Віталіну Маслову добре знають у ветеранському і волонтерському середовищі як натуру творчу й активну. Одна з ініціаторів волонтерського проекту з арт-реабілітації учасників АТО «Творча криївка», Маслова розширює можливості «Криївки», а відтак – реабілітації вчорашніх бійців. Так, цієї осені у «Творчій криївці» з’явилися кінозал і сад, – задля вшанування загиблих воїнів і для підтримки та реабілітації тих, хто втратив на війні здоров’я. У розмові з Радіо Свобода Маслова розповіла про цілі нового проекту «Сад пам’яті: кіно і дерева».
– Фестиваль «Сад пам’яті: кіно і дерева», як ви розумієте, з’явився невипадково, але попервах він виглядав, як два окремі проекти. Перший стосувався ініціативи показати у гірському районі документальні фільми про нинішню війну – бо ж, уявіть, у нашому високогір’ї немає кінотеатру, та і люди, сказати б, географічно віддалені від війни, дехто має упереджене ставлення до подій на Донбасі, бо ж це Верховина, звідти багато речей місцеві по-своєму уявляють.
І ми вирішили, що час донести до людей правду, розповісти про війну і трохи їх розворушити. Тим більше, що документальні сюжети про війну знімають не лише професійні знімальні групи з операторами і режисерами, а і самі бійці. Вони фільмують те, що бачать, проговорюючи, чи то виговорюючи на камеру свої почуття і думки.
Документальні сюжети про війну знімають не лише професійні знімальні групи, а і самі бійці. Вони фільмують те, що бачать, виговорюючи на камеру свої почуття і думки
– А як з’явилася друга складова проекту «Сад пам’яті…»?
– Ідея стосовно другого, тоді ще окремого, проекту з’явилась минулої зими: ми вирішили, що буде добре посадити іменний сад у нашому селищі Бережниця, у Центрі творчої реабілітації та відпочинку. Я собі уявляла, як це буде красиво, і як приїдуть люди і висадять дерева у пам’ять своїх рідних або побратимів, загиблих на війні, і ці дерева будуть виростати, квітнути й плодоносити. Аж раптом мені спало на думку, що обидві ідеї дуже красиві та емоційні і що їх варто об’єднати. Дивіться: от ми висаджуємо сад пам’яті про загиблих, ці дерева названі на честь загиблих воїнів і через роки лишатиметься жива пам’ять про хлопців.
А паралельно, у документальних фільмах є їхні образи, є правда про війну, яку також треба через роки нести, зберігати і людям показувати.
– Які фільми показано на фестивалі?
– У конкурсній програмі було більше ніж 10 стрічок, переважно дотичних до теми реабілітації військовослужбовців після бойових дій. Серед них – «Війна химер» режисерів Анастасії та Марії Старожицьких, «Явних проявів немає» Аліни Горлової, «Невидимий батальйон», які зняли Світлана Ліщинська, Аліна Горлова та Ірина Цілик, «Міф» та «Добровольці божої чоти» режисерів Леоніда Кантера й Івана Яснія та інші кінофільми.
Власне, вже можна говорити про партнерство з учасниками фестивалю, бо ми плануємо його продовжувати. На жаль, дивитися фестивальні фільми місцеві мешканці не поспішали, пояснюючи це повсякденними клопотами. Наразі окремі стрічки плануємо показати у місцевих школах, тому що під час фестивалю нам не вдалось показати дитячу програму. Місцеві дітлахи були зайняті підготовкою до святкування Покрови, тож перегляд фільмів із фестивалю «переїде» до шкіл.
– А які дерева висадили у саду пам’яті?
– Знайти дерева, які би відповідали завданням та відчуттям, нам допоміг один із місцевих фахівців – точніше, це справжній фанат своєї справи, який працює у Національному природному парку «Верховинський». Його ім’я Ярослав Форгель, він розповідав нам цікаві історії про дерева, допоміг зорієнтуватись на місцевості і розпланувати, де які дерева треба висаджувати. Це важливо, адже ідея полягала в тому, щоб людина не просто висадила дерево, яке їй видали, а щоб людина поміркувала над питанням, з яким деревом асоціюється у неї загиблий воїн.
Ми висадили кілька декоративних дерев, включно з одним гінко, берізки, персикове дерево, навіть маємо маленький кедровий гай
До речі, багато хто привіз «свої» дерева з дому, бо ж це справа особиста, емоційна. І, отже, ми висадили кілька декоративних дерев, включно з одним гінко, берізки, персикове дерево, навіть маємо маленький кедровий гай.
– А горішки плануєте з часом збирати?
– Так, років за десять будуть у нас свої кедрові горішки, та й персик почне плодоносити. Як я вже казала, іменний сад – це красива жива пам’ять, яка приноситиме плоди у прямому та переносному, емоційному сенсі. До речі, наш фестиваль цілком може стати мандрівним – ми отримали пропозицію з Миколаєва, від наших колег з проекту «Душа півдня», які також працюють з ветеранами бойових дій, займаються проблемами їхньої реабілітації. Власне, наш фестиваль живе і розвивається, і це те, що надихає і мене, і команду «Творчої криївки» працювати далі.
