Завдяки державі українське кіно відроджується, але кіновиробництво захопили ті, хто заробляв у часи президента Януковича на ниві «русского мира». Таку думку висловив Радіо Свобода кінорежисер Володимир Тихий. Він мав на увазі виробників телемила в Україні, в якому знімалися раніше здебільшого російські «зірки». Режисер оцінив і політичну вагу «русского мира» в Україні. На думку Володимира Тихого, вплив Росії змінився, але вплив кума президента Путіна Віктора Медведчука лишається. Також автор документального фільму про Майдан «Бранці» прокоментував слова одного з персонажів картини – активіста Івана Бубенчика, який розповідав про стрілянину в розпал протистояння «беркутівців» і майданівців.
Олександр Лащенко: Пане Тихий, у другу суботу вересня відзначають в Україні День кіно. Ви кажете, що в 90-х кіно не було. Та й у нульових по фільму на рік знімали. Так?
Була зачистка медійного простору під Росію
– Проте знімали багато різних телевізійних проектів, які, звичайно, жодним чином не мали відношення до української культури. По суті це була така зачистка, скажімо так, медійного простору під Росію, якщо ми вже зараз так чітко розуміємо.
– Зараз кінематограф відроджується?
«Підняв голову» кінематограф, втім група телевізійників, яка займалася працею на ниві «русского мира», дуже активно взялася його приватизувати
– «Підняв голову» кінематограф, втім зараз відродилася... Зараз група телевізійників, яка займалася працею на ниві «русского мира», дуже активно взялася за те, щоб його приватизувати. Тобто державні кошти. Взагалі приватизувати все.
– Що таке «на ниві «русского мира» саме в кінематографі?
– Це наші телевізійні канали – «Інтер», «Україна». Ви знаєте, це ефірні канали. За ними стоять великі, потужні продакшни, які за часів, так би мовити, розквіту телевізійного виробництва серіалів, взялися за це і по суті вийшли на дуже потужний вал продукту, так би мовити, який вироблявся в Україні, в якому брали участь здебільшого медійні російські «зірки», що жодним чином не мало би свідчити, що це знято в Україні. І досі цим займаються.
Але ситуація дещо змінилася по факту – вже не так зручно їм це робити. Вони користуються недовершеністю всяких демократичних моментів, пов’язаних комісіями творчими, (прагнуть – ред.) захопити і наше українське вже державне кіновиробництво.
– Вдається їм це?
– Вдається. Реально вдається. Я не жартую. Ви так на мене дивитеся. Я вам дуже серйозні речі кажу.
– Я згадую фільм «Кіборги» і ваше кіно «Брама». Ви належите хіба до переліку цих осіб, які на ниві «русского мира»?
Через рік-два, якщо так будуть рухатися, то я знову буду, як за часів Януковича, знімати на фотоапарат кіно
– Ні, ми не належимо. Але зараз по суті, я так розумію, через рік, через два, якщо вони так будуть рухатися, то я знову буду, як за часів Януковича, знімати на фотоапарат кіно і бути в певній опозиції.
– Прокат фільму «Брама» як ви оцінюєте? Зараз це ще триває. Я бачу, що у Києві у деяких кінотеатрах ще й досі картина йде ваша.
Два тижні тому це було один мільйон 100 тисяч гривень
– Два тижні тому це було один мільйон 100 тисяч гривень. Це збори (від прокату фільму «Брама» – ред.). Зараз йдуть – вже менші ці збори. Але головне – що це був вибух різних думок, знову ж таки цього спілкування.
– Скільки витратили на, власне, зйомки і так далі?
– На зйомки загалом (тобто це з держави було 50%) щось близько 18 мільйонів гривень було витрачено.
– Все одно, виходить, не окупився тоді.
– Можна окупити, якщо ти це кіно, умовно кажучи, візьмете, як «Свінгери» – берете п’ять локацій, берете акторів, які можуть навіть, умовно кажучи, якщо ти – поп-зірка, то ти навіть можеш доплатити за те, щоб тебе зняли. Я зараз так дуже грубо кажу. Тобто є різні такі технології.
