Уряд популістів Італії в обіймах Росії відкрито ігнорує Україну

Рим – Італійський уряд популістів-націоналістів після п’яти місяців при владі підтверджує посилену проросійську спрямованість у зовнішній політиці та уперте ігнорування українського питання. Попри декларації керманичів залишатися в складі ЄС та в зоні євровалюти, декотрі говорять про зміну геополітичної орієнтації Рима і передбачають країну без євро. Інші, так звані антикатастрофісти, пояснюють дії урядовців традиційним опортунізмом італійської дипломатії.

Протягом минулих двох тижнів до Москви був спрямований кортеж італійських урядовців: міністр закордонних справ Енцо Моаверо Міланезі, віце-прем’єр і міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні та голова уряду Джузеппе Конте. Для Сальвіні-міністра це був другий (приватний) візит до Росії. Такої інтенсивності поїздок наразі не помітно у напрямку на захід до Вашингтона. У липні на зустрічі з президентом США Дональдом Трампом там побував лише прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте. Обидва підтримали «новий стратегічний діалог» між Вашингтоном та Римом стосовно Лівії, де США зменшують вплив і, уникаючи французів та інших європейців, надають італійцям провідну роль у стабілізації африканської країни –донора нелегальної міграції до ЄС. Для Рима це нині пріоритет зовнішньої політики, щоб контролювати потік біженців і не допустити нових потоків на Апенніни.

​

Як зауважують міжнародні оглядачі, на сьогодні це чи не єдине часткове політичне досягнення провідника жовто-зеленої коаліції на тлі охолодження відносин з історичним союзником – США. Щодо решти аспектів співпраці чіткий сценарій все ще не вироблений. Це пояснюють здебільшого ізоляціоністською політикою американського лідера, але не тільки.

На відстані від США та ЄС

Італійська преса час від часу зауважує, що американські дипломати в Римі скоса дивляться на відверте плазування урядовців Італії перед Росією Володимира Путіна і важко переносять наполегливі вимоги переглянути (пом’якшити) антиросійські санкції, скасування яких задекларовано в програмі популістського уряду.

Цього тижня під час дискусії щодо Росії у Центрі американських студій в Римі посол США в Італії Льюїс Айзенберг публічно нагадав міністру закордонних справ Італії наступне: «Нам потрібен діалог з Росією, але і санкції потрібні, єдиний дипломатичний засіб, який може відвернути бажання Росії від майбутніх вторгнень, слів не достатньо».

«Не йдеться про бізнес, а про демонстрацію нашої підтримки громадянам України допоки триває російська агресія, скасування санкцій – це хибний мессидж», – наголосив американський дипломат.

Голова МЗС Італії Енцо Моаверо Міланезі натомість обмежився загальними фразами, що «санкції не вирішують проблеми», «санкції не є метою, а лише засобом». Порівняно зі словами віце-прем’єра Маттео Сальвіні, який у Москві назвав санкції «економічним, соціальним та культурним божевіллям», міністр закордонних справ обрав трохи інший тон, однак доволі поблажливий.

Антисанкційна риторика Італії та підтримка європейських лідерів-прибічників політики Кремля віддалили країну також від традиційних європейських партнерів-важковаговиків – Франції та Німеччини, звертають увагу аналітики. Скандальна міграційна політика Рима, нехтування фінансовими нормативами ЄС та відхилення Єврокомісією проекту державного бюджету Італії (вперше серед країн ЄС) через планування в документі надмірних витрат загнали країну в куток.

За спостереженнями політолога Лучано Тірінанці, досі Італія (йдеться про попередні уряди) вправлялася грати на дві сторони: будучи союзником США і НАТО, підтримувала тісні відносини з Росією.

«Нині італійський уряд почувається ізольованим від решти Європи. Якщо американські історичні союзники не спроможні допомогти Риму в складний період, якщо сучасна Європа не дуже подобається італійцям і не допомагає країні-засновниці ЄС, тоді, очевидно, політики орієнтуються туди, де є більший простір для маневру, і цей простір – Росія. Це майже як історія із заручинами: ми маємо наречену Європу і коханку Росію, коли наречена нас ігнорує, ми кидаємося в обійми коханки», – підсумовує для Радіо Свобода Лучано Тірінанці, головний редактор видання про міжнародну політику Babilon.

