Пригодницький фільм режисера Ярослава Лодигіна «Дике Поле» за мотивами роману «Ворошиловград» Сергія Жадана вийшов у широкий прокат. Стрічка, що розповідає про чоловіка Германа, який змушений захищати сімейний бізнес, друзів дитинства та своє кохання за неповний тиждень прокату викликала палке обговорення. Що ж за враження отримали глядачі після її перегляду і чому дехто різко критикує цей фільм?
Ще сім років тому Наталя Лазаревич і уявити не могла того, що в найближчому майбутньому зможе переглянути українську стрічку за мотивами книги Сергія Жадана «Ворошиловград».
«Ні, в Україні, якою я її знала до 2014-го, це було рішуче неможливо», – наголошує вона.
І хоч екранізація літературних творів завжди є викликом, творці «Дикого поля», на думку Олександри Дідик, із ним впоралися чудово.
«Можливості аудіовізуального твору використані правильно і добре ладнають з непростим літературним твором Жадана. Досконала естетична операторська робота і вдало підібраний саундтрек, влучно підкреслений сильний соціальний меседж і діалоги/фрази, які після перегляду залишаться з глядачем і стануть в нагоді для неофіційних чатиків», – усе це справило на неї хороше враження.
«Нехай трішки розгубили core idea під час адаптації сценарію – ділиться враженнями від «Дикого поля» Олександра Ковальова, – і мотивація головного героя (та деяких інших) неочевидна, нехай оператор трішки перестарався (так буває) і надмірність та розташування крупних планів дещо збиває канву, але загалом це світу показувати не соромно зовсім».
Колоритні персонажі і чудова природа – ось що найбільше запам’яталось Ользі Скороход.
«Дике поле», – пише вона, – це про незакриту пам’ять і вічне повернення до початку, без якого неможливий рух вперед. Про нерозуміння себе і вагання, яке з’їздає і дає чарівний останній пендель».
Водночас жанровий різнобій окремих частин і не зовсім доречний музичний супровід не дозволили їй сприйняти картину як цілісний продукт.
А от Ірині Неродик фільм настільки сподобався гарною акторською грою та хорошим гумором, що вона не лише готова піти на нього до кінотеатру знову і знову, але і перечитати саму книгу.
«Дике поле» встиг вже переглянути і Анатолій Назарчук. Каже, фільм переказати важко, але так само важко його і забути.
«Головна думка: свого не можна віддавати, за нього необхідно боротися. Навіть коли воно старе, іржаве та неприбуткове, але ж воно своє!» – підсумовує він.
А от Тетяні Трофименко фільм не сподобався. Його творцям, на її думку, варто було би краще зняти українське поетичне кіно, а не псевдо-пригодницький екшн. Серед головних зауваг – мова акторів.
«Я не зрозуміла, чому в «Бандерасі...» треба було передубльовувати російську, унаслідок чого Донбас неприродньо заговорив солов'їною, а тут не треба?» – дивується вона.
Про мову фільму, а також незадовільну гру акторів пише і Галина Скляревська: «Учора сходила на «Дике поле», а сьогодні отримала від подруги коротку рецензію на цей фільм, цитую дослівно: «Російська мова, дерев'яні актори, немає жартів, багато слова «х*й». Вибачте, але краще не скажеш».
Не справила стрічка враження і на Владислава Івченка: вона видалась йому нудною і затягнутою, а найбільшою проблемою, на його думку, виявився сюжет.
«Інколи це було нестерпно нудно. Нарешті герой Горбунова плюнув вогнем, пішли титри і це був найкращий момент фільму. Жах, розчарування і поверніть гроші», – пише він.
Подібну думку висловлює і Руслан Єгоров, який ставить стрічці оцінку 3 по п'ятибальній шкалі.
«Пастор взагалі найкраще з того, що є у цьому фільмі. При тому досить слабкий, непереконливий головний герой. Фільм ніби є набором непоганих сцен але, як цілісний твір він не тримається купи. Немає відчуття розказаної історії, немає динамізму розгортання подій», – пояснює він.
Пригодницький фільм режисера Ярослава Лодигіна «Дике Поле» за мотивами роману «Ворошиловград» Сергія Жадана вийшов у широкий прокат 8 листопада цього року. Його зйомки тривали з серпня 2017 року, а перемовини про них почалися ще близько семи років тому – із моменту виходу твору, який ВВС пізніше визнає «найкращою книгою десятиліття».
