«Це пропагандистська брехня» – Фірсов про «інтерв’ю» російського телеканалу з Асєєвим

Національна спілка журналістів України, організація «Репортери без кордонів», Українська Гельсінська спілка з прав людини та інші громадські та журналістські організації засудили показ в ефірі російського телеканалу «Росія 24» інтерв'ю з українським журналістом, автором Радіо Свобода Станіславом Асєєвим, якого в полоні тримають бойовики підконтрольного Росії угруповання «ДНР» і спеціально для зйомок вивезли з в'язниці в бібліотеку.

Станіслав Асєєв після початку бойових дій на сході України не покинув Донецьк і під псевдонімом Васін публікував репортажі та есе про ситуацію на непідконтрольній українській владі території Донбасу, в тому числі як позаштатний співробітник Української служби Радіо Свобода. Асєєв не раз розповідав про ситуацію в Донецьку і слухачам Російської служби Радіо Свобода (читайте ці інтерв'ю тут і тут).

Журналіст перебуває в ув’язненні, за різними даними, з травня або червня 2017 року. Спершу він просто зник, два тижні про нього нічого не було відомо. Пізніше підконтрольне Росії угруповання «ДНР» визнало його затримання й звинуватило у «шпигунстві» на користь України. Він не потрапив на останній великий обмін у грудні 2017 року.

Для сюжету російського телеканалу «Росія 24», який вийшов в ефір 17 серпня 2018 року, Асєєва знімали в одному з приміщень «Донецької республіканської бібліотеки». Автор інтерв'ю Олександр Сладков зізнається на початку відео, що Асєєва привезли сюди в наручниках і зняли їх тільки перед початком запису розмови. Головний момент відео – нібито «зізнання» Асєєва в тому, що невдовзі після початку війни в Донбасі він почав співпрацювати з Головним управлінням розвідки України.

У Києві впевнені, що це «зізнання» було зроблене під тиском, а оприлюднення інтерв'ю з публіцистом суперечить базовим етичним нормам.

«У матеріалі відсутні факти як такі: нічого не відомо ані про умови утримання Асєєва, ані про його доступ до можливостей захисту, ані про стан його здоров’я чи наявність реальних доказів «порушення», яке йому інкримінується. Матеріал побудований виключно на особистій думці автора про заручника. З огляду на формат і зміст відео, мета цього матеріалу – не інформування аудиторії, а донесення до загалу повідомлення, вигідного як самопроголошеній «владі» частини Донецької області, так і російській владі», – мовиться у заяві українських журналістів і правозахисників.

Читайте також: Це наслідок знущань і побоювання за своїх рідних – Козловський про появу Асєєва на «России-24»

Схожої позиції дотримується і керівництво Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа. «Ми ставимо під сумнів обставини цього так званого «зізнання». Ми не маємо жодного уявлення про те, коли, за яких обставин чи примусу воно було зроблене, – заявила речниця Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Джоанна Левісон. – Ми продовжуємо вимагати, щоб Станіслав Асєєв був негайно звільнений з-під варти».

Багаторічний друг Станіслава Асєєва, колишній депутат Верховної ради України Єгор Фірсов також упевнений, що «зізнання» в роботі на українську розвідку було зроблене публіцистом в результаті тиску – як морального, так і фізичного. Головним підсумком виходу інтерв'ю з Асєєвим на російському телебачення Фірсов вважає документальне підтвердження того факту, що його друг живий.

– Якою була ваша перша реакція, коли ви побачили сюжет зі Станіславом Асєєвим, який показали в ефірі російського телеканалу?

– Ми цього очікували. Ще влітку минулого року я неодноразово заявляв про те, що такі інсинуації з допомогою російських телеканалів будуть, що Стаса змусять зізнатися в якихось злочинах, чи-то «шпигун», або «агент», або «вбивця». Єдине, минуло вже більше від року після того, як його заарештували. Мене часто запитують – чому це інтерв'ю з'явилося саме зараз? Мені складно сказати. По-перше, я вважаю, що показане російським телебаченням – це абсолютно нахабна брехня, хоча в цьому сюжеті є, звичайно, якась доля правди, але в цілому це пропагандистська брехня, мета якої – показати, що Стаса затримали нібито правомірно. Одна справа – коли затримують журналіста, а інша справа – якщо він нібито якийсь агент.

По-друге, мета цього інтерв'ю – вбити будь-яку незалежну журналістику на підконтрольній «ДНР» і «ЛНР» території, щоб ніхто не займався якимось блогерством, журналістикою і не грав з вогнем, тому що завтра до нього прийде «МДБ», заарештує і посадить на 15 років. І по-третє, це взагалі залякування всього населення, у якого ще є якась більш-менш незалежна думка.

