Сімдесят родин загиблих учасників Революції гідності і понад тисяча сімей загиблих воїнів – це практичний вимір діяльності громадської організації «РОДИННЕ КОЛО». Про історію організації та основні напрямки її роботи Радіо Свобода розповідає Вікторія Кочубей – психолог, керівник Центру по роботі з втратою.
Я пригадую, як ми на початку березня 2014 року зібрали групу фахівців, які погодились працювати з рідними загиблих – в основному, то були фахівці з психологічної служби Майдану
– Один із основних напрямків нашої роботи – це супровід родин загиблих, який ми розпочали у березні 2014 року з допомоги родинам загиблих майданівців. Я пригадую, як ми на початку березня 2014 року зібрали групу фахівців, які погодились працювати з рідними загиблих – в основному, то були фахівці з психологічної служби Майдану. І до них вже долучились інші, хто був готовий працювати з родинами загиблих учасників Революції гідності. Насправді, це важка і складна тема, не всі фахівці були готові з нею працювати. Як правило, фахівців у групі має бути двоє. Окремо працюють групи дорослих, окремо – збираються групи дітей за віком.
– Як виходили на сім’ї загиблих?
Ми супроводжували майданівські родини упродовж місяця-півтора, сказати б, поодинці, а тоді у мене виникла думка зібрати ці родини разом (бо вони здебільшого не були знайомі поміж собою
– Частину контактів ми отримали від координаторів «Євромайдан SOS», частину шукали самотужки, я сама близько п’ятнадцяти родин знайшла. Ми їм телефонували і пропонували допомогу. Працювали ми з цими родинами у телефонічному режимі, іноді й зустрічались. Ми супроводжували майданівські родини упродовж місяця-півтора, сказати б, поодинці, а тоді у мене виникла думка зібрати ці родини разом (бо вони здебільшого не були знайомі поміж собою): ми зібрали їх у травні 2014 року й назвали наш проект психологічної підтримки цих сімей «РОДИННЕ КОЛО».
– Де відбулося перше зібрання «РОДИННОГО КОЛА»?
Ми працювали з сім’ями загиблих під час Революції гідності, по тому – із родичами загиблих оборонців України; і працюємо з ними дотепер
– В Ірпені ми зібрали 220 осіб, більшість – то дорослі і двадцятеро діток. До речі, з того часу концепція проекту не змінилась: це – психологічна допомога людям, чиї рідні загинули. Тобто, ми працювали з сім’ями загиблих під час Революції гідності, по тому – із родичами загиблих оборонців України; і працюємо з ними дотепер.
– Коли «РОДИННЕ КОЛО» поширилось на сім’ї загиблих військовослужбовців?
Уже влітку 2014 року стало зрозуміло, що чи не у кожній області України потрібно налагоджувати супровід родин загиблих воїнів
– Уже влітку 2014 року стало зрозуміло, що чи не у кожній області України потрібно налагоджувати супровід родин загиблих воїнів, наша команда не може охопити цілу країну. Спершу ми сподівались, що зможемо надавати допомогу по всій Україні, але кількість жертв війни на українському сході зростала. Тож я працювала або через скайп, або приїздила сама до міста і проводила на місці безкоштовні семінари, заохочуючи фахівців до роботи з цією темою. Я розуміла, що родина потребує допомоги якнайшвидше, у час, коли вони переживають втрату, коли сумують – вони не можуть довго чекати на психологічну допомогу.
– А психологи Збройних сил чи Національної гвардії України надавали необхідну підтримку?
– На той час ні у ЗСУ, ні у НГУ не було необхідного ресурсу, щоб надати допомогу рідним загиблих воїнів. Взагалі, державні структури такого ресурсу не мали – вони були зосереджені на допомозі живим бійцям, пораненим, на те, щоб відновлювати людей і піднімати їхній дух.
– Чи лише психологи працюють у проекті?
Ми намагалися створити велике коло ресурсу, щоб кожна людина змогла з цього ресурсу взяти те, що для неї цінне
– Ні. Ми долучали священиків, вони проводили панахиди, це важливо для родичів загиблого бійця. Ми й інші заходи робили, за бажанням родин. Тобто, я би так сказала: ми намагалися створити велике коло ресурсу, щоб кожна людина змогла з цього ресурсу взяти те, що для неї цінне. Ми також проводили індивідуальні та сімейні консультації, за потреби. Зустрічі фахівців в форматі «РОДИННОГО КОЛА» відбувались приблизно раз на 4-6 місяців. Інший час це була робота в телефонному режимі.
– Чи відомі вам інші подібні проекти та (або) програми?
– Так, зараз краща ситуація – по Україні є багато різних проектів. Деякі з них зосереджені на допомозі дітям, які втратили батька через війну, а деякі допомагають всім членам родини. Але наш проект є унікальним, що засвідчено авторським правом Держслужби інтелектуальної власності України. А от у 2014 році був дуже складний період для тих, хто обрав таку складну тему як підтримка родин загиблих, ми були практично єдині. Вже не лише наше «РОДИННЕ КОЛО» опікується сім’ями загиблих оборонців країни, але ми продовжуємо далі працювати, і за цей час здобули колосального професійного досвіду.
– А чи ваш досвід цікавить інші держави?
Так. Ми представляли наш проект і наш досвід на міжнародних конференціях, серед іншого у Латвії.
А ще ми співпрацюємо з Норвезьким центром по роботі з тяжкими втратами, так його назву можна перекласти на українську мову.
– Як працюють норвежці?
Четверо фахівців з нашої організації зробили професійну адаптацію до української ситуації, адже реалії Норвегії відрізняються від наших
– Центр розміщений у величезному госпіталі (госпітальний персонал нараховує 10 тисяч працівників), він універсальний. Зрозуміло, що там помирають люди, і лікарня та медики стикаються з родичами померлих людей, пропонують їм відвідати центр для отримати допомогу у зв’язку з втратою близької людини. Працівники центру мають 20-річний досвід, вони розповіли нам про свою роботу, а ми їм про свою, обмінялися візитами. Також ми переклали з норвезької мови на українську 2 методичні посібники цього центру: один стосується роботи з підлітками та дітьми, які переживають втрату близької людини; другий стосується роботи з дорослими. Четверо фахівців з нашої організації зробили професійну адаптацію до української ситуації, адже реалії Норвегії відрізняються від наших.
– Тобто, Ви кажете про реалії воєнних дій, унаслідок яких гинуть дорослі і діти на сході України?
Нам, щоб підтримати родину загиблого воїна, треба працювати і з самою сім’єю, і з оточенням. Певних знань потребують соціальні працівники та освітяни, які опікуються членами родин загиблих, зокрема дітьми
– Так. Але зазначу також, що у норвежців є дещо інша культура горювання, до того ж, нам, щоб підтримати родину загиблого воїна, треба працювати і з самою сім’єю, і з оточенням. Певних знань потребують соціальні працівники та освітяни, які опікуються членами родин загиблих, зокрема дітьми. Також нещодавно у Ризі я говорила про роботу в проекті фахівцям Латвійської Асоціації професійних психологів на семінарі в травні цього року. Близько 60 учасників з різних регіонів Латвії мали змогу почерпнути знань і досвіду, набутих в «РОДИННОМУ КОЛІ» за чотири роки праці. І цей досвід був високо оцінений, тому я отримала запрошення до подальшої співпраці. І тепер ми маємо в нашій команді фахівців європейського рівня. Хотілось би, щоб наш досвід був інтегрований у державну систему надання психологічної допомоги родинам, які пережили втрату рідних через воєнні дії на сході України.
