(Продовження, попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга, двадцять третя, двадцять четверта, двадцять п’ята, двадцять шоста, двадцять сьома, двадцять восьма, двадцять дев’ята)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.
Отже, упродовж попередніх місяців ми з вами обговорили політичну історію Кримського ханства – від його виникнення до його падіння. А тепер перейдімо від хроніки конкретних подій до загального огляду самої країни. Наприклад, яку територію займало Кримське ханство і наскільки широко простягалися його межі?
Межі Кримського ханства охоплювали території на Кримському півострові і на прилеглій частині материка. Причому тут важливо уточнити, що Кримському ханству належала лише частина півострова – а саме, степовий і передгірний регіони Криму. Тоді як практично вся гірсько-лісова частина півострова до складу Кримського ханства не входила, або, точніше сказати, входила лише в дуже короткий проміжок часу, менш ніж дев’ять років, між 1774 і 1783 роками.
Керч ніколи не перебувала під ханською владою
А до того гірський і південнобережний Крим належав іншим державам: до 1475 року він був територією князівства Готія і Генуезької республіки, а після 1475 і до самого 1774 року – володінням Османської імперії. А Керч і зовсім ніколи не перебувала під ханською владою, тому що до 1475 року належала Генуї, потім Туреччині, а в 1774 році перейшла від Туреччини відразу до Росії. Ось такі на мапі Криму були винятки.
А що стосується материка, то тут зона кримського впливу з плином століть хоч і змінювала конфігурацію, але загалом завжди поширювалася на територію приморських степів – від Дунаю до Кавказу.
Північна межа цих материкових володінь ханства спочатку чітко визначена не була, тому що ці кордони, так би мовити, розчинялися в Дикому полі – як називали тоді величезну, майже незаселену і фактично нічийну зону, яка обіймала лісостепову смугу Східної Європи – тобто нинішню Південну і Центральну Україну і південний схід європейської частини Росії. На південь від цієї буферної смуги, ближче до морського берега, лежали ті самі материкові володіння Криму, а на північ від неї починалися території слов’янських держав – Литовської України і Московського царства.
Тобто виходило, що найпівнічніший кордон Криму, де регулярно чергували ханські дозорці, лежав приблизно на широті річки Самари, тобто нинішнього міста Дніпра. А далі вже починалося горезвісне Дике поле, і лише далеко, за сотні кілометрів за ним, пролягав південний кордон північних сусідів Криму.
На відміну від Криму, ці сусіди виявляли інтерес до освоєння і заселення цих великих і родючих територій і, відповідно, освоювали їх, будуючи там міста. І тому з кожним десятиліттям ця нейтральна смуга Дикого поля все далі звужувалася і скорочувалася, поки в XVIII столітті не зникла практично зовсім, і тоді між Кримським ханством і Російською імперією різними договорами були встановлені конкретні кордони.
На східному напрямку кордони були ще менш визначеними. Там зона кримського контролю доходила до Дону, обгинала по периметру все Азовське море і поширювалася далі на кубанські степи. Цей простір було заселено кочівниками – такими, як Азовська орда біля гирла Дону і Мала Ногайська орда на Кубані. Далі на південь, в передгір’ях Кавказу, проживали черкеси, чиї західні племена визнавали над собою владу кримського хана. Ці черкеські території безпосередньо не входили до складу Кримського ханства, але вони залежали від Бахчисарая, і тому їх теж можна залічити до числа ханських володінь.
Ну і, нарешті, захід. У ранній період історії Кримського ханства його західні кордони пролягали по Дніпру, а приморські степи на захід від Дніпра до Дністра ще раніше були відвойовані у Орди великими князями литовськими. Проте подальші литовські правителі не втримали цих територій, і Крим поступово освоїв їх, а потім передав ці землі Османській імперії. І тому в цих землях склалася своєрідна подвійна кримсько-турецька система адміністрації, коли всі міста на цьому нинішньому південноукраїнському узбережжі: Озі-Кале (Очаків), Хаджі-Бей (Одеса), Ак-Кермен (Білгород-Дністровський) – входили в османську адміністративну одиницю, а напівкочові жителі степів у цих регіонах вважалися ханськими підданими, і для управління ними призначали спеціального адміністратора з Бахчисарая. Ці території, населені ханськими підданими, простяглися до самого Дунаю.
