«Український тиждень» аналізує, наскільки Україна наблизилася до створення помісної православної церкви. Ще півроку тому більшість українців не знали, що таке томос і як правильно це слово пишеться. Нині ситуація різко змінилася, констатує автор статті Юрій Дорошенко. Змагання за цей документ, що має зафіксувати автокефалію православної церкви України, набули характеру загальносуспільної акції. Конфесійні виборювання статусного документа, дипломатична діяльність держави, значно посилюються громадським дискурсом. І тепер, як переконує тижневик, є всі підстави вважати, що Україна в недалекому майбутньому може отримати власну помісну православну церкву, визнану світом. Видання пише, що нинішній історичний етап змагання за томос справді визначальний. Робота команди Порошенка дає автору впевненість, що буде результат. Перелічивши чинники, які активізували процес здобуття автокефалії, дописувач переконує, що очікуваний документ може з’явитися вже до кінця цього року. Можливо, навіть у жовтні, на Покрову. Схема проста: збирається собор із єпископату УПЦ КП, УАПЦ, частини УПЦ (МП), на якому зачитується томос Вселенського патріарха про автокефалію української православної церкви і відбуваються вибори предстоятеля новопосталої церкви. Цілком імовірно, що ним стане визнаний авторитет патріарх Філарет. Стаття називається «Приречені на автокефалію».
Україна за роки президентства Петра Порошенка так і не подолала точку неповернення в темне минуле, переконує в тижневику «Новое время» народний депутат Сергій Лещенко. Він стверджує, що корупція, як була, так і залишається головним руйнівником успішної України. При цьому головний орган правопорядку перетворився в приватну вотчину міністра, а за своїм впливом Арсен Аваков досяг рівня віце-президента. З наближенням президентських і парламентських виборів роль МВС тільки зросте, наголошує депутат. Це силове відомство, без якого будь-який з переможців не зможе захистити свій результат. Що, в свою чергу, дає можливість Авакову домовлятися про майбутнє з потенційними переможцями гонки. Парламентарій наголошує, що кожен новий скандал – крадіжка на оборонці, напад на ґрунті національної ненависті або просто обливання зеленкою антикорупціонера – спричиняє оплески в Кремлі. Україна сама заганяє себе в гетто ізоляції, допомагаючи тим політикам на Заході, які мріють зняти санкції з Росії. Тому «вороги народу» – це не ті, хто викриває зло, а ті, хто дає цьому злу вкоренитися в Україні. Стаття називається «На радість Кремлю».
Воєнне вторгнення в Сирію продемонструвало, що Росія більше не обмежена власними кордонами, стверджує «Український тиждень». Анексія Криму стала потужним дофаміном для російського суспільства: нарешті територія Росії стає більшою, а не зменшується. Але замість демонстрації поваги до неї світова спільнота відреагувала збільшенням власних витрат на оборону. На ці дії Москва відповіла негативно, стверджуючи, що в Заходу розвивається параноя. Такий стан речей виявив сутнісний і, як зазначає видання, одвічний парадокс міжнародної політики Кремля: російські лідери прагнуть поваги, але породжують лише страх. Стаття називається «Російська жага до поваги».
«Пристрасті довкола Криму». У публікації під таким заголовком «Український тиждень» розповідає, чому не можна вважати «закритим» питання окупації українського півострова. Видання пише, що у контексті правових та ідеологічних суперечок довкола припинення російсько-української війни нібито дипломатичними методами спостерігаються постійні настирливі спроби винести Крим за дужки обговорення проблеми. Причому це робиться не лише на Заході, а й у середовищі української політичної верхівки, мовляв, спочатку Донбас, мінські домовленості, а вже потім колись там Крим... Автор статті наголошує, що відлучати ті чи інші регіони від України, дискредитувати їх, оголошувати «чужими» – позиція, м’яко кажучи, короткозора. Тим більше що етнокультурні «пуристи» не наводять жодних критеріїв українськості території, задовольняючись суто суб’єктивними відчуттями.