– Переходимо (хоча все це пов’язані речі) до політики. Почнемо з того ж самого Медведчука. Тут не тільки привід – фільм «Стус», де ніби повернули цей персонаж. 4 вересня була акція. І ви там брали участь, під стінами Генпрокуратури. Ні?
– Я намагався взяти участь, але не вийшло. Ми зараз готуємося до зйомок фільму «Бліндаж». Нам треба зняти швиденько осінь. І ми якраз у цей момент, кинувши все, їхали дивитися полігони, де можна зняти, щоб там танки могли їздити.
– Ваша позиція очевидна, от із «Фейсбуку». Ви перепостили, зокрема, Андрія Любки свіжу статтю з сайту Радіо Свобода, де пан Любка стверджує, що не варто перебільшувати «успіхи» Медведчука, як «надзвичайно успішної людини» і так далі. Пане Тихий, а ви як вважаєте, Медведчук, така постать – що це для України?
Статус «русского мира», впливу Росії змінився, а вплив Медведчука, його присутність в Україні ні. І це лякає.
– Ну, він лякає. Перебільшили, не перебільшили, по суті це особистість, яка так чи інакше, не дивлячись на просто карколомні події, які відбулися в цій країні, до яких він негативно взагалі або, скажімо,… тобто статус «русского мира», впливу Росії змінився, а вплив Медведчука, його присутність в Україні не змінилася. І це лякає. Зараз етап, на якому почало лякати не тільки певних обізнаних в політиці людей, а вже широкий загал, при чому загал, який, я так розумію, … навіть на Заході злякалися. Тому що Медведчук дуже впевнено скуповує канали, з’являється...
– Він заперечує це, заперечує. «112-й» … Він там ну… інтерв’ю дає, але не його ніби менеджмент.
Я не буду знімати Оксану Марченко. Мені не симпатичні ці люди. Мені не симпатичний Медведчук. Вважаю, що ця людина мала би бути в обмінному списку на наших полонених
– Я з Любкою – так. Звичайно, у нього «русский мир» не вдався, це – не вдалося, це – не вдалося. Але в нього багато чого вдалося. У нього он яка дружина «прекрасна». Вона танцює.
– Ви, до речі, зняли б Оксану Марченко у своєму фільмі, якби була така можливість?
– Ні, я не буду знімати Оксану Марченко. А чому? Мені не симпатичні ці люди, м’яко кажучи. Мені не симпатичний Медведчук. Я вважаю, що ця людина, скажімо так, мала би бути в обмінному списку на наших полонених, а не розказувати, як нам міняти, як домовлятися, як йти на поступки Росії. Це абсурд!
– У вас бачимо, яка зараз футболка (Володимир Тихий прийшов на інтерв’ю до студії Радіо Свобода у футболці з написом на підтримку Олега Сенцова – ред.)...
– Так.
– Якби Медведчук, як до нього не ставитися, допоміг повернути Олега Сенцова додому, в Україну? Врятував йому життя, якими б мотивами при цьому Медведчук не керувався?
– Тут слово не «допоміг». Він якраз є...
– Ясно, що це не він визначає, а його кум...
– Я можу вам сказати, що він впливає на цю ситуацію, значно впливовіший він за своїми зв’язками і можливостями, ніж там Меркель навіть. Це можу сказати чесно. Тобто він просто зараз цю історію розігрує. Боюся, що він на цій історії з нашими полоненими зараз готує собі добрячий політичний капітал. Просто ще вибори поки що не підійшли.
– Але карт-бланш Медведчуку саме як представнику України на мінських переговорах не Путін виписав, його кум...
– Так. Це якраз говорить про те, що він (Медведчук – ред.) колосальний вплив має на наших політиків. Це політичне коло, яке здихалося Януковича, але ж якось треба домовлятися з Росією.
