Скандал навколо документів Національного архівного фонду: до чого тут корупція і Росія?

Репресивні, абсолютно незаконні, непрофесійні й одіозні. Саме такими епітетами чимало хто зустрів зміни до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам. Обурені не лише дослідники-генеалоги, але й науковці та деякі архівісти. Які ж суперечливі зміни пропонує документ, котрий так їм не сподобався? Яким чином з ним пов’язана Росія? Та чому Мін’юст та Укрдержархів не поспішають з відповідями?

Головним каменем спотикання вже вкотре стало питання права пересічних користувачів на безкоштовне копіювання власними технічними засобами документів Національного архівного фонду. І якщо останнім часом їм все ж таки здебільшого вдавалося його відстояти, то нині архіви, схоже, знову перетягнули ковдру на свій бік.

На перший погляд, хвилюватися немає причин, адже 6 пункт наказу чітко затверджує: «Самостійне виготовлення користувачем копій документів НАФ є безоплатним». Утім, новий порядок обставляє копіювання стількома умовами, що практично його унеможливлює, на що звертають увагу фахівці.

Річ у тім, що:

• копіювання документів може здійснюватися лише на підставі спеціального договору між архівом та користувачем;
• копіювати можна лише в читальному залі у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом або, за наявності, в окремій кімнаті в присутності працівника архіву;
• використовувати професійні книжні чи архівні сканери не можна;
• документи розміром понад А4 і з товщиною корінця більше 4 сантиметрів (крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів) копіювати власними техзасобами заборонено.

І це тільки деякі з дискусійних положень. Чому ж ці обмеження лише на шкоду? Пояснює архівіст, колишній директор Галузевого державного архіву СБУ, а нині працівник Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик.

«Для чого бланк? Яку корисну інформацію він несе архіву? Достатньо було б того, щоб заявник записав про скопійовані сторінки в аркуш користування документами. А що робити, якщо всі дослідники в читальному залі захочуть здійснювати копіювання, а місць стільки немає? Шикуватися в чергу по талончиках? Щодо формату, то чому не А3 чи А5?» – запитує він.

Загалом Ігор Кулик характеризує нові зміни як такі, що не передбачають якихось поступок для дослідників у спрощенні подальшої роботи, а також економії як їхнього часу, так і часу самих архівістів.

Тим часом інші представники архівної галузі запевняють: суворіший підхід до копіювання документів є позитивом, адже сприятиме збереженню матеріалів Національного архівного фонду.

«Іноді, якщо документ неформатний, його просто так не відзняти, і тоді справу починають якось розгортати, крутити, її кінці звисають зі столу, а коли архівісти просять: «Будь ласка, не робіть цього або хоча б притримуйте», – це не завжди викликає адекватну реакцію», – пояснює директор Центрального державного архіву громадських об'єднань України Ольга Бажан.

«Є дослідники, які приходять до читальної зали, беруть матеріали і просто розгинають документи так, як їм заманеться, а коли чують зауваження, одразу обурюються, купа негативу й скарги. Саме тому було впроваджено обмеження на корінець до 4 сантиметрів, адже постійне, а тим більше недбале відкриття цих справ ламає палітурки, розриває навпіл багатосторінкові архівні справи», – додає архівіст, директор Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного Владислав Берковський.

А от у самих дослідників на це інший погляд. Кажуть, в умовах нинішнього бюрократичного перешкоджання копіюванню більшої частини документів Національного архівного фонду України їм необхідно буде витрачати більше часу на ознайомлення з матеріалами, а відтак, збільшуватиметься і час, протягом якого документи зазнаватимуть руйнівного впливу світла. Як результат – процес псування буде швидшим.

«Зараз на копіювання однієї сторінки я витрачаю до 10 секунд (це час, коли вона опромінюється світлом), а коли я буду вичитувати її, то цей проміжок збільшиться до 20-30 хвилин. Тобто можна порівняти, наскільки сильніше буде псуватися документ», – зазначає директор центру вивчення генеалогії «Пращур» Віктор Долецький.