Зміна орієнтації?

Тірінанці нагадує про сподівання італійських керівників на Росію, що та може купити державні цінні папери Італії з метою обслуговування зовнішнього боргу Апеннін (130 відсотків ВВП) на тлі бюджетного протистояння між Римом і Брюсселем. Про готовність Москви піти на цей крок повідомив російський президент Путін під час зустрічі з італійським прем’єром Конте в Москві 24 жовтня.

У перебігу цього візиту глава італійського уряду підтвердив, що і надалі домагатимуться скасування санкцій, але правом вето країна не скористається. Хай не можуть зняти обмеження, та факт послідовної позиції «санкції геть» робить країну Євросоюзу прихильною в очах Москви і дає сподівання на економічну допомогу, додає експерт. Політика взаємної вигоди do ut des («я тобі – ти мені» з лат.) – таким принципом керується нині Рим. Щодо України, урядовці-популісти відводять очі, бо ця тема – табу для привілейованого російського партнера, говорить оглядач Тірінанці.

Про віддалення Італії, особливо від Європи, зауважує авторитетний італійський політик Маріо Монті, колишній глава технічного уряду (2011-2013 роки). Він вважає, що за короткий період євроскептиків при владі геополітична позиція країни змінилася, але не з вини Брюсселя. У редакційній статті для Corriere della Sera академік Монті зауважує на «швидкому відхиленні Італії» у бік «неліберальних режимів» країн Вишеграду (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина ) та Австрії замість того, щоб шукати конструктивної близькості з Німеччиною та Францією. Зміна геополітичної орієнтації, застерігає Маріо Монті, ризикує з часом позбавити Італію місця і в зоні Шенгену, і в зоні євро, «перетворимося на довгий і сумний півострів квазі-Європи».

Він не називає відповідальних за таку політику, але відомо, що в уряді активним противником Європи, прибічником Віктора Орбана та Володимира Путіна найбільше позиціонує себе лідер крайньоправої партії «Ліга» Маттео Сальвіні. Окрім очолюваного ним міністерства внутрішніх справ, цей політик переймається потроху усім, а зовнішньою політикою й поготів, що керівник МЗС не завжди встигає офіційно реагувати на його заяви.

«Сальвіні це робить, щоб побачити, яка ж реакція буде. Наслідки його слів негативні і небезпечні, бо це призводить до збентеження у європейських офісах та на ринках, що зменшує довіру до Італії. З цієї точки зору його слова важать, адже він віце-міністр, лідер партії, яка є частиною парламентської більшості», – зазначає на мікрофон Радіо Свобода Джанлука Пассареллі, викладач політологічних студій римського університету La Sapienza, співавтор книжки «Ліга Сальвіні. Крайня правиця уряду» (Lega di Salvini. Estrema destra di governo). Водночас він не схильний вважати, що лінія Сальвіні обумовлює зовнішню політику Італії.

«Традиційна атлантично-європейська спрямованість країни із заявами Сальвіні не міняється. Є міжнародні угоди, домовленості, міцні зв’язки з європейськими партнерами…», – висловлює переконання Пассареллі.

Не зайве нагадати, що попередники чинних урядовців також відзначалися особливою прихильністю до Росії. Та новим лідерам у Римі явно вкрай важко дотримуватися традиційного для італійців політичного еквілібризму у трикутнику США-ЄС-Росія. Як видно, вони обрали інший шлях, також звичний для місцевих політиків, суть якого криється у крилатому вислові «Franza o Spagna purchè si magna» («Франція чи Іспанія, аби було, що їсти»). Фраза належить флорентійському дипломату XV століття Франческо Гуїччардіні і вказує на схильність італійців обирати в союзники будь-кого, залежно від вигоди у той чи інший історичний момент.