Я думаю, що міжнародні партнери настільки сильно тиснули і на Росію, і на ці квазіреспубліки, що їм потрібно було представити хоч якесь виправдання, придумати якусь історію: «А давайте розповімо про те, що він займався шпигунством». Звичайно, щоб придумати таку історію, щоб змусити Стаса її розповісти, щоб все це зробити, потрібен був час. Я не знаю, як це відбувалося, але я розумію, що це не тиждень, можливо, навіть і не місяці. І останнє: звичайно, цей пропагандистський продукт був спрямований на російську аудиторію. Слова про «націоналістичні угрупування», «київські спецслужби», які нібито готують ворогів на кшталт Стаса під виглядом якихось журналістів – це чергова страшилка з тих, які російське телебачення випускає щодня. Я знаю Стаса з 2006 року. 12 років я з ним дружу. Це не знайомий, не приятель – ми друзі. Я знаю про всі етапи його життя, про той час, коли він навчався в університеті, працював на якихось різних роботах. І те, що було сказано в сюжеті, що його «вчили українські спецслужби», що «у нього фотографічна пам'ять», що він «пройшов «курс молодого бійця», – я навіть не хочу це коментувати, тому що це просто чиїсь брудні фантазії, які використовуються виключно в пропагандистських цілях.

– Ви говорите, що не здогадуєтесь, як вдалося людям, що затримали Станіслава, вмовити «зізнатися» на відео. Багато хто проводить паралелі між цим інтерв'ю та інтерв'ю Надії Савченко, яке вона дала вже російському телеканалу «Лайф», якого вже немає, незадовго до того, як її звільнили і обміняли. Вона дала його в російському СІЗО. Я знаю людей, яким здається, що інтерв'ю Станіслава є позитивним в цьому контексті: це знак його можливого швидкого звільнення або обміну, а одним із того, що пообіцяли Станіславу за це «зізнання», якраз може бути його швидкий обмін.

– Я б, напевно, не говорив, що Станіслава «вмовили». Я переконаний, що на нього чинився істотний психологічний і фізичний тиск. Це був шантаж. Це не були якісь переконання, аргументи і так далі. Це величезний-величезний тиск. Знаючи людини 12 років, я бачу, який він виснажений під час цього інтерв'ю, наскільки йому важко, наскільки він скутий. Мені страшно навіть уявити, як це було, але це було дуже боляче і складно, в першу чергу, для нього. Це перше.

Друге. Позитивним тут є той факт, що вперше після його зникнення нам вдалося отримати якийсь реальний доказ того, що він живий, що він – у них. Це залишає надію на його обмін, на його звільнення, на різні способи його повернення «в Україну». Було б дуже складно, якби та сторона говорила, що ніякого Асєєва чи Васіна вони не знають.

На користь моїх слів про те, що це був істотний психологічний і фізичний тиск, я б хотів сказати, що досі жодного офіційного представника ні Червоного Хреста, ні ОБСЄ, ні будь-якої іншої організації до Стаса не допускають. Якщо ви подивитися відео, то відео – це своєрідний серіал, де нам демонстративно показують, що йому дають їсти, що він не голодує, що на столі лежать якісь пігулки, якісь ємності нібито з ліками, що Стас гортає якусь книгу, тобто у нього нормальні умови: він може читати, ніхто на нього не тисне. Це зроблено спеціально. Я знаю зі своїх джерел, що Стас хворів, що Стас намагався голодувати, що у Стаса не було медикаментів. І ще раз наголошую, що до цих пір до нього не мав доступу ні один офіційний представник, щоб своїми очима переконатися, в яких умовах він перебуває, де він перебуває.

Його порівнюють з Надією Савченко або з Олегом Сенцовим ... Як би це не було некоректно, я вважаю, що Стасу навіть в чомусь важче: все-таки Савченко і Сенцов – в офіційній в'язниці. Росія – агресор, але тим не менше, це офіційна в'язниця, де є якісь офіційні інституції і так далі, є якась спільна відповідальність. До в'язниці «ДНР» і «ЛНР» ніхто не має доступу. Ці в'язниці можуть бути якими завгодно, подобою якогось німецького концтабору часів війни. Те, що ми побачили на відео, – це одне, але те, що ніхто не дає доступу подивитися, в якому стані і де перебуває Стас, це говорить про те, що реалії зовсім інші.

– Наскільки переконливим вам здалося «зізнання» Станіслава в шпигунстві і в роботі на Головне управління розвідки України? Чи вдалося авторам цього сюжету досягти своєї мети і представити Станіслава Асєєва людиною, що несе відповідальність, наприклад, за загибель дітей на Донбасі, як про це розповідають у сюжеті?

