міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях і повернення в Україну коштів, одержаних злочинним шляхом.
– Як в сучасному світі правоохоронні органи різних країн передають докази один одному, коли розслідують транскордонні злочини?
– Існують різні формати співпраці. Як правило, це робиться через запити на міжнародну правову допомогу, коли одна країна надає інформацію, яку просить інша.
Для того, щоб отримати міжнародну правову допомогу, країна, що запитує, повинна відповідати кільком критеріям. Вони містяться в міжнародних угодах, таких як Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах та Конвенція ООН проти корупції.
Перед тим, як виконати запит міжнародної правової допомоги, країна, до якої він надійшов, перевіряє декілька елементів: чи потрібна допомога не суперечить її суверенітету, суттєвим інтересам держави і що запит не порушує права людини. Крім того, запитувана країна перевіряє, чи допомога, яка вимагається, співвідноситься з поданими фактами та кримінальним правопорушенням, що розслідується.
– У відповідь на запит про міжнародно-правову допомогу надають лише оригінали документів чи копії?
– Не існує обов’язку для країни, яка виконує запит, подавати оригінали документів, навіть якщо про них йде мова в запиті. Якщо сторона надає копії, а це, як правило, і має місце під час міжнародно-правової співпраці, передача інформації відбувається за допомогою попередньо узгоджених каналів і сама по собі підтверджує автентичність документів, наданих у відповідь на запит про міжнародно-правову допомогу.
– Як бути у випадку, коли у відповідь на запит про міжнародно-правову допомогу надають великий обсяг документів?
– Якщо докази, які надаються, є надто об’ємними, їх, як правило, передають у цифровому форматі, а не у фізичному. Це більш ефективний спосіб передачі великих обсягів даних. Передача доказів через цифровий формат іноді піднімає питання дійсності, оскільки копії документів, як правило, вимагають перевірки їхньої автентичності.
– Як можливо перевірити справжність документів, які передають у цифровому форматі?
– Існує безліч способів перевірки автентичності документів, які надали в цифровому форматі. Серед них QR-коди, штрих-коди або хеш-функція. Документи, передані в цифровій формі, можуть навіть бути зашифровані (на компакт-диску або USB-накопичувачі), щоб забезпечити не тільки автентичність інформації, але й і безпеку. Аутентифікація документів у цифровому форматі насправді є безпечнішою та надійнішою, ніж фізичне посвідчення через печатки та підписи: вона забезпечує запитуваній та запитуючій країні ланцюг захисту доказів, що передаються між ними.
Зрештою, слід відмітити, якщо докази надаються через міжнародно-правову допомогу у цифровому форматі, то орган, що запитує, та сторони в процесі, не можуть ставити під сумнів їхню достовірність, оскільки їх отримали згідно з законодавством запитуваної країни та передали через відповідні канали, які і підтверджують їхню автентичність.
– Якщо докази надсилаються на usb-пристрої, яким чином слід конвертувати електронні документи у друковані копії та чи існують якісь процедури перевірки таких друкованих копій?
– Коли докази надаються на USB-накопичувачі, їх легко перетворити в друковані копії шляхом друку та розміщення їх у відповідному файлі справи. Залежно від способу надання документів цифровим чи електронним способом, існують різні методи перевірки автентичності друкованого документа. Наприклад, якщо надано хеш-значення документів, кожен документ (знайдене в електронному або друкованому вигляді) матиме унікальний код, який можна буде перевірити в будь-який момент, якщо його автентичність буде оскаржена. Якщо є QR-код, його можна сканувати, щоб перевірити його автентичність. Коротше кажучи, суд, приймаючий орган та захист можуть в будь-який час перевірити справжність документів, незалежно від формату – цифрового чи друкованого з електронної версії.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«Козирний валет» Миколи Мартиненка (розслідування)
