«Хімічні заводи Криму ‒ порохова бочка» ‒ Лієв

Що насправді відбувається в Армянську? У чому причина екологічної катастрофи? Кому загрожують токсичні викиди кримських підприємств хімічної промисловості? І чи буде Армянськ придатним для життя людей? Про це говоримо в студії Радіо Крим.Реалії з головою Асоціації індустрії гостинності України, екс-міністром курортів і туризму АР Крим Олександром Лієвим.

‒ Як колишній житель Армянська знаю, що в «хімічному» регіоні (Армянськ ‒ Красноперекопськ ‒ північ Криму) кілька десятків тисяч людей працюють на хімічних заводах. Я сам був директором та одним з акціонерів ВАТ «Бром» у Красноперекопську, і ми там звикли до різних викидів. Армянськ так розташований, що завдяки розі вітрів досить часті викиди цеху сірчаної кислоти заводу «Титан» доходили до сіл Червоний Чабан (нині ‒ село Преображенка Херсонської області ‒ ред.) або села Перекоп, але до самого міста зазвичай не доходили. Того, що сталося зараз, старожили міста раніше не пригадують. Кислотонакопичувач цей я добре знаю, пам'ятаю, що в спеку його регулярно зрошували, створювали спеціальні завіси, я дивувався: невже це допомагає? Але проводили роботи, щоб розбавити вміст кислоти. Зараз я з кількома десятками людей розмовляв, розпитував, і технологи заводу кажуть, що катастрофа пов'язана саме з кислотонакопичувачем та що його давно не розбавляли водою, як це було раніше.

Наслідки відчутні для людей фізіологічно ‒ на слизовій і шкірі ‒ в радіусі 25 кілометрів. Видно на рослинах, що відбувається щось незвичайне. Видно на автомобілях і на металевих предметах. Наприклад, металевий паркан моєї бабусі, яка там живе, за одну ніч став яскраво-рудим. Які інші будуть наслідки, нам доведеться вивчати довго. І як ще відреагує фауна? Там багато рідкісних степових тварин і комах. Загалом це велика біда.

‒ Перші повідомлення про викиди токсичних речовин з'явилися в ніч з 23 на 24 серпня. А засідання РНБО України відбулося тільки 6 вересня. Тоді ж надійшло повідомлення, що контрольно-пропускні пункти будуть закриті. 37 співробітників української контрольно-прикордонної служби звернулися за медичною допомогою. Невже в таких районах не стоїть спеціальне обладнання, яке має реагувати на викиди? І чому українській владі треба було для реагування два тижні?

‒ Завод «Титан» розташований в Армянську не тому, що там для нього є сировина або збут його продукції. Завод і раніше потрапляв у різні колізії через те, що розташований на стику двох адміністративних регіонів України ‒ Херсонської області та Криму. Велися навіть дискусії щодо зміни адмінкордонів. І вже точно він не пристосований до роботи в умовах, коли Крим ‒ сіра зона, а завод розташований на лінії зіткнення. Очевидно, що є замовчування проблеми, стара радянська й путінська тема ‒ показувати, що «у нас все добре». Реакція української влади теж має присмак політики та виборів, що наближаються. І слава Богу, що в Україні громадська думка диктує владі, а не як у Росії ‒ влада диктує суспільству. Наша влада оцінила, що ця тема привертає увагу українців, й це змусило зібрати засідання РНБО та загалом показати свою реакцію.

‒ У Росії було більше важелів впливу на ситуацію, інструментів моніторингу, проте говорилося, що все гаразд, що в перевищенні концентрації речовини ніхто не винний, проте через два тижні дітей все ж таки вирішили вивозити. Це можна вважати повторенням того, що було з Чорнобилем у 1986 році?

‒ Важко коментувати все, що роблять там окупанти. Це найчастіше виконання директив Кремля, а в Кремлі особливо глибоко не копають. Наша правозахисна група «20 лютого» багато допомагала кримчанам, і ми ставили питання перед українським урядом про необхідні дії. І завод «Титан», і «Кримський содовий завод» дуже залежать від української енергосистеми, від ресурсної бази, зокрема від води, від Північно-Кримського каналу. Вони є частиною екосистеми Причорномор'я та Приазов'я. Ці заводи, як я сказав, не здатні працювати в умовах сірої зони. Фірташ заробляє гроші, створюючи ризики для людей південної частини Херсонщини та північної частини Криму ‒ це близько 500 тисяч населення. Треба про це говорити, залучати іноземних експертів. Думаю, що будь-яка іноземна комісія може заборонити роботу заводів, тому що це порохова бочка.