– Ми зараз перейдемо до теми Майдану, в якому ви дуже активну участь брали. От ви кажете «коло», пане Тихий. Можна сказати вам як не тільки людині, яка зняла про Майдан і його наслідки фільм «Бранці» (про це ми теж поговоримо), те, що це коло, незважаючи на перемогу Майдану, незважаючи на розв’язану Росією війну, досі «править бал» в Україні?
– Дивіться, яка історія. Насправді є певна генерація, генерація поколінь, генерація певних економічних знову ж таки інтересів, яка була створена і створювалася якраз після розпаду СРСР, були певні, різні... Але вона була створена. Вона є.
– «Еліта» ця, якщо завгодно. «Істеблішмент»...
– Слово «еліта» їм таке дуже...
– «Верхівка»?
– Я сказав би, генерація політична, економічна генерація. Я, скоріше, так назвав би. В ній є, звичайно, її інтереси глобальні. Для них важливий момент не втратити свої дивіденди, можливості, пов’язані з Росією. І по суті хто може їм це гарантувати, є для них якби авторитетним.
– Хто?
– Зараз у принципі, на цьому етапі це Медведчук. До того його відштовхав ліктями Янукович, умовно кажучи, «донецькі». «Донецькі» зараз пішли дійсно.
– Ви і про кіно говорили – про цих самих творців із «русского мира». Це все пов’язано й досі, на п’ятий рік війни російської проти України?
– Звичайно. Воно так швидко, на жаль, не зміниться.
– А є в України час, на ваш погляд? Агресія не припиняється на жоден день, незважаючи на всі «перемир’я»…
Гібридна війна більш шкідлива для України, ніж пряма агресія
– Агресія не припиняється. Це правда. Але зрозумійте. По суті у чому ситуація? У тому, що якраз відсутність агресії... Це йде гібридна війна. Але гібридна війна саме за відсутності військових дій більш шкідлива для України, ніж пряма агресія.
– Ми ж сидимо у студії в центрі Києва. Ми ж не зі зброєю в руках, не воюємо. І таке закликати, пане Тихий...
– Дивіться, зате, можливо, якби посиділи декілька місяців зі зброєю в Києві, то вже точно у нас питання Медведчука було вирішене. Повірте мені, через пару місяців.
– Щодо зброї. Ваш фільм «Бранці». Там кілька героїв. Один із героїв – хлопець з Харківщини, молодий зовсім, який 19-річним брав участь у Майдані. Є інші герої. Але є і Іван Бубенчик. Я тільки не знаю, чи саме після вашого фільму, чи це був тільки один із чинників, – проти Івана Бубенчика і претензії прокуратури, і звинувачення, що він нібито вбивав «беркутівців» на Майдані – двох офіцерів, одного поранив.
Таким чином Іван Бубенчик у вашому документальному фільмі коментує події 20 лютого 2014 року. Потім він воював і у складі добровольців батальйону «Дніпро». У нього багато історій. На Майдані був у 9-й сотні…
– … до речі, сьогодні у суботу (8 вересня – ред.) можна подивитися фільм «Бранці» на «UA:Культура»…
– … як ви це прокоментуєте?
– Це було розслідування. Я знайшов цього хлопця, харків’янина Сашка. І ми почали шукати його антипода, якого він зустрів під час захоплення Жовтневого палацу перед самим початком...
– Взяв у полон «беркутівця», якщо я не помиляюся.
– Так, він взяв його у полон. Це не «беркутівець», це ВВшник. Це ровесник. Йому було 18 років. І тому пацану день років 18-19. Він побачив просто свій... Дуже багато якихось близьких моментів. І була ідея в тому, щоб знайти цього ВВшника. На той момент їх ще не звільнили. Вони були в лавах строкової служби – вони ж прослужили більше року всі, тому що почалися військові дії. І паралельно ми з ним почали розслідувати питання, чому раптом всі так почали тікати з Майдану, чому сили, які були вдвічі-втричі більші фізично, і там знаходилися...
– … ті ж «беркутівці»?
