Для Фінляндії минулий липень був позначений проведенням у Гельсінкі першого саміту президентів США та Росії – Дональда Трампа і Володимира Путіна, а також черговою погрозою з Кремля, що нагадало про складність взаємин з Москвою для країн, яким судилося бути сусідами Росії.
16 липня американський та російський керівники кілька годин розмовляли сам-на-сам і назвали свою зустріч успішною та корисною, хоча про зміст розмови досі відомо небагато.
Господар – фінський президент Саулі Нійністе заявив, що він був одним з тих, хто підтримував проведення саміту, з огляду на «потребу діалогу» з Москвою.
24 липня російський міністр оборони Сергій Шойгу назвав Фінляндію одним з центрів загрози для Росії, розкритикувавши угоду Фінляндії, Швеції і Сполучених Штатів про співпрацю в межах НАТО, підписану у Вашингтоні в травні.
Шойгу пригрозив «відповідними діями» у зв’язку з тим, що він затаврував як «втягування Фінляндії та Швеції у структури НАТО».
Фінський міністр оборони Юссі Нійністе у відповідь сказав, що не здивований і запропонував співвітчизникам не хвилюватися: «Міністр Шойгу чи Росія загалом не хоче, щоб Фінляндія та Швеція вступили в НАТО. Саме в цьому полягає зміст заяви, і ми таке чули не раз і раніше», – сказав міністр фінському телебаченню, додавши, що його співвітчизники «можуть спати спокійно».
Фінляндія і нейтральність
Вибір Гельсінкі для саміту Трампа і Путіна нагадав світові про майже забуті терміни: неприєднання і фінляндизація – поняття, якими визначали вимушену політику підлаштування меншої країни під вимоги більшої й агресивної сусідки.
Саме фінську «нейтральність» називали однією з причин визначення Гельсінкі як місця липневої американсько-російської зустрічі.
Але фіни давно не наголошують на своїй нейтральності, і Мікко Маяндер, дослідник історії відносин Фінляндії з Радянським Союзом у часи Холодної війни, наголошує, що його країна вже 20 років є членом Європейського союзу і завжди вважала себе країною Заходу.
Маяндер стверджує, що у національність свідомості на рівні родин досі зберігається пам’ять про загрозу з південного сходу.
«Вплив (СРСР на Фінляндію) був значним саме на державному і політичному рівні, бо політики намагалися забезпечити добросусідство між Фінляндією та Радянським Союзом. Активна двостороння торгівля була корисною для фінської економіки. Тим часом у державному розвитку Фінляндія пішла скандинавським шляхом, розвинувши схожу систему соціального захисту. Наша торгівля була інтегрована із західними ринками, наша загальна культура була точно такою, як у Західній Європі», – наголосив ад’юнкт-професор політичної історії Університету Гельсінкі Маяндер в інтерв’ю «Голосу Америки».
Політика Фінляндії щодо Москви у розпал Холодної війни була такою вправною, що на початку російської агресії щодо України 2014 року низка провідних політичних діячів пропонувала «фінляндизувати» засадничі принципи української зовнішньої політики.
«Фінляндизація України»
Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер доводив, що для виживання і добробуту України потрібно, аби вона не була ні у таборі Заходу, ні Сходу.
«На міжнародній арені (українські лідери) повинні позиціонувати себе за зразком Фінляндії. Та держава не залишає сумнівів щодо своєї палкої незалежності і співпрацює із Заходом у більшості сфер, але обережно уникає інституційної ворожості щодо Росії», – писав Кіссінджер у Washington Post у березні 2014 року.
Під «інституційною ворожістю» Кіссінджер, ймовірно, мав на увазі співпрацю з інституціями на зразок оборонного союзу НАТО, який Москва, за винятком короткого періоду 1990-х років, називає «ворожим» до себе.
Відмову України від вступу в НАТО вважав основою для замирення з Росією також активний діяч часів Холодної війни Збіґнєв Бжезінський, який був радником президента Картера.
