Про важливість кінофестивалів для розвитку кіномистецтва, а також про перспективи українського документального та ігрового кіно у розмові продюсером фільмів «Путінські ігри» та «У променях сонця» Сімоною Бауман.
– Коли вперше ви познайомилися із українським кіно?
– Це було ще за радянських часів. Першим я побачила фільм «Земля» Олександра Довженка. Пізніше, я подивилася ретроспективу усіх його фільмів. А от уперше фільм Романа Балаяна я побачила на Московському кінофестивалі. Це були його «Райські птахи».
– Що змінилося з того часу на вашу думку в українському ігровому і документальному кіно?
– Змінилося дуже багато, бо прийшло нове покоління молодих пострадянських режисерів – дуже різних і дуже талановитих. Тепер їхні фільми знають не лише в Україні, а у світі. От тільки кілька імен: Мирослав Слабошпицький, Роман Бондарчук, Марися Нікітюк. І, звісно, Олег Сенцов.
– Яку роль відіграють фестивалі у розвитку кіноіндустрії і як вони стимулюють творчість?
– Не відкрию жодної таємниці, коли скажу, що фестивалі – це дуже важливі платформи для розвитку кіновиробництва. В рамках кінофестивалів можна показати глядачам кращі роботи іноземних режисерів, обмінятися досвідом і знайти однодумців. Саме фестивалі дуже часто дають можливість режисерам, сценаристам і продюсерам, усім учасникам кінопроцесу, побачити один одного, обмінятися ідеями і задумати нові проекти.
Фестивалі – це платформи для обміну ідеями і підходами, і що не менш важливо, це майданчики, де розпочинаються нові форми співробітництва.
– Як ви оцінюєте роль кінофетивалю «Молодість»?
– Це був справді незалежний кінофестиваль пострадянського простору. Його роль для розвитку і становлення молодих талантів, і не лише українських, а багатьох інших країн, важко переоцінити! Цей фестиваль знають. Він має свій імідж і цінність. Однак, з 2017 року фестиваль «Молодість» змінив час свого проведення, а на кіноринку це означає, що тепер доводиться заново шукати своє місце у фестивальному календарі.
– Що ви скажете про Одеський міжнародний кінофестиваль?
– Міжнародний Одеський кінофестиваль – це приклад того, як завдяки роботі хорошої команди можна за відносно короткий термін дуже швидко вирости і завоювати чудову репутацію у світової кіноспільноти. Безперечно, це великий успіх Одеського кінофестивалю і України загалом. З кожним роком фестиваль набирає сили і ваги. Географія фільмів і якість їхнього відбору, а також форми роботи, які проходять в рамках фестивалю, вказують на високий рівень організації і відповідне сучасним вимогам розуміння потреб кіноринку і кінопроцесу.
Ну, і звісно, випекреджаючи Ваше запитання, окремо хочу сказати про фестиваль Docudays UA Україна. Належний рівень, великий прогрес і дуже хороші перспективи.
– Чи випрацювало сучасне українське кіно вже якісь риси свого стилю, щось особливе, за чим його можна упізнати?
– Визначити національні особливості кіно завжди складно. Зазвичай, щось спільне може бути у режисерів, які в один і той самий час знімають свої фільми. Це може бути вибір тем, або ж схожа стилістика. Наприклад, так було у так званій «новій хвилі» 60-х років спочатку у Франції, а потім у Чехії та Польщі. Тепер, те, що я бачу, то ми можемо говорити про нове румунську кіно. Вони дуже успішні на кінофестивалях.
Думаю, сучасне українське кіно тільки іде до свого успіху, росте до нього. Між тим, вже є деякі режисери, які вже посіли своє місце в сучасному кінематографі.
– Що б ви побажали українським сценаристам, режисерам і продюсерам?
– Я бажаю хороших ідей і належного фінансування для їхньої реалізації. Специфіка кіноіндустрії така, що якщо немає грошей у власній країні для того, щоб знімати хороше кіно, то дуже складно знайти джерела фінансування проекту за кордоном.