– «Беркутівці», ВВшники. Там багато було підрозділів. Раптом одночасно почали тікати на всі боки. І потім прибігла ще ця «Чорна рота» і почала відстрілюватися. І так ми вийшли на цю історію. Як з’ясувалося, чому це була паніка, чому саме вони втекли, а потім Янукович втік. Тобто так за логікою історії.
– Правильно сказати, що дії Бубенчика, як він пояснював, зокрема і виступ Парасюка (як до Парасюка-політика не ставитися) тоді зі сцени Майдану...
– Там, дивіться, яка історія. Дуже багато і постійно спекулюється ця тема, що дії Івана були... От наступив ранок. Стоять собі міліціонери, стоять протестувальники, а він ніби виходить з автоматом і починає стріляти десь там з консерваторії. Це не відповідає дійсності. Тобто насправді це вже почалася третя доба бойових дій в центрі міста, яка за собою мала вже десятки жертв з летальними наслідками. Я не кажу вже про поранених і скалічених. Їх були сотні!
– Маріїнський парк, «тітушки»…
– Тут питання дуже таке важливе, що по суті юридично... Знову ж таки ми згадували нашу, скажімо так, «еліту», «генерацію», ось це коло. Назвати своїми речами те, що відбулося під час Революції гідності – це тільки в пресі можна. Але по суті юридично вони не наважилися і не зробили цього. І це є надзвичайною нашою спільною проблемою зараз. Насправді це було повстання. Повстання. І це була ситуація бойова абсолютно.
Вирішення ситуації, яка склалася після розстрілу, втечі Януковича – це не площина кримінального права. Тому й «беркутівці» Їх засудити теоретично взагалі не можна
І питання вирішення ситуації, яка склалася після розстрілу, після втечі Януковича – це не площина кримінального права. Кримінальним правом там дати раду не можна. Хто у кого стріляв, хто кого вбив? Тому й «беркутівці» до сих пір хто у тюрмі опинився, а хто повтікав. Їх засудити теоретично взагалі не можна за цим кримінальним правом. Розумієте?
– До речі, у вашому фільмі «Бранці» фігурують оці хлопці, які по той бік барикад стояли.
– Звичайно! Ми ж їх знайшли, з частиною говорили. Я й з «беркутівцями» розмовляв, поки вони не втекли, які стріляли. Розумієте, були бойові дії! Ці люди воювали, вони вбивали, вони робили все заради того, щоб знищити один одного якомога швидше і ефективніше. І якби не Бубенчик, який мав досвід реально бойових дій і операцій, контроперацій, який зробив... Це метода, коли ти створюєш ілюзію такої атаки. Тому що у них були автомати, там щось біля 60 набоїв. Це треба знешкодити офіцера або двох, а потім посіяти паніку, що він робив. Вони ж не поранили одного ще, а вони поранили 60 з чимось чоловік. Стріляли і бігли по ногах, просто ті заяв не написали.
Міліціонери своїх вбитих фіксували з порушенням, боялися, що після революції будуть ворогами народу не дадуть рідним допомогу
І там дуже дика ця історія з цими знову ж таки бойовими діями, зі стріляниною. Тобто міліціонери своїх вбитих фіксували з порушенням. Вони боялися, що після революції, всіх цих подій, умовно кажучи, якщо будуть ворогами народу, то їм не дадуть, там рідним допомогу.
– Применшували чи перебільшували?
– Вони просто їх пересовували. Це зараз знову спливло. Зараз там слідство йде.
– Ви на судові засідання ходите ж, коли звинувачують Івана Бубенчика?
– Ну, яке судове засідання?
– Яке було раніше.
– Я приходив. Але по суті щоб сидіти, то я не сидів. По факту там ситуація в тому, що невідомо, що робити. Розумієте? З одного боку, так, за кримінальним правом, це якісь люди стріляли в центрі Майдану. І от зараз ми можемо... Або ми вважаємо міліціонерів міліціонерами, тоді це – вороги. Або міліціонерів вважаємо злочинним угрупуванням, тоді це – наші...
– Пане Тихий, ми не судді й не слідчі. З цього є вихід не юридичний, а політичний? Не дарма ж ви у своєму фільмі «Бранці» по обидва боки барикад цікавилися думкою людей.