Генеалоги і не тільки

Тим часом деякі з архівістів у розмові з Радіо Свобода висловили думку, що хвиля невдоволення свіжими положеннями Мін’юсту спровокована насамперед приватними генеалогами, які за гроші допомагають своїм клієнтам у пошуках історичних родинних зв’язків. Мовляв, увесь бізнес цих людей побудований на роботі з великоформатними документами (наприклад, метричними книгами), копіювання яких через нові правила відтепер значно ускладнилось.

Генеалоги визнають: нині для них справді стало неможливим адекватно працювати ледь не з 95 відсотками матеріалів Національного архівного фонду, утім, наголошують, що ця проблема стосується не лише їх.

«Гайки закручуються для роботи всіх дослідників, незалежно від їхнього наукового інтересу й фаху. У цій ситуації проглядається певний реваншизм Державної архівної служби щодо дослідників, особливо тих, хто формував і продовжує формувати до неї питання, більшість з яких вона просто саботувала, залишаючи без відповіді», – констатує генеалог Сергій Фазульянов.

Чи справді новий порядок загрожує не лише таким дослідникам, як Сергій, але й професійним науковцям? На це питання дає відповідь аспірантка кафедри архівознавства, спеціальних історичних та правознавчих дисциплін Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Ольга Комарова. Від 2010 року і донині вона займається дослідженням життя родини Доманицьких на тлі суспільних процесів Наддніпрянської України та в еміграції у ІІ пол. ХVII - 60-х років ХХ століття.

«Такі зміни і доповнення наказів і розпоряджень просто ґвалтують історичну науку. ДАСУ і Мін'юст своїми останніми скандальними новаціями просто загнали мене в глухий кут. Усі ці генії законодавчого жанру взагалі відірвані від аспірантського життя. Можливість безкоштовного копіювання справ була для мене ковтком свіжого повітря, бо коштів, як правило завше не вистачає. Моє дослідження базується виключно на джерелах. І це велике щастя працювати з темою, яка дозволяє спробувати історію на дотик. Тепер Міністерство юстиції України краде в мене це право...», – пояснює науковець.

На думку Ольги Комарової нинішній порядок копіювання документів НАФ спровокує хвилю плагіату, адже її колеги просто не встигатимуть виконувати плани.

Не розуміють нових вимог і в Інституті української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАН України. На думку його співробітників, умови роботи з документами НАФ цим наказом «значно заплутуються і наповнюються двозначностями».

​Повністю засуджують зміни, запроваджені Мін’юстом, і «Вікіджерела», які опрацьовують найцікавіші архівні матеріали й викладають їх в інтернет. Представники організації вимагають скасувати цей наказ, наголошуючи, що без копіювання немає інформації.

Український Інститут національної пам’яті також просить Міністерство юстиції та Державну архівну службу України скасувати обмеження на копіювання інформації в архівах.

Корупція померла, хай живе корупція?

Одне з побоювань тих, хто систематично працює з документами Національного архівного фонду, стосується і корупційних загроз.

Річ у тім, що останнім часом завдяки можливості вільного копіювання матеріалів активісти власними силами відсканували чимало важливої інформації, яку виклали у вільний доступ, давши іншим зацікавленим у роботі з архівними документами особам, працювати з цими матеріалами дистанційно.

«Така діяльність активістів, журналістів, усіх тих, хто приніс світло в архівну галузь, перекрила корупційні шляхи і, на думку багатьох директорів архівів, у них останнім часом почалась «вакханалія»: люди припинили давати хабарі і в них збіднів потік грошей. Я особисто засудив Житомирський архів (мається на увазі судовий позов проти ДАЖО, який завершився перемогою – ред.) за те, що вони прямо в архіві незаконно вимагали гроші готівкою за копіювання власними пристроями», – пояснює радник голови правління ГО «Центр генеалогічних досліджень, місто Київ» Олександр Краковський.

