«Наша наступна інсталяція буде справжньою бомбою» – Дарія Марченко, співавторка портрета Путіна з гільз

Обличчя Путіна, виготовлене із гільз, привезених із зони бойових дій на Донбасі, зробило її чи не найбільш відомою художницею-концептуалісткою у світі. Дарія Марченко – разом зі своїм арт-партнером Даніелем Гріном – створили цілу серію інсталяцій, арт-об’єктів, які об’єднали під назвою «П’ять елементів війни», де портрет Путіна отримав назву «Обличчя війни». Картини привернули так багато уваги, що чи не кожне світове видання писало про них, а відеозаписами з виставок зарясніли випуски новин. Такою кількістю титульних заголовків (понад 4 тисячі публікацій і відеозвітів) напево не могла би похвалитися навіть поп-зірка світового масштабу.

Щоб виконати цей портрет, знадобилося 5 тисяч справжніх гільз. Дарія Марченко вже коментувала після першого показу картини в Києві 3 роки тому, що цей портрет – не лише мистецьке, а й політичне висловлювання. Вона переконана, що пропагандистським заявам російського диктатора треба протистояти, в тому числі, й сміливими арт-проектами.

Американський період

Згодом, уже перебуваючи в Америці, українські митці створили «Обличчя грошей» – картину, яка зображує президента США Дональда Трампа. Залежно від освітлення, його обличчя може виглядати гордим, дитячим, суворим або навіть комічним. Художники кажуть, що в портреті використовували дрібні монети, щоб показати, що можна бути багатим і дешевим одночасно. Костюм Трампа зроблений з фішок для гри в покер, «щоб підкреслити азартність американського президента».

Радіо Свобода запитало Дарію Марченко, чи після стількох публікацій і інтерв’ю є теми, про які ще не писали і не говорили? І як усе почалося?

– Коли ми познайомилися з Даніелем Гріном – із моїм співавтором – і коли все так вийшло у нас, у країні, Даніель був сотником передової фронтової барикади – я вже не могла не відреагувати. Тобто, з Даніелем Гріном ми почали вже використовувати наші «скіли» (навики) стосовно політичної ситуації в Україні.

Повноцінне співавторство

– Вас із Даніелем Гріном називають арт-дуетом. Він співавтор лише двох ваших робіт (обличчя Путіна і обличчя Трампа), чи всієї виставки «П’ять елементів війни»?

– Він повноцінний співавтор! Він не брав участі у піарі (портрету) Путіна – я наполягала на цьому, але він не хотів, тому що він тоді був, грубо кажучи, в крові. Йому було не до інтерв’ю, і він втрачав своїх друзів, втрачав людей, з якими спочатку був на барикаді, потім він їздив на Схід, тому він не хотів піару. Потім ми вирішили, все ж таки, що він теж проявить себе в цьому проекті, я маю на увазі, перед журналістами.

– Ви разом виїхали з України?

– Ми ухвалили це рішення протягом одного вечора, буквально за 8 годин спакували наплічники, протягом одного вечора ми вирішили, що ми їдемо, вибрали країни, куди виїжджати, тому що на той момент готувалася наша виставка у Штатах, але вона була ще не готова.

Ми мали вирушити, тому що нам було вже зовсім страшно, бо нас, відверто кажучи, дістали погрозами – там була ціла серія моментів, і ми довгий час не реагували, намагалися триматися, але одного прекрасного дня ми зрозуміли, що треба втікати саме зараз, саме сьогодні.

– А через що вам погрожували? Через вашу діяльність, через ваші висловлювання?

– Я так розумію, що загально не сподобалося, що ми маємо такий вплив на світ, тобто, ми наробили стільки галасу, що такий інструмент в наших руках не дуже приємний для багатьох.

– А чи не пов’язане це з тим, що ви, мовляв, «плануєте створити портрет президента України Петра Порошенка»?

– Я так скажу: ми в подорожі вже 2 роки, об’їхали вже 15 чи 20 країн. Ось ми робимо серію політиків, яку відкрили портрети Путіна і Трампа.

Ми зробили ці портрети. Це в нас такий глобальний проект, тобто це картини-гіганти, так само як і картини «П’ять першоелементів війни» – вони величезні такі! Ми відкриваємо цю серію і ми зараз працюємо, у нас ідуть перемовини про виставку в Канаді.

Що стосується портрета Петра Порошенка – ми не збираємося його робити зараз, тому що ми не хочемо, щоб наше мистецтво ставало заручником у політичних іграх, особливо зараз, коли готуються до виборів, тобто це не є нашою ціллю. Наша ціль – приводити сприйняття глядача до якогось високого сенсу, розумієте?

У нас була ідея, ми її відчули, ми її оголосили, але робити з цього ажіотаж – я уявляю, що зараз буде, що почнеться. Мені, наприклад, щиро кажучи, цього не треба.

Яким міг би бути портрет Меркель

– А якби ви створювали портрети інших політиків, які відіграють певну роль у ситуації довкола України. Якби ви створювали портрет, скажімо, Ангели Меркель, із якого матеріалу ви б робили?

– Щодо Ангели Меркель – у нас були плани. Ми б робили її з каблуків та набойок під каблуки. При чому, такі різнокольорові, жіночі, вони ж бувають і різних розмірів, і за кольором, тобто обличчя з каблуків. Цей матеріал, він такий цікавий – з одного боку, Європа під каблуком, а з іншого боку, так все по-жіночому трошки і трошки кокетливо навіть.