‒ Що потрібно робити Києву? Вимагати закриття «Титана» чи, як пропонують деякі, заховати гордість і пустити воду, щоб цей завод зміг ожити?

‒ Потрібна моніторингова місія. Вона має всі підстави там побувати хоча б тому, що ситуація стосується двох морів міжнародного значення ‒ Чорного та Азовського. До того ж, я прихильник тієї ідеї, що ми маємо підтримувати зв'язки з Кримом і через ці зв'язки утримувати Крим в орбіті України. Ті, хто не вірить в повернення Криму, обстоюють те, щоб обрубати кінці, викопати рів, збудувати стіну ‒ і «щоб ви там усі подохли». Таких людей я вважаю більш ніж сепаратистами, ніж ті, що були в Криму. Я вірю в повернення Криму. Якщо одного разу обставини склалися так, що його стало можливим захопити, вони зможуть скластися й так, що ми зможемо його повернути.

Ми маємо бути готовими скористатися такими обставинами. Підтримка зв'язків з Кримом має на увазі подачу води, електроенергії. Я вважаю абсолютно безграмотним знеструмлення Криму. Що це за дивні методи в сучасній країні, яка прагне до Європи? Що заважало президенту Порошенку виступити з такою заявою: «Дорогі кримчани. У нас сьогодні споживання Кримом електроенергії становить 100 одиниць. З них 40 одиниць споживає населення, а 60 одиниць споживають «фірташі» та військові комплекси Росії. Від сьогодні ми подаємо вам на добу тільки 40% електроенергії. І коли вам будуть вимикати електрику, знайте, що це вимикаємо не ми, ваші співгромадяни, які розуміють, що ви окуповані, ‒ вимикають вам ваші ж окупанти»? Була можливість і продовольство постачати. Українські продукти якісніші, дешевші, смачніші та звичніші для кримчан. Ми могли б його перепаковувати, маркувати, навіть у жовто-блакитний обгортці завозити. Тоді в кримчан референдум був би кожен день, коли вони мали б вирішувати – купувати якісний український йогурт чи російський огидний удвічі дорожче.

Загалом всі ці ниточки, що зв'язують материк із Кримом, треба було правильно використовувати. А те, що ці нитки обірвали, тільки прискорило й стимулювало інтеграцію кримської економіки в російську, зробило нас сьогодні беззбройними у веденні переговорів. Наприклад, ми могли б перекривати канал у зв'язку з тим, що нашого Олега Сенцова зараз там тримають у тюрмі, це був би спосіб нашого впливу. Ми багато могли б застосовувати в справі й домагатися своїх цілей. Однак, як мені здається, перемогла думка людей, які вважають, що Крим не повернеться.

‒ Російське інформаційне поле контролюється Кремлем, і далеко не всі в Росії знають про масштаби екологічного лиха в Армянську. Але рано чи пізно ця інформація просочиться. Чи стане меншим наплив росіян на півострів?

‒ Крим зустрічав у мирний час 1 мільйон 200 туристів з Росії. На мій погляд, це були люди, які дійсно любили Крим. Для мене образ такого туриста, якого ми завжди чекали в Криму ‒ це Юрій Шевчук, соліст групи «ДДТ». Він говорив, що їхати в Крим ‒ це не туризм, а паломництво. Після окупації такі росіяни перестали туди їздити. Потік заполонили люди, які приїжджають не зі своєї волі, а за туристичними путівками, які їм дають безкоштовно, таких людей близько 700 тисяч щороку.

Такого туриста екологічні проблеми в Криму не зупинять. А ось збільшення турпотоку, про який говорив Аксьонов, навряд чи варто прогнозувати ‒ і через екологічну катастрофу, й через те, що в Криму постійно рухається військова техніка. Адекватні, нормальні росіяни зараз не бачать Крим безпечною для відпочинку зоною. Не бачать її і ефективною для інвестицій. Тому системних інвестицій немає. Є кілька компаній, які безкоштовно щось забрали, пофарбували-побілили ‒ але це не інвестиції. Навіть цікаві, ласі проекти не фінансуються. Тобто російські гроші в Крим не йдуть.