Але сама Росія фактично перекреслила «фінляндизацію України» як основу налагодження відносин з Києвом після того, як президент Путін вирішив вперше після Другої світової війни у Європі силою змінити міжнародно визнані кордони.
Москва застосувала силу щодо України навіть за відсутності близьких перспектив українського приєднання до НАТО чи навіть ЄС.
У той час був чинним український закон, що проголошував принципом внутрішньої і зовнішньої стратегії «дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах».
Вже після російської окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі Верховна Рада України у грудні 2014 року проголосувала за скасування закону про позаблоковість.
Ціна фінської незалежності
Колишній посол Фінляндії у Москві Рене Нюберґ, оцінюючи пропозиції «фінляндизації України», заявив, що досвід його країни у відносинах з Москвою особливий і не допоможе у вирішенні проблем України з Росією.
«Досвід Фінляндії унікальний через вирішальний факт, який полягає у тому, що Фінляндія ніколи не була окупована Червоною армією», – написав дипломат у виданні The Амеrican Interest у тому важкому для українців 2014 році, відповідаючи на ідею Бжезінського про фінський шлях для України.
Мікко Маяндер і зараз вважає, що фінляндизація у вигляді догоджання Москві не допоможе зберегти Україні самостійність.
«Насамперед, треба пам’ятати про геополітику – ми досить далеко від прямої дороги між Москвою і серцем Європи. Ми – на північному боці Фінської затоки. І ми, наприклад, не маємо історичної російської етнічної меншини у Фінляндії», – каже Маяндер.
Але ключовим, на думку багатьох фінів, стримувальним чинником для Москви стало те, що фіни ціною кривавих втрат у війнах з Радянським Союзом впродовж 1939-1944 років довели готовність жорстко захищатися.
Рене Нюберґ також казав, що його країна у повоєнні часи змогла переконати Москву, що Радянському Союзові буде краще, якщо Кремль не чинитиме перешкод інтеграції Фінляндії у західноєвропейську економічну систему.
Велику державу треба змусити, щоб вона вас поважала. Завжди є межа тому, наскільки ви можете догодитиМікко Маяндер
Мікко Маяндер підсумовує: «Якщо і є якісь уроки, то вони у тому, що велику державу треба змусити, щоб вона вас поважала. Також треба розуміти їхню точку зору і, можливо, їхні інтереси, але завжди є межа тому, наскільки ви можете догодити».
Фінляндія і НАТО
Разом з найближчим союзником Швецією Фінляндія 1995 року вступила в ЄС, але досі обидві країни залишаються поза НАТО.
Від початку російської агресії в Україні, з 2014 року, уряди в Гельсінкі та Стокгольмі вважають військову загрозу Кремля більш реальною та збільшують військові витрати, розвиваючи співпрацю з Північноатлантичним альянсом.
Фінляндія офіційно не веде мову про наміри вступити в НАТО, але така можливість і право країни не заперечується у принципі.
Опитування громадської думки засвідчують підтримку урядового курсу: з одного боку, фінські громадяни переважно виступають проти членства в НАТО, але з другого – будуть згодні з такою потребою, якщо вирішить уряд.
За даними Фінського інституту з міжнародних справ 60-70% фінів підтримують теперішню політику військового неприєднання країни і вважають, що вступ в НАТО небажаний.
Хоча за останнє десятиріччя кількість фінських громадян, які вагаються з відповіддю на це запитання, зросла до 17%.
Опитування виявили також, що у той час, як багато шведів у разі нападу сподіваються на допомогу потенційних союзників, у Фінляндії 75% населення вважає, що країна добре підготовлена самостійно дати відповідь на напад.
Автори дослідження Фінського інституту з міжнародних справ вважають, що багато фінів, напевне, досі вважають слушною пораду прийдешнім поколінням викарбувану на королівських воротах фортеці Суоменлінна: «Не відступайте і ніколи не покладайтеся на чужу допомогу».
