Село Волсвин Львівської області на початку XVII століття називали монашим. Адже тут розташовувався монастир отців василіан, заснований ще у 1628 році. Село прикрашали три невеликі храми. У 1754 році більшість монахів-василіан переселилась у монастир в Кристинополі (нині Червоноград), а наприкінці XVIII століття монастир у Волсвині був ліквідований. Однак цим місцем невдовзі заопікувався митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Тепер про давні монаші часи галицького села нагадують унікальні речі.
У 1864 році на місці трьох монастирських церков у селі Волсвин, що неподалік Сокаля Львівської області, був збудований дерев’яний храм, який прикрашає ці терена до сьогодні, Воздвиження Чесного хреста. А у 1898 році, коли монах Василіанського чину Андрей Шептицький був професором богослов’я у Кристинопільському (Червоноградському) монастирі, він профінансував будівництво дзвіниці з трьома дзвонами, яка також збереглась і має цікаву історію.
«У селі з покоління в покоління селяни передають один одному, що у роки Першої світової війни найбільший дзвін забрали у Відень, щоб переплавити на потреби війська. Однак поляк Лєндушко, який мешкав у Волсвині, тоді перебував у Відні і впізнав дзвін із рідного села. Йому вдалось його забрати і потягом відправити назад у Кристинопіль. А звідти дуже урочисто і процесією люди перевезли дзвін у Волсвин і встановили на його постійне місце. Отак і донині чути дзвін у селі, як пам’ять про митрополита Шептицького і чин студитів, який він тут відродив», – розповідає настоятель церкви Воздвиження Чесного хреста у Волсвині Василь Дубецький.
Наприкінці ХІХ століття митрополит Андрей Шептицький, тоді професор боголослов’я, заопікувався кількома молодими людьми, вихідцями із сіл, які відчули монаше покликання. Від них 120 років тому, у 1898 році, почав відродження студійського уставу УГКЦ. Адже внаслідок латинізації Греко-католицької церкви на початку XIX століття монаший чин Теодора Студита втратив свою первісну суть. Тому митрополит Андрей Шептицький взявся відроджувати східну традицію українського монашества.
«Митрополит Андрей Шептицький побачив невідомий сплеск прагнень людей до монашого життя. Вочевидь, причиною такого зростання охочих йти в монастир було як прагнення служити Богові, але й здобути освіту. І тут, у Волсвині, митрополит зустрів чоловіків, які бажали жити повноцінним монашим життям, але не могли вступити до василіан, бо після реформи до отців василіан приймали не всіх охочих, а лише тих, які пройшли всі випробування і походили із заможних родин, тобто освічених людей і з майном чи моргами поля. Але були інші особи, переважно селяни, які прагнули вступити у монастир і митрополит ними заопікувався. Час від часу він приїжджав у Волсвин, приглядався до групи людей, яка відмовилась від світського життя і проводив духовні науки. 21 вересня 1898 року уділив перші облачення кільком молодим людям. Відтак від того часу і почалось відродження студійського чину в УГКЦ. Село Волсвин відіграло велику роль у виникненні студитів», – говорить ієромонах УГКЦ, постулятор Постуляційного центру монастирів Студійського Уставу Юстин Бойко.
Перша світова війна завадила розвиткові лаври
У рукописній хроніці, яка збереглась в архіві, описано про відродження студитів, зокрема про діяльність монахів у селі Волсвин. Ці записи були віднайдені у Кристонопільському монастирі у 1923 році священиком-василіанином. Згідно з описом, Андрей Шептицький часто навідувався у Волсвин. Як мовиться в архівних матеріалах, отець Андрей Шептицький у вересні 1898 року створив у Волсвині новіцият монахів, тобто це був початковий період, протягом якого перевіряється придатність особи і посвятити своє життя Богові, служити Церкві і спільноті. Спершу зголосились четверо осіб до монашого життя. Щочетверга вони навчались. «Коли отець Шептицький прийшов на фільварок (господарство) у п’ятницю 30 вересня 1898 року, то вже застав там трьох осіб. І до них попросився ще один давній слуга Василіанського чину Царик Дмитро. Так що від 30 вересня було чотири кандидати. Постановлено їздити до Волсвинських монахів кожного четверга – на читання духовне, котре мають відбувати кожного дня рано», – описано у хроніках.
Монахи-студити у Волсвині проживали 2 роки, потім були переведені у Кристонопіль, а у 1901 році Андрей Шептицький 28 ченців-студитів із села Волсвини перевів до Скнилівської лаври у Львові, і це вже була перша монаша обитель Студійського уставу. До студитів долучився екзарх греко-католиків у Росії отець Леонід Фьодоров. Скнилівська лавра проіснувала до 1918 року. У час польсько-української війни польські солдати спалили монастир, загинули і кілька монахів, а інших вигнали. У 1919 році митрополит Андрей Шептицький подбав про монахів-студитів і заснував Унівську лавру.
Про монастирське минуле село Волсвин нагадує не лише давній дзвін і рукописні хроніки, але й герб села, на якому зображений студитський хрест. Коли Греко-католицька церва на псевдособорі у 1946 році була ліквідована, зачинились двері храму і у селі Волсвин. Його радянська влада перетворила на колгоспний склад. Чимало ікон і церковних речей селяни поховали. Але не так давно у городі випадково знайшли кадило, виготовлене зі срібла у 1779 році. Ймовірно, що його у руці тримав особисто митрополит Андрей Шептицький. Цю реліквію сьогодні використовують лише під час Різдвяного і Великоднього богослужінь.
З нагоди 120 ліття відновлення студійського уставу УГКЦ на місці, де наприкінці ХІХ століття у Волсвині був монастир і залишилась дерев’яна церква, планують встановити пам’ятний хрест.