Там же, на заході, були і такі собі анклави ханських володінь – як, наприклад, кілька сіл на території сучасної Молдови, передані ханам у користування османськими султанами. Майже там же, в молдавському містечку Каушани, у другій половині XVIII століття була навіть побудована ханська резиденція з палацом, де кримські хани проводили чимало часу, коли були змушені на довгий час покидати Крим і допомагати османам у їхньому протистоянні на причорноморських фронтах із російськими військами.
На далекому північно-західному кордоні сформувалося і таке територіальне утворення, як «Ханська Україна»
Крім того, там, на далекому північно-західному кордоні, сформувалося і таке територіальне утворення, як «Ханська Україна», тобто передана султанами під адміністрування ханів найдальша околиця причорноморських степів, яка перебувала настільки далеко на півночі, що в ній проживало вже не кочове ногайське, а осіле українське населення.
Населення цих західних причорноморських степів (як, до речі, і кубанських степів) становили не кримські татари, а нащадки ординських кочівників, які ніколи не жили у Криму. Частина їх жила там ще з ординських часів, частина була переселена туди Менглі Гераєм після остаточного розгрому ним Орди, але більшість тамтешніх жителів прибуло в ці місця в XVII – на початку XVIII століття, коли в кримські володіння, рятуючись від царських утисків, масово рушили прикаспійські ногайці, і кримські хани розселяли цих біженців у Причорномор’ї. Як я вже розповідав раніше, там для них були створені особливі адміністративні утворення, ногайські орди, над кожною з яких хани призначали своїх намісників.
Цікаво, що ханство володіло не всією територією півострова і що він був розділений між двома державами: Кримським ханством та Османською імперією. Наскільки розрізнялося життя по обидва боки цієї межі, що пролягала всередині самого Криму?
Так, дійсно, така межа в Криму існувала – і взялася ось звідки: коли Кримське ханство утворилося в 1441 році, на території Криму вже існували дві держави: це було князівство Готія в гірській частині півострова і генуезькі колонії на південному і південно-східному узбережжі. Кримські хани, хоча і мали таку можливість, не тільки не зазіхали на свободу цих своїх сусідів, але і упродовж деякого часу навіть запобігали таким зазіханням із боку турків. Але, в силу різних причин, одного разу це не вдалося, і в 1475 році османські війська захопили території Готії і Генуї і приєднали їх до своєї імперії. Так у Криму і з’явилися володіння Туреччини.
Хто добре знає Крим, той легко уявить, як проходила ця межа: вона починалася на заході від моря по річці Бельбек, ішла разом із річкою глибоко в гірський край, а там повертала на схід і йшла окраєм головного пасма кримських гір до самого Кефе (нині – Феодосія), огинаючи це місто і включаючи його в свою межу. І ще, окремим фрагментом, на крайньому сході півострова, до османських володінь належала Керч. Тобто всі землі на південь від Бельбека і від головного пасма були не ханськими, а османськими.
Всі землі на південь від Бельбека і від головного пасма були не ханськими, а османськими
Вся ця територія становила так званий Кефінський еялет (тобто провінцію) Османської імперії. Адміністративним центром еялету було місто Кефе. Там мав свою резиденцію бейлербей, султанський намісник, а також проживали інші османські чиновники, що управляли провінцією: військові, митні чини і так далі. Причому на ранньому етапі, в кінці XV – на початку XVI століття, на пост кефинських бейлербеїв султани призначали своїх синів. У цей період у місті з’явилася розкішна мечеть Сулеймана, що не збереглася до наших днів, вибудувана, як вважали, знаменитим майбутнім султаном Сулейманом I, який в юності, ще до сходження на трон, дійсно займав пост кефинського намісника.