Свого часу Ющенко продавив закон про Голодомор, він не має кримінальних наслідків але він працює. Те ж саме про Революцію гідності треба продавити, що це – повстання і узурпація влади Януковичем
– Звичайно. Питання в тому, що ми придумали навіть цей вихід політичний. Треба прийняти, як свого часу Ющенко продавив закон про Голодомор, він не має в принципі якихось кримінальних наслідків по-хорошому, але він працює. Те ж саме про Революцію гідності треба продавити закон, що це – повстання, щоб він свідчив, про що люди, народ має право (він у Конституції так чи інакше прописаний), і що це була узурпація влади Януковичем, яка почалася ще з купи-купи підписання цих щодо Севастополя...
– … «Харківські угоди»..?
– ...коли Конституцію він пропхав, продавив. Це була узурпація влади. Це був злочин. Але там є такий нюанс, що для того, щоб це відбулося, це має бути воля саме держави. Тобто, умовно кажучи, це має бути процес про узурпацію влади від прокуратури. Громадська організація, приватні люди не можуть цього реалізувати. Там була навіть така ідея, що, наприклад, батьки вбитих під час Майдану Героїв Небесної сотні, що вони одночасно подають по своїх місцях саме не в кримінальний суд, а щоб суддя затвердив інформацію про узурпацію влади Януковичем.
– Робиться це все?
Юристи залізли в таку казуїстику – там не можна слова «злочин» вживати при цьому поданні
– Не робиться. Тому що там юристи залізли в таку казуїстику – там не можна слова «злочин» вживати при цьому поданні.
– На п’ятий рік. Це ж не жарти. Це вже термін чималий.
– Так.
– Те ж коло, про яке ви говорили, ця казуїстика – це просто казуїстика, брак професійного, юридичного ресурсу? Чи просто політичної волі бракує, зрештою, у тих, хто переміг на цьому Майдані і користується його плодами зараз – я маю на увазі політиків?
– Це законно насправді. Тому що не були розставлені під час Революції гідності крапки над «і», які мали б мати більш значущі наслідки, ніж спроба якось там модифікувати поліцію. На часі це питання.
– І війна триває теж.
– Війна триває.
– Росія ж не сидить, склавши руки.
– Зараз ми стоїмо, скажімо так, перед не зовсім порівнянними ситуаціями, коли відбувся Майдан, коли вторглася Росія, вибори ті, звичайно, були максимально екстремальні...
– У травні 2014-го.
– Зараз у нас криза... Я сподіваюся, що як зараз ми тут з вами знаходимося, що так нічого особливо й не поміняється – грандіозно.
– Ну, від нас хіба залежить?
– Так. То зараз, враховуючи цю ситуацію, криза є, але вона не така потужна, звичайно.
– І в цьому позитив певний є, так? Як це, можливо, не цинічно.
– У цьому є позитив і негатив одночасно. Тому що, якби була більш потужна криза, воно швидше би ці питання, ці крапки над «і» врешті-решт були би поставлені.
– «Бліндаж». Про що «Бліндаж»?
«Бліндаж» – військова комедія про трьох бійців-добровольців, які опиняються на фронті не мають жодного досвіду війни...
– Про 2014 рік. Це («Бліндаж» – ред.) військова комедія про трьох бійців-добровольців, які з добробуту опиняються на фронті. Вони в принципі не мають жодного досвіду війни...
– Травень, літо? Осінь?
– Це осінь маємо зробити. Це історія... В принципі це комедія. Розумієте? Але я думаю, що до початку літа ми вже зробимо кіно. А покажемо його точно восени.
– Восени наступного року?
– Так.
ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ВОЛОДИМИРОМ ТИХИМ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю.
УСІ НАЗВАНІ В ЦЬОМУ ІНТЕРВ’Ю ОСОБИ ТЕЖ МАЮТЬ ПРАВО ВИСЛОВИТИСЯ В ЕФІРІ, НА САЙТІ РАДІО СВОБОДА.