– Мені, звичайно, складно розмірковувати на цю тему, тому що я людина, залучена в цю ситуацію. Можу сказати, що елементи, пов'язані з дітьми, – це точно така ж пропагандистська робота, спроба якимось чином людей розжалобити, зачепити їхнє серце, щоб вони не думали, а співчували, співпереживали, говорили, що, так, смерть дітей – це погано. Щоб вони не думали про суть, про процес і так далі. По-друге, дивлячись, яку аудиторію ми беремо до уваги. Якщо це російська аудиторія, то, я думаю, звичайно, велика частина повірила, бо, на їхню думку, в Україні – «хунта», «націоналістичні формування», тут «вбивають» і, звичайно, якийсь журналіст міг би бути «шпигуном», «агентом» і ким завгодно. Якщо ми говоримо про українську аудиторію, то зрозуміло, що українська аудиторія прекрасно розуміє, що таке російські канали, що таке російська пропаганда. Вони стикалися з цими нахабними, агресивними фейками тисячі разів. Першу свою книгу Станіслав видав і подарував мені задовго до війни, в 2010 році.

Говорити про те, що людина, яка любила публіцистику, любила писати, працювала у всіх ключових українських виданнях, насправді є «шпигуном», що він просто працював «під прикриттям» журналіста – це абсурд! У це тут ніхто не вірить.

– Яка зараз ситуація з матір'ю Станіслава Асєєва, яка, як і раніше, живе в Донецьку? Чи вдавалося вам якось виходити з нею на зв'язок? Чи чиниться на неї тиск?

– Я тривалий час був з нею на зв'язку, нам вдавалося отримувати інформацію з її допомогою, тому що ні я, ні мої родичі, ні друзі не можуть там перебувати. Якщо я приїду до Донецька, то опинюся в камері поруч зі Стасом. Щодо цього у нас зв'язані руки, а там залишилася тільки його мама. Я певний час з нею спілкувався, але останнім часом зв'язок припинився. У неї все має бути нормально. Я намагаюся тримати з нею контакт, але цей контакт не прямий. Я думаю, що на неї чиниться тиск з різних сторін, починаючи від суспільного тиску. Ви ж розумієте: коли ти працюєш, і колеги, сусіди дізнаються про те, що твій син – нібито «шпигун», це непросто. Я припускаю, що з нею можуть працювати спецслужби. Це виключно моя думка, якихось конкретних фактів у мене щодо цього немає.

– Ви стверджували, що фрагменти щоденника Станіслава Асєєва, які нібито потрапили в руки «МДБ» угруповання «ДНР» і публікувалися на підконтрольних бойовикам сайтах, в яких він теж «зізнається» в роботі на розвідку, – фальшивка, що маєте справжній щоденник Асєєва. Чи не могли б ви пояснити, чому ви вважаєте, що ці публікації – фейк? Як справжній щоденник потрапив до вас? Чи припускаєте ви, що цих щоденників та інших записів у Станіслава може бути багато?

– Стас тримав мене в курсі, чим він займається, що він пише, що він робить. Ми намагалися періодично виходити на зв'язок. Тому я знаю, скільки у нього було щоденників, які романи він писав, які тексти він писав. Я знаю, що той щоденник, який знайшли в його квартирі під час обшуку, дійсно публікували. Там частину правдивої інформації дали упереміш з абсолютними фейками, саме так працює пропаганда. Як цей щоденник опинився у мене? Це вже моя робота. Я теж прожив в Донецьку 25 років. Я – корінний донеччанин, у якого залишилося там безліч однокласників, одногрупників, сусідів, знайомих і так далі. І у мене теж є свої джерела і свої можливості. Тому всіх подробиць, як він опинився у мене, я не можу розкрити, проте після того, як його знайшли, щоденник опинився у мене. Там немає тієї інформації, яка міститься в публікаціях «зливних бачків» на території «республік» (Єгор Фірсов пообіцяв надати Радіо Свобода фрагменти щоденника Станіслава Асєєва, що підтверджують, що на підконтрольних бойовикам сайтах в текст його записів були внесені зміни і доповнення – ред.).

– Які в цілому ваші відчуття після перегляду цього інтерв'ю? Чи сподіваєтеся ви на обмін Станіслава?

– Я не хочу робити ніяких прогнозів. Єдине, чого ми хочемо, – через будь-які джерела докричатися, достукатися і сказати про те, що тут за нього борються, тут на нього чекають. Тут ніхто не думає про нього негативно. Я думаю, що це має йому допомогти, хоча я розумію, що він не почує вашу передачу і не прочитає наше інтерв'ю. Ми живемо за принципом «зроби все, що зможеш, і будь що буде». Ми сподіваємося на краще, сподіваємося і впевнені, що Стас повернеться в Україну.

Оригінал – на сайті Російської служби Радіо Свобода