Таємниця наступного проекту Дарії і Даніеля

Взагалі, коли мене запитують, що наступне, ми не можемо це анонсувати, тому що у нас є домовленості з галереями певними, з партнерами про те, що ми не розказуємо, з чого і що може бути зроблене. Але ми продовжуємо працювати з антивоєнними сенсами і ось можу вам таке сказати, що головною роботою в наступній серії робіт антивоєнних буде інсталяція, в якій буде використаний корпус від справжньої бомби, який за розміром десь більший від 2 метрів 40 сантиметрів.

– Це буде бомба в прямому і переносному сенсі...

– Так, це буде бомба в прямому і переносному сенсі. Там дуже резонансний концепт, з гумором і дуже гострий. Ви, можна сказати, дізнаєтесь першими про використання цієї бомби в нашій наступній серії. До речі, ця серія, про яку я кажу, вона скоріше потрапить в Україну і її можна буде побачити, тому що, якщо чесно, ще один дуже важливий момент: мені дуже шкода, що в Україні ми показали лише Путіна, а не показали всі картини, тому що в них дійсно дуже велике значення мають оці всі оптичні моменти, і це все спрацьовує лише при особистому перегляді.

Даніель Грін

– Розкажіть більше про вашого партнера, про Даніеля Гріна... Про нього доволі мало відомо. Чим він займається?

– Даніель Грін, він зараз займається організацією. Тобто я зараз здебільшого збираю матеріал для наступних робіт наших, а Даніель разом із капітаном Тарасом Левицьким займається організацією Антарктичної експедиції! Це до 100-річчя Національної академії наук України і Українського флоту. Вони збираються на базу (станцію) академіка Вернадського в Антарктиці. І вони будуть знімати фільм про українську частину території в Антарктиці. Тобто, бачите, у нас такий зовсім глобальний підхід до багатьох речей.

Кохання у всіх сенсах

– А що вас особисто приваблює, окрім створення картин?

– У мене є ідея телепередачі, і я працюю над новим проектом, який не має стосунку ні до політики, ні до чого такого. І я дуже вірю в цю ідею. Вона стосується кохання.

Кохання до людей, кохання до жінки, кохання до сім’ї, кохання до країни, це цікава концепція, яку я поки не хочу розкривати. Це те, що мене більш за все відігріває і що реальне, в чому я бачу сенс, тобто я бачу сенс у зовсім іншому напрямку, який навпаки йде в бік світла і в бік опрацьовування тематики дуже чистих матерій і емоцій.

Покрита голова – спосіб захисту

– Даріє, я помітила, що на багатьох світлинах під час презентації ваших робіт ви стоїте в хустині або з покритою головою. Чи є в цьому якийсь прихований сенс?

– Коли я відчуваю себе вільною, свобідною і щасливою, можна це побачити так: я з непокритою головою, з розпущеним волоссям, без макіяжу, без обручок, без браслетів, без нічого. І я відчуваю себе красивою, сильною, щасливою.

А коли я відчуваю, що мені треба розмовляти про війну і мені треба постійно слідкувати... Я від природи дуже відверта людина, і це не зовсім моє, якщо чесно, ця вся серія і це все. Тобто, коли ти відчуваєш, що ти віддаєш дуже багато енергії, більше, ніж маєш, то ти з покритою головою, тому що це, як твій такий фетиш, тобто ти в цій хусточці і в цих прикрасах і в цьому закритому всьому, відчуваєш: ти неначе захищена. Мабуть, це мої такі лати, я не знаю.

Україна – така благодатна земля

– Я знаю, що ви пишете книжку. Ви не хотіли раніше видавати таємницю, про що ця книжка. Можливо, зараз?

– Книжка буде називатися «Війна і мистецтво» – книжка про наш шлях, про наші подорожі, про те, що з нами відбувалося. Коли взагалі мандруєш світом і так от, наприклад латино-американський континент, оглядаєш, починаєш дуже цінувати Україну протягом своїх мандрів.

Розумієш, що Україна – благодатна земля, тому що в Україні нема ніяких скорпіонів, крокодилів, москітів. Боже, скільки разів ми могли й померти десь. Цього вже я не рахую. І також щодо стосунків між людьми – якщо, наприклад, із Латинською Америкою порівнювати, де піцерії охороняються з автоматами, і де ти просто не можеш після перших сутінок вийти на вулицю, тому що тебе просто вб’ють, ти реально починаєш цінувати свою країну і нашу землю, і я дуже сумую і дуже люблю нашу територію, наших людей, наших дуже глибоких людей.

Мистецтво – це не про галас, це про душу

– Що для вас у мистецтві взагалі є головним?

– Сама ціль мистецтва у тому, щоб викликати якусь таку емоцію і викликати розумовий процес, який би привів до якихось глобальних змін у голові глядача. А не у тому, щоб там просто зробити галас або звернути увагу. Тобто це такі дуже серйозні речі.

А знаєте, мистецтво, воно таке, це досить гнучка сфера, в якій відбувається стільки всього. Але от ми максимально чесні були. От від початку до кінця ми зробили якось так все і від душі, і по честі. Ми ніколи не спекулювали нічим. Ми просто робили, як відчували. У нас деякі були моменти, коли ми розуміли, що от якщо ми це зараз зробимо, то це буде знов там зараз розголос чи ще щось. І ми реально відмовлялися від якихось таких ідей, в яких ми відчували якусь спекуляцію. Ми шукали сенси, які дійсно повинні вийти від однієї душі, від нашої душі до іншої душі.