Більшість жителів Кефе становили кримські татари, але при цьому кримські хани були в місті лише гостями – хоча і почесними, поважними гостями, для яких, коли вони прибували туди, влада міста влаштовувала урочисті зустрічі, салюти і бенкети.
Кефинський порт був досить важливим економічним вузлом. І хоча в османський час його обіг помітно впав у порівнянні з генуезьким періодом, все одно податкові надходження з цього порту були все ще значні, і частину коштів, зібраних таким чином, султан надавав у розпорядження ханської скарбниці.
Османська провінція у Криму була поділена на кілька округів, так званих санджаків. Їхні центри розташовувалися в містах Судак, Балаклава, Мангуп і Керч; крім того, в Кефинський еялет входили також і османські володіння на кавказькому боці Керченської протоки: Тамань і Темрюк.
Чи відрізнялося життя в цих двох половинах Криму – ханській і османській?
Дивлячись де. Якщо брати Кефе, то відрізнялося, і досить помітно. Місто Кефе за самим своїм духом і ритмом життя було турецьким містом, яке не мало аналогу з кримського боку кордону: великим, портовим, дуже населеним, метушливим, із безліччю моряків і яничарів на вулицях. Там була в обігу османська монета, діяли османські закони і збиралися османські податки – причому все це відрізнялося від грошей, законів, податків на ханському боці. Словом, життя там ішло за правилами, прийнятими в Туреччині, а не у Криму.
Життя там ішло за правилами, прийнятими в Туреччині, а не у Криму
Яскравим прикладом можуть бути факти, коли жителі Кефе – як, наприклад, місцеві дрібні торговці або ремісники-християни, які, до того ж, крім податкових поборів, зазнавали від турецької влади ще й релігійної дискримінації, – воліли переселятися з султанських володінь у ханські, тому що ханська політика щодо – як сказали б сьогодні, дрібного бізнесу і релігійних меншин – була набагато більш людяною і терпимою, ніж султанська, про що сучасники в XVII столітті заявляли абсолютно прямо. Султан тоді навіть скаржився ханові Джанібеку Гераєві на такий відтік населення, вимагаючи припинити прийом таких мігрантів у Криму – на що кримський правитель відповів, що якщо кефинський бейлербей буде поводитися з підданими м’якше, то вони і не будуть розбігатися з міста, шукаючи порятунку у хана.
Іншою була картина в далекій глибинці османського Криму – наприклад, у мангупському окрузі, з його глухими гірськими селами, розсипаними по ущелинах і долинах. Ці території теж формально були не ханськими, а турецькими, але на ділі османська присутність там була мінімальною, обмежуючись лише мізерними гарнізонами в тамтешніх фортецях. Розуміючи, що для цих віддалених куточків центром економічного і політичного тяжіння є не далекий Стамбул і навіть не Кефе, а сусідній Бахчисарай, куди жителі цих сіл щотижня їздять на ринок, султани дозволили ханам самостійно організовувати управління і навіть частково оборону цих територій. І тому адміністративні функції, як, наприклад, збір податків, там виконують не султанські чиновники, а різні важливі люди, яким таке право видавав – зрозуміло, з дозволу турецького султана – кримський хан.
Коли під час російського вторгнення до Криму 1770-х років усі турецькі війська були витіснені з Криму, колишні османські володіння на півострові увійшли в межі Кримського ханства, і в 1774 році Туреччина сама офіційно визнала втрату цих земель. Але, як відомо, не минуло й дев’яти років, як у 1783 році було ліквідовано і саме ханство, і тому цей період, коли в межі Кримської держави входив весь півострів цілком, тривав дуже недовго.
До вашої уваги – перелік усіх частин цієї серії: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга, двадцять третя, двадцять четверта, двадцять п’ята, двадцять шоста, двадцять сьома, двадцять восьма, двадцять дев’ята, тридцята, тридцять перша, тридцять друга, тридцять третя, тридцять четверта.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
