Анонсований протягом кількох років як панацея від усіх кримських бід Керченський міст виявився пропагандистським, стверджує тижневик «Новое время». Видання наголошує, що Керченський міст вартістю 6 мільярдів доларів США не розв'язав жодної з кримських проблем – ціни на півострові зросли, туристичний потік зменшився, а економіка регіону продовжила своє піке. У Криму накопичуються проблеми – з вивезенням сміття, з викидами стічних вод у море. А кращі пляжі закривають парканами спецсанаторії різних російських відомств. У результаті півострів не витримує конкуренції з іншими світовими курортами, зокрема Туреччиною, Болгарією та Єгиптом. Експерти тижневика переконують, що Крим перетворився на російську провінцію – проблемну і вкрай залежну від Москви. Місцеві доходи помітно скоротилися, і Крим тепер сильно залежить від зовнішніх дотацій. Помирає сільське господарство і промисловість, в рази скоротилася туристична галузь. Благополучний лише держсектор. А тому регіон став украй чутливим до загальноросійських проблем.
У публікації «Кероване падіння» «Український тиждень» аналізує, що змінилося в ОРДіЛО від початку Операції об’єднаних сил. Поки Олександр Захарченко та Леонід Пасічник вдають із себе «державників» і ділять ріденькі податкові потоки, ОРДіЛО й далі перетворюється на депресивну зону. З'ясувалось, скористатися повною мірою «націоналізованими» підприємствами окупанти не здатні, зокрема через недостатню кваліфікацію.
Командування Операції об'єднаних сил готується звітувати за період у 100 діб. «Український тиждень» у статті «Майже стоденка», вирішив зробити підсумки перед офіційними звітами й спробував оцінити період війни в новому форматі. Видання пише, що характеру бойових дій Операція об’єднаних сил не змінила. Українське військо тримає рубежі й за сприятливих умов діє в межах стратегії «повзучого наступу»: звільняє населені пункти, які, за мінськими угодами, мають перебувати під контролем Києва. Якихось просувань ворога вперед не спостерігається. Отже, у чинній політико-дипломатичній матриці Київ має успіх, хоча й не такий масштабний, як хотілося б, зазначає тижневик. Видання пише, що з політичного погляду оголошення ООС є абсолютно виправданим кроком. В інформаційно-психологічному вимірі Київ також виграє. На це вказує паніка, яку спричинило оголошення ООС в угрупованнях «ЛНР»-«ДНР». Місцеві пропагандисти з неабияким завзяттям заходилися лякати населення наступом української армії. Після хвилі істерик лідери цих угруповань повернулися до своїх буденних справ: розподілу не таких уже й щедрих фінансових потоків і внутрішньовидової боротьби.
Про те, навіщо Росія оглядає в Азовському морі українські кораблі, розповідає тижневик «Фокус». У публікації «Вкрадене море» видання стверджує, що блокуючи торгові судна в Керченській протоці, Росія або готується до ескалації на сході України, або дає зрозуміти, що й Чорне море може перетворитися на «російське озеро».
Пат. Цей шаховий термін, як стверджує «Український тиждень», найдоречніше характеризує ситуацію, яка склалася в Оболонському районному суді Києва у справі щодо звинувачення Віктора Януковича в державній зраді. Видання пише, що прийоми, до яких вдається захист Януковича, щоразу однакові, але здебільшого стають дієвими. Схема у всіх процесах приблизно та сама: на початку адвокати всіма засобами їх затягують, а на завершальних стадіях роблять усе для повної зупинки. Вже через два тижні стане відомо, чи ризикне хтось заради честі, гідності, професійної етики та високого звання адвоката України зруйнувати схеми захисту Януковича. Про це йдеться в публікації «У глухій обороні».
«Український тиждень» аналізує, чому спортсмени, які їдуть змагатися до Росії, найчастіше є жертвами обставин. Видання переконує, що обирати спортсменами та їхніми тренерами їздити чи ні до Росії – хибна практика. Необхідна чітка позиція держави. Слід відійти від практики подвійних стандартів. І бойкотувати разом, усією країною, не допускати росіян на змагання в Україні і не їздити до них. Однак, ухвалюючи такі серйозні рішення, потрібно розуміти, що це закінчиться відстороненням України від усіх міжнародних змагань, попереджає видання. Тому надалі міністрові профільного відомства Ігорю Жданову й решті відповідальних людей варто припиняти публічне цькування і визначити конкретні, єдині для всіх умови гри. Скажімо такі, як в Ісламській Республіці Іран. З чітким усвідомленням можливих наслідків. Проте можна вчинити й гнучкіше –працювати на далеку перспективу: виховувати не просто спортсменів, а повноцінних громадян, які, попри заняття спортом, здобували б повноцінну, а не для форми, освіту й здатні були самотужки відрізнити добро від зла, уникати публічних обіймів із людьми, які не приховують симпатії до кровожерного тирана. Про це тижневик пише в публікації «Різні грані «спорту поза політикою».
Під час війни змінювати Конституцію не можна. Це записано в Основному законі у розділі XIII. Але, як пише «Український тиждень», в Україні вносити зміни прагнуть чимало політиків. Дехто з них навіть твердить, нібито для припинення бойових дій потрібно внести певні зміни до Основного закону, щоб створити потрібні запобіжники. За час війни підкорегувати Конституцію було вже щонайменше три спроби. Перша пов’язана з децентралізацією та особливим статусом окупованого Донбасу. Її проголосували лише в першому читанні й заморозили через брак голосів та протести. Друга мала за мету дати старт перезавантаженню й реформуванню судової системи. Тут усе закінчилось успішно. Третя спроба стосувалася скасування депутатської недоторканності. У парламенті зареєстровано й підтримано аж два законопроекти на цю тему, однак поки що жоден із них не проголосований, хоча в червні 2018 року КСУ саме президентський визнав конституційним. Утім, українські політики не були б собою, якби зупинилися на досягнутому, зазначає видання. Пропозиції, як змінити Конституцію, звучать регулярно й настирливо. Дехто висловлює їх заради самореклами або на злобу дня й відразу забуває. Але є й ті, хто навіть намагається втілити їх у життя. Здебільшого все замикається на перерозподілі влади й латанні дір. Про це йдеться в статті «Конституційний хендмейд».
