«Український тиждень» у статті «Кремль збирає друзів» аналізує, – чи можливе висунення єдиного кандидата від проросійських сил на президентських виборах. Видання пише, що сьогодні на проросійському фланзі діють дві великі партії, що утворилися на руїнах Партії регіонів, – «Опозиційний блок» і «За життя». Вони переважно й розділили між собою проросійський електорат. У цій ситуації в лідера «Опоблоку» Юрія Бойка мало шансів на вихід у другий тур, адже, згідно з результатами соцопитувань, він посідає лише третє-четверте місця. Проте все може змінитися, якщо двом політсилам, а точніше їхнім спонсорам, вдасться домовитися й виставити на президентських перегонах єдиного кандидата. Такого собі нового Януковича. Тоді він матиме всі шанси виграти перший тур і потрапити у фінал виборчих перегонів, попереджає автор статті Денис Казанський. Журналіст зазначає, що справжнім лідером і спонсором партії «За життя» є Віктор Медведчук. За Юрієм Бойком, за інформацією дописувача, стоять олігархи Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ. І Фірташ, і Медведчук тісно пов’язані з Росією, мають нафтовий та газовий бізнес, а останній узагалі перебуває з Володимиром Путіним у родинних зв’язках. Тому домовитися між собою лідерам таких партій буде неважко. Хоча такий союз і не буде тривалим. Надто великі внутрішні суперечності між членами цих груп. До того ж, якщо прокремлівським олігархам не вдасться вмовити Ахметова підтримати їхнього єдиного висуванця, можна буде говорити не про консолідацію, а лише про перегрупування проросійських сил. Одним словом, підсумовує автор, єдності в проросійському таборі наразі досягти не вдалося, хоча спроби домовитися є. І головна проблема тут навіть не особисті амбіції окремих олігархів, а другий тур президентських виборів. Будь-які соцопитування показують: якщо проросійський кандидат і зможе пройти у фінал перегонів, шанси виграти вибори в нього практично нульові. Втрата кількох мільйонів проросійських виборців стала для проросійських сил фатальною. Якщо пробиватися до парламенту вони ще здатні, то боротися за головну посаду в країні вже ні. А в цій ситуації об’єднуватися за будь-яку ціну та поступатися амбіціями просто немає сенсу, переконаний журналіст.
Напередодні президентських виборів дописувач тижневика «Новое время» історик Ярослав Грицак вважає за потрібне розібратись, – чого українцям дійсно варто побоюватися, а до чого краще поставитися зі скепсисом. Він вважає, що нині найбільше загрожує державі прихід до влади популіста. Звісно, життя можливе і при популістах, зазначає автор, але це буде радше виживання. До того ж, деякі популісти, на кштал Юлії Тимошенко, якщо прийдуть до влади, то наступних виборів просто не буде. Дописувач віддає Тимошенко належне: якщо вважати, що головним у політика є прагнення до влади, то вона в цьому досягла досконалості. Влада притягує її як магніт, і вхопившись за неї один раз, вона вже нікому її не віддасть, попереджає історик. Він вважає, що останні 15 років українці застрягли у виборі між «дітьми Кучми» – Ющенком, Януковичем, Порошенком і Тимошенко. Всі вони починали свою кар'єру за часів Леоніда Кучми, що наклало свій відбиток на їхнє мислення і дії. Між ними доведеться вибирати і в 2019 році. Тому суперзавдання українців: зробити так, щоб ці вибори стали для них останніми. І щоб у 2024-му до влади прийшов представник нового покоління. Тому йти на вибори варто з думкою про те, що обирається не остаточний, а перехідний президент. Того, хто зможе утримати країну на плаву, поки з'явиться шанс для нових змін.
У статті «Поставтокефалія» «Український тиждень» досліджує, як розвиватимуться події після надання томосу православній церкві України. Видання пише, що після проголошення автокефалії української церкви у вірнопідданих Московського патріархату не залишиться іншого шляху, як офіційно визнати свою належність до російської конфесії. Однак, для формальної об’єктивності тижневик розглядає і негативний сценарій розвитку подій. Чи взагалі можливо, що процес надання томосу призупиниться або розвернеться в зворотний бік? Теоретично в цьому світі можливо все, але малоймовірно, зазначає автор. Бо, по-перше, існування потужної української православної спільноти, виведеної за орбіту «офіційного» православ’я, шкодить самому вселенському православ’ю, зводить його на маргіналітет світового релігійного простору. По-друге, якщо Вселенський патріарх не доведе питання надання автокефалії українській церкві до логічного завершення, як обіцяв, здасться перед натиском Москви, це надзвичайно підірве його авторитет. Після такого можна бути певними, що Московський патріарх реалізує свою давню мрію – проголосить себе першим престолом у світовому православ’ї, що перетворить Вселенський патріархат на бутафорну церкву. Тож гра надто відповідальна, наголошує тижневик, а ризиків у випадку ненадання українцям томосу більше, ніж у випадку визнання української автокефалії.
Розробляючи проект державного бюджету на 2019 рік, уряд, як переконує дописувач «Дзеркала тижня», перебував у складній ситуації. З одного боку, економіка відновлюється досить повільно, і фінансовий ресурс держави залишається вельми скупим. Потреби у видатках значні – і на оборону, і на обслуговування держборгу, і на реформування соціальної сфери, не кажучи вже про традиційні дороги, агросектор, енергетику. Проте збільшувати видатки – значить, посилювати ризики дестабілізації інфляційних і курсових трендів, які все одно «з'їдять» номінальне збільшення виділених коштів. З іншого боку, Україна вступає у рік одразу двох виборів, тому (особливо коли йдеться про вибори до парламенту) уникнути спокуси здобути позитивне ставлення електорату за рахунок бюджетної «щедрості» украй важко. Ознайомлення з урядовим проектом бюджету-2019 дозволяє дописувачу стверджувати, що уряду таки вдалося зберегти баланс. Про найбільші статті видатків йдеться в матеріалі «Кравець крає, як матерії стає».
