(Продовження, попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга, двадцять третя, двадцять четверта, двадцять п’ята, двадцять шоста, двадцять сьома, двадцять восьма, двадцять дев’ята, тридцята, тридцять перша, тридцять друга)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.
Тепер, поговоривши про населення та територіальний устрій країни, логічно поставити питання: як було організоване управління всією цією територією та народом, який проживав на ній? Розкажіть про державну структуру Кримського ханства: як була влаштована ханська адміністрація, який був її державний апарат, як здійснювалося правосуддя в країні?
Опис державної структури країни варто почати, звичайно, з посади її правителя. Кримський хан, як уже не раз говорилося раніше, була посада виборна, й ці вибори здійснювалися представниками чотирьох шляхетних родів Криму. Кандидатура, яку можна виносити на ці вибори, була чітко визначена традицією: формально, в хани мав обиратися найстарший член владної ханської династії Гераїв. А після його смерті престол дістався у спадок наступному за старшинством членові династії. Як правило, це був один із братів колишнього хана, але принциповим було не це, а саме старшинство.
Такою була теорія. Її нечасто вдавалося дотриматись на практиці, а в пізній період її й зовсім дотримувалися надзвичайно рідко, але хоча б формально її намагалися дотримуватися: тому при воцарінні чергового хана було заведено, щоб усі родичі, які були старші від нього за віком, залишали Крим і переселялися до своїх маєтків у Туреччині. І тоді виходило, що хан дійсно залишався найстаршим із Гераїв у Криму, а старого звичаю, хоч і з застереженням, дотримувалися.
Самі вибори хана формально здійснювалися четвіркою карачі-беїв ‒ тобто особливо шляхетних беїв, які були представниками кримських родів Ширін, Барин, Аргин і Кипчак
А самі вибори хана формально здійснювалися четвіркою карачі-беїв ‒ тобто особливо шляхетних беїв, які були представниками кримських родів Ширін, Барин, Аргин і Кипчак. У Криму були й десятки інших шляхетних прізвищ, але саме ці чотири були найбільш родовитими та впливовими, й тільки вони могли брати участь у виборах хана. Пізніше, після перемоги Криму над Ордою, коли в кримське підданство влилося ще й безліч колишніх ординських улусів, у цю колегію хани внесли ще два колишні ординські роди: Мансур та Сіджеут – тим більше, що Мансури за кількістю та впливом перевершували всі інші кримські роди, окрім Ширінів.
Вибори відбувались у вигляді наради, на якій карачі-беї приходили до узгодженого рішення, потім садили новообраного кандидата на полотно білої повсті й піднімали його за чотири кінці, а потім читали над ханом спільну молитву.
Цей звичай, безумовно, вражав і був красивим, проте неймовірно архаїчним, і в попередніх випусках я вже розповідав, що всі більш-менш енергійні хани намагалися запровадити османський лад успадкування, щоб влада автоматично переходила від батька до старшого сина, проте беї цього не допускали, й османські султани стояли на їхньому боці. Вже до середини 17-го століття ці вибори перетворилися на чисту формальність, тому що до цього часу всю владу звільняти та призначати ханів привласнили собі османські султани, але, нехай навіть і формально, беї при призначенні султаном кожного нового хана все одно проводили процедуру його виборів, хоча вже й без білої кошми.
У хана було два офіційні спадкоємці ‒ як правило, це були його брати. Старший із цих спадкоємців мав титул «калга-султан»
У хана було два офіційні спадкоємці ‒ як правило, це були його брати. Старший із цих спадкоємців мав титул «калга-султан». Він вів нагляд над східною частиною країни та мав власну резиденцію з палацом у містечку Ак-Месджид (Біла Мечеть, нині ‒ Сімферополь), звідки щотижня приїжджав до Бахчисарая до хана на наради.
Посада другого спадкоємця називалася «нуреддін-султан». Він наглядав за західною частиною держави, а його резиденцією, як правило, був один із ханських заміських палаців у цій західній частині, а пізніше нуреддіни мали резиденцію вже в самому Бахчисараї.
Ну а всі інші, молодші члени ханської родини, які перебували у Криму, державних посад не мали ‒ за винятком тих із них, кого хан призначав своїми намісниками в кочові орди Причорномор’я.
Судово-дорадчим органом при хані був так званий Диван, до якого входили обидва ханські спадкоємці, карачі-беї, лідери мусульманського духовенства, які становили не тільки духовну, але одночасно й судову владу, а також довгий список чинів придворної адміністрації. Цей Диван збирався, за можливості, щотижня та розглядав найважливіші судові справи, які не могли вирішуватися на місцях.
Але іноді, значно рідше, для наймасштабніших питань ‒ як, наприклад, питань оголошення війни або запровадження екстрених загальних податків ‒ збирався найвищий законодавчий орган ханства: Курултай. Це була асамблея всієї верхівки Криму, на ній формулювалися рішення, які найвищі беї оголошували ханові. Вважалося, що в цьому випадку беї говорять від імені всього народу, тому що до цієї загальної асамблеї в кожному великому роді потрапляли й локальні, так би мовити, фамільні курултаї Ширінського або, наприклад, Мансурського родів. Цей загальний Курултай мав величезний вплив, і мав навіть право затверджувати або відхиляти законодавчі та виконавчі ініціативи самого хана.
Судова влада Криму, як я розповідав, здається, в сьомій нашій розмові, цілком перебувала в руках мусульманського духовенства й, по суті, була незалежна від хана. Усі кримські судді на місцях підпорядковувалися вищим придворним суддям, а ті звітували перед Кефинським муфтієм. При цьому начальником над кефинським муфтієм був не хан, а лише османський султан, і відомі випадки, коли на суд кефинського муфтія виносилися навіть питання про те, хто з протиборчих кандидатів у хани мав по праву займати престол, і винесені муфтієм рішення беззаперечно виконувалися самими ханами.
Щодо виконавчої влади на місцях ‒ то ця влада здебільшого здійснювалася не центральними державними органами, а внутрішніми структурами бейських родів
А щодо виконавчої влади на місцях ‒ то ця влада здебільшого здійснювалася не центральними державними органами, а внутрішніми структурами бейських родів. Адже більшість кримських земель була поділена між шляхетними родами, хан мав у цих бейських феодальних наділах лише опосередковані повноваження. Ось саме для узгодження й розподілу адміністративних питань між ханською владою та бейським самоврядуванням хани й призначали двох своїх спадкоємців, калга-султана та нуреддін-султана, у східну та західну частину держави, де ті надалі взаємодіяли з ватажками шляхти відповідного регіону: калга з беєм роду Ширін, а нуреддін із беєм роду Мансур.
До вашої уваги – перелік усіх частин цієї серії: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга, двадцять третя, двадцять четверта, двадцять п’ята, двадцять шоста, двадцять сьома, двадцять восьма, двадцять дев’ята, тридцята, тридцять перша, тридцять друга, тридцять третя, тридцять четверта.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