У чому нині може проявитись корупція? Наприклад, в отриманні дозволів на копіювання архівних документів чи у визначенні того, наскільки запитуваний дослідником матеріал підпадає під формат, доступний для копіювання власними техзасобами.

«Тепер кожен працівник читального залу або адміністрація архівів на власний розсуд буде вирішувати, чи цей документ більший за формат А4, чи менший, – наголошує журналіст, історик та дослідник, який працює в архівах,​ Андрій Ковальов і додає: – На жаль, ця ситуація остаточно доб'є і знищить бажання краєзнавців та істориків-любителів досліджувати локальну історію. Безкоштовне копіювання на власний фотоапарат мотивує цих дослідників, а платити по 50 гривень за аркуш вони не будуть».

А от архівісти запевняють: хвилюватися не варто.

«Те, що у нормах встановлюються конкретні параметри документів, – нормально, адже це дозволяє уникнути подвійних трактувань, – зазначає директор Центрального державного архіву громадських об'єднань України Ольга Бажан. – Ми в нашому архіві не збираємось стояти й міряти з лінійкою товщину паперів, бо це можна визначити і на око».

«Те, що потрібно взяти дозвіл на копіювання чи повідомити про копіювання, – нормально, – пояснює архівіст, директор Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного Владислав Берковський. – У нас на окремі документи Національного архівного фонду (зокрема, аудіовізуальні та особового походження) поширюється авторське та майнове право, тобто в будь-якому випадку вам необхідно буде взяти дозвіл, яким чином буде використовуватись цей документ.

Ба більше, в архівах є певні види документів, які можуть бути використані несумлінними дослідниками із зовсім не позитивними мотивами і зовсім не на користь України. Архіви ж, крім усього іншого, мають забезпечувати національну безпеку. Загалом порядок унормовує процес використання архівних документів, тож вимоги з копіювання встановлено зі врахуванням специфіки всіх архівних документів».

Російський слід

Утім, невідповідність Конституції і закону про Національний архівний фонд, а також загальна суперечливість затверджених Мін’юстом нововведень – не єдині моменти, які роблять документ одіозним, адже у ньому заховався ще й несподіваний «сюрприз».

Виявилось, що два з його абзаців майже дослівно скопійовані з російського «Порядка использования архивных документов в государственных и муниципальных архивах Российской Федерации». При цьому слова, які під час перекладу чи то навмисно, чи то випадково вилучили, зіграли злий жарт. Зокрема в частині, де йдеться про перелік дозволених для копіювання засобів.

У результаті українцям запропонували значно вужчий спектр приладів (лише телефони, фотоапарати та планшетні комп’ютери), у той час як у росіян завдяки слову «наприклад» існує можливість залучення інших варіантів копіювальної техніки.

«Тобто в цій частині нововведення Мін’юсту розроблені фактично путінським режимом. До того ж сам наказ починається з того, що в заголовку після слів «Національного архівного фонду» слово «України» пропонують вилучити. Це як розуміти? Готують те, що Національний архівний фонд буде фондом «братніх народів»?» – цікавиться дослідник Олександр Краковський.

За офіційним поясненням Мін’юсту, головним розробником вищезгаданих положень є Укрдержархів.

Саме тому Радіо Свобода звернулось до ДАСУ з проханням пояснити, як російські норми опинились в українському офіційному документі. В Укрдержархіві відповіли, що переспрямували запит на Міністерство юстиції для узгодження відповіді. На момент публікації цього матеріалу пояснень ми не отримали.

У самому міністерстві Радіо Свобода зазначили, що коментувати дискусію, яка розгорнулась навколо нововведень, «наразі зарано», адже «питання вирішується». Водночас пообіцяли все ж розглянути запит, переспрямований з Укрдержархіву.