Дніпро – Дніпровські правозахисники б’ють на сполох. Засуджених Ігреньського виправного центру змушують працювати з небезпечними хімікатами в умовах антисанітарії, без спецодягу й зарплати, заявляють вони. В установі діє шкідливе виробництво – переробка тари з-під токсичних речовин. Разом із пляшечками з-під шампунів та миючих засобів на нову пластикову тару засуджені переплавляють ємності з-під агрохімікатів, що виявили правники. У працівників, які щодня дихають отруйними випарами, почалися проблеми зі здоров'ям. Окрім того, шкідливі відходи можуть потрапляти в каналізацію й ґрунтові води. На сумнівному виробництві, за словами правозахисників, порушується не тільки екологічне, а й трудове законодавство.
Засуджений, який представився Андрієм, пропрацював у цеху з переробки пластикової тари Ігреньського виправного центру три місяці. Розказує: каністри з-під агрохімікатів подрібнювали вручну, працювали по 10-12 годин на день без респіраторів. Для захисту рук видавали лише садові рукавички. Після такої роботи, каже, дерло в горлі, все тіло свербіло, як після кропиви. Зарплати працівники не бачили, стверджує засуджений.
«Це як рабсила» – засуджений
Один із робочих днів закінчився для нього, розповідає Андрій, доправленням у реанімацію. Після короткого лікування його знову послали на роботу, й тоді він вирішив більше не мовчати.
Робітник працює у звичайному одязі, без захисної маски. Йдуть пари, нестерпний сморід. Вентиляції – нуль. Витяжки – жодна не працює. Підлога вся у воді з хімікатом… Це як рабсила
«Двічі на тиждень до закладу привозять по дві фури каністр з-під гербіцидів та інших хімікатів. Засуджені сортують їх за кольором, відкручують кришки, залишки цієї гидоти ми зливаємо собі під ноги, бо більше нікуди зливати. Далі розпилюємо на шматки. Коли засуджений розпилює, він стоїть у звичайній футболці й штанях, без маски. Рукавички видають тільки раз на тиждень, це рукавички з пухирцями, як для роботи з землею. Вони промокають хімією за 2-3 години. Руки, ноги, ніс печуть, як після кропиви. Потім каністра дробиться. Знову ж таки, робітник працює у звичайному одязі, без захисної маски. Йдуть пари, нестерпний сморід. Вентиляції – нуль. Витяжки – жодна не працює. Підлога вся у воді з хімікатом… Частина виготовленої пластикової гранули кудись із закладу виїздить, ще з частини – виготовляють пляшки для «Білизни» і тут же в них її розливають. Коли мене перевели на це виробництво, мені платили 5 гривень за мішок пляшок. Це як рабсила», – розповів Радіо Свобода засуджений.
«Працював-працював і ще залишився винен установі»
Інформацію засуджених про небезпечне виробництво у виправній установі підтверджують правозахисники. Активістка «Правозахисної групи «Січ» Марина Давидова, побувавши на місці разом із колегами, зазначає: зафіксували чимало порушень, які можуть мати негативні наслідки як для здоров’я засуджених, так і мешканців довколишніх сіл.
Правозахисниця констатує: переробка ємностей з-під тих агрохімікатів, з якими працюють в установі, взагалі законодавчо заборонена. Їх можна лише спалювати. До того ж, пластмасові каністри містять залишки шкідливих речовин. Тару миють прямо в цеху, вода залишається на підлозі, а потім йде у землю та в каналізацію. Активістка каже: цех і майданчик біля нього просто просякнуті токсичними випарами, дихати неможливо.
«Ми побачили велику гору тари з-під агрохімікатів. Тара немита, із залишками речовини. Потім ми промоніторили за етикетками, що ж то було. Це пестициди, гербіциди, добрива, фунгіциди. Речовини, що належать до 1-4 класу небезпеки. Вони можуть перероблятись тільки на виробництвах, які мають спеціальну ліцензію Мінприроди і сертифікованих працівників. В умовах виправного закладу такого просто не може бути! Щодо деяких речовин у паспортах безпеки було прописано, що вони можуть бути утилізовані тільки шляхом відвезення на спалювальний завод. А ув’язнені з цим працюють», – каже правозахисниця.
Марина Давидова також зауважує, що в’язні не поінформовані, з якими речовинами працюють, не мають ані належного захисного екіпірування, ані трудових угод з установою. Великого вибору в них нема: ті, хто працюють, сподіваються на дострокове звільнення, а відмова від праці може бути розцінена як порушення дисципліни.
«Праця ув’язнених на цьому виробництві ніяк не регламентована: не підписані трудові договори, засуджені скаржаться на те, що не розуміють руху коштів на своїх особових рахунках. Невідомо, скільки їм платять, а скільки утримують за проживання, харчування тощо. В однієї людина навіть виявилось, що на особовому рахунку «мінус»: він працював-працював і ще залишився винен установі», – зауважує Марина Давидова.
На сайті уповноваженого Верховної Ради з прав людини також ідеться про «грубе порушення трудових прав в’язнів» в Ігреньському центрі, зокрема відсутність трудових договорів.
Заяви про злочин і «відсутність» потерпілих
Юрист Володимир Плетенко вже підготував кілька заяв про злочин до правоохоронних органів. Він вимагає фахової перевірки умов праці у виправній установі й відкриття проваджень за кількома статтями Кримінального кодексу, зокрема щодо порушення норм охорони праці. А втім, він не виключає: довести порушення може бути непросто. Одна з проблем – необхідність незалежних фахових експертиз, друга – «відсутність» потерпілих.
«Кримінальний кодекс передбачає, що повинні бути потерпілі. Я думаю, адміністрація може цим користуватись, адже не всі засуджені захочуть звертатись зі скаргами на стан здоров’я, адміністрація може перешкоджати, а прокуратурі та іншим правоохоронним органам потрібне підтвердження погіршення стану здоров’я», – зауважує Володимир Плетенко.
Правозахисники зазначають: поки конструктивної розмови з адміністрацією закладу в них не вийшло, спілкування перейшло у формат письмових звернень.
Радіо Свобода надіслало до керівництва установи свій інформаційний запит, аби отримати інформацію про умови праці засуджених й доступ на територію. Раніше в коментарях місцевим журналістам очільник центру заявляв, що ситуацію навколо закладу «почали розхитувати через те, що керівництво бореться з наркотиками». Радіо Свобода очікує на відповідь адміністрації.
Між тим правозахисниця Наталія Кожина нагадує: навіть у місцях позбавлення та обмеження волі мають дотримуватись права людини, зокрема право на гідне ставлення.
«Те, що ми бачимо тут, – це така собі демонстрація ставлення до людини, до в’язня в Україні. Це вже раб, який може примусово бути направлений на будь-яку, навіть шкідливу працю», – вважає Наталія Кожина.
За даними з Адміністрації президента, станом на початок 2018 року в Україні в місцях позбавлення та обмеження волі перебувало близько 57 тисяч засуджених.
