День пам’яті жертв політичних репресій у Росії відзначають щороку 30 жовтня, починаючи з 1991 року. А раніше, в СРСР, дисиденти цей день відзначали як День політв’язня. Таке відзначення у 1974 році започаткували правозахисник Кронід Любарський та інші дисиденти і в’язні мордовських та пермських таборів.
Самі радянські політв’язні відзначали цей день одноденним голодуванням, розповів Радіо Свобода колишній радянський дисидент Сергій Ковальов. На його думку, сьогодні в Росії немає політичних статей на кшталт тих, які були раніше, але для «невгодних» знаходять нові статті й нові терміни.
– Наскільки актуальним сьогодні в Росії є саме поняття «політв’язень»?
Поки є «фашизоїдний» режим, не може не бути політв’язнів або якось інакше утиснутих людейСергій Ковальов
– Як на мене, це завжди актуально. В тому сенсі, в якому це вживалося раніше, політв’язнів зараз начебто не існує. Насправді це маскується під щось інше. Ну, ось хлопці, яких узяли після демонстрації 2012 року, я маю на увазі «болотну справу», – це типові політв’язні. Їм висували звинувачення не ті, які висували (раніше – ред.) нам, але це не змінює суті справи. Поки є «фашизоїдний» режим, не може не бути політв’язнів або якось інакше утиснутих людей.
Насправді, у в’язниці сидять не стільки за політичні погляди, як за часів Брежнєва, але утиснутих у своїх правах людей набагато більше. Просто люди зараз не настільки обмежені в своїх переконаннях. І ті, які за свою точку зору не соромляться і висловлюють її прямо, непрямим чином обмежені.
– Зараз політв’язнем можна стати і за необережний перепост у соцмережах. Утім, і правозахисниками сьогодні називають чи не всіх підряд…
– Суспільна атмосфера така, що зараз у головах людей вимушено панує такий низькосортний прагматизм, на рівні плінтуса. І це стало звичною точкою зору, звичним вибором людей. Я наведу приклад, нехороший трошки, але, на жаль… Є дуже гідні, заслужені правозахисники, які багато ризикують, їдуть у гарячі точки. Їх там кинуть на землю і вимастять якою-небудь зеленкою – вони терплять! Мужні люди! А потім дивишся, а ці люди – члени Ради з прав людини при президенті (Росії – ред.)! При тому президенті, який встановив фашистський режим. І запитуєш у них: «Як же це так ?!». А їх це навіть не турбує. Така нинішня прагматика.
Раніше, в мій час, це було неможливо. Коли нас садили за дисидентство, ми чудово розуміли: ми нічого не доб’ємося, ми тільки відкрито тримаємося своєї позиції, ніби ми живемо нині у справжньому відкритому суспільстві.
Напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій біля Соловецького каменя в Москві 29 жовтня пройшла акція «Повернення імен». Цього року вона відбулася вдванадцяте. Із 10-ї ранку до 10-ї вечора люди, як і раніше, читали імена своїх родичів і зовсім не знайомих людей, що стали жертвами сталінського терору.
Цього разу московська влада спробувала, щоб акція була перенесена в інше місце – щодалі від Луб’янської площі, – мотивуючи це проведенням будівельних робіт. Але організатори акції – товариство «Меморіал» – назвали цю пропозицію неприйнятною, бо Соловецький камінь, встановлений на Луб’янці, є символічним місцем. Після кількох днів переговорів московська влада таки погодилася з організаторами.
Цього разу, крім імен розстріляних у роки Великого терору, під час акції «Повернення імен» біля Соловецького каменя пролунали імена і сьогоднішніх в’язнів сумління. Згадали, зокрема, про історика Юрія Дмитрієва, який, за словами присутніх, опинився за ґратами тільки тому, що розкрив правду Сандармоху, а також говорив про нинішніх українців-політв’язнів, які зараз перебувають у російських в’язницях.
