Звідки в пострадянських країнах взявся «русский язык»? Відповідає молодь

Дмитро Любимов

Кореспондент проекту Радіо Свобода «Idel.Реалії» поставив молодим журналістам з України, Білорусі, Молдови, Грузії та Азербайджану запитання, як вони вивчали російську мову («русский язык»), як в їхніх країнах її вивчають зараз і які в неї перспективи, адже з перелічених країн лише у Білорусі вона є однією із двох державних.

Артем Гарбацевіч, Білорусь:

– У Білорусі російську мову знають всі. І справа, мабуть, в тому, що в Радянському Союзі, коли стояло завдання створити один народ, і мовою цього народу була обрана російська мова – так, проводилася політика насадження вивчення російської мови.

Російська мова, нарівні з білоруською, у нас після референдуму 1995 року стала державною. Її вивчення обов'язкове. Я виріс в промисловому місті – Барановичах. Тільки в школі дізнався значення слова «интересно». У нас всі говорили «цікава». Ми говорили і говоримо на «тростянці» сумішшю російської і білоруської.

Більшість школярів і студентів вчаться російською. Виняток становлять сільські школи – вони білоруськомовні. Але буває, що і там деякі предмети викладаються російською. Вибір, якою мовою вчитися, російською чи білоруською, повинен бути. Але на практиці, якщо брати Мінськ – тут є кілька навчальних закладів, де викладають білоруською мовою (всі предмети викладаються білоруською), але більшість навчальних закладів російськомовні.

Позиції російської мови в Білорусі сильні і нічого їм поки не загрожує. Мова йде про те, щоб не дати зникнути білоруській мові, розширити сферу її застосування. У чому це виражається? У перші роки правління Лукашенка (Олександр Лукашенко є президентом Білорусі з 1994 року – ред.) російська мова нав'язувалася, білоруська утискалась. Тепер Лукашенко, буває, виступає білоруською. Звичайно, ще не дійшло до того, щоб генерали говорили білоруською мовою, але, наприклад, Міністерство культури веде документацію білоруською, Міністерство інформації очолює білоруськомовний письменник.

Загалом кожен білорус говорить російською, але не кожен білорус добре говорить білоруською.

Христина Стратон, Молдова:

– Я з дитинства знаю російську мову, оскільки у нас є російські телеканали і російське кіно. Ми вивчали її в школі, із 5-го до 9-го класи. Щотижня було один або два уроки. Мабуть, тому, я вивчила російську мову так добре. Спочатку вивчила російський алфавіт і лише потім – румунський. Думаю, що був і мій власний інтерес – в місцевій бібліотеці тоді було більше книг російською, ніж румунською. Та й батьки знають російську – вони народилися в Радянському Союзі, вчилися в радянській школі. У сім'ї ми розмовляємо румунською.

У Молдові є російські школи, де все навчання відбувається російською мовою. Зазвичай до них ходять російськомовні молдовани. Також існують румунські школи (я вчилася саме в такій). Російська мова раніше була обов'язковою для вивчення, але після ухвалення змін до закону про освіту, вона стала факультативною: вивчають її тільки за бажанням. Ніхто не змушує вчити російську.

При цьому в нас вживаються обидві мови – на рівні ЗМІ, в сім'ї та в суспільстві. Тому більшість людей знають російську мову. Менше її знають зараз в сільській місцевості – там уже спілкування відбувається переважно румунською. Але є регіони, де російська переважає: Гагаузія, Придністров'я, Бєльці (північ Молдови).

Напевно, інтерес до російської мови в Молдові в останні роки зменшується. Якщо раніше більшість жителів орієнтувалися на виїзд до Росії на заробітки, то зараз пріоритети змінюються. Більшість прагне потрапити в Європу, намагаються вивчити англійську, французьку, італійську. Водночас російськомовні жителі підтримують вивчення російської, проводять різні заходи російською мовою. Думаю, що багато батьків розуміють, що для їхніх дітей добре знати російську, тому її досі й вивчають.

Айгюнь Рашидова, Азербайджан:

– Звідки я знаю російську. По-перше, вона вивчається у нас у всіх школах. Є можливість навчатися повністю російською, потрібно лише вибрати «російський сектор», що я і зробила. Азербайджанську, англійську мови вивчала додатково.

​

Чому російська мова? Наскільки пам'ятаю, мій тато хотів, щоб я була російськомовною. В його уяві – це такі більш сучасні люди. Є такий стереотип, що якщо навчаєшся в «російському секторі», то ти розумний, з більш широким світоглядом.

Що відбувається в галузі освіти зараз? Здається, нічого не змінюється: є «азербайджанський сектор», є «російський сектор». Але щороку з'являється інформація, що «російські сектори» скоротяться. При цьому в дійсності нічого не відбувається. Російська мова застосовується майже на рівні з азербайджанською, особливо в Баку. Це – як друга рідна мова для нас.

Я почала помічати, що ті, хто, як мій брат, вчився в «азербайджанському секторі», дуже шкодують про це. Російську вони теж вивчають в рамках шкільної програми, але є відчуття, що це відбувається настільки погано, що краще б і не було ... Азербайджанською мовою не дуже багато літератури, джерел інформації. Знання російської дає можливість отримати доступ до більшого обсягу інформації.

Російська мова, як і англійська, якщо говорити про Азербайджан, затребувані приблизно на однаковому рівні. Без російської виживати дуже складно.

Саломе Абулашвілі, Грузія:

– Російську мову я вивчила не в Грузії. Був такий час, коли мої батьки виїжджали на роботу в Росію. Коли мені було три роки, вони забрали і мене з собою, а моя сестра взагалі в Росії народилася. Я почала вчитися в російській школі, говорила і писала російською. Лише після повернення в Грузію (мені було вже 10 років) вивчила грузинську. Було важко наздоганяти однокласників, оскільки я не знала грузинського алфавіту. Російську мову тоді в моїй новій грузинській школі вивчали дві-три години на тиждень.

Зараз російська мова продовжує викладатися в грузинських школах. Але з'явилася нова тенденція: з першого класу вивчають англійську мову, а російську додають в програму через кілька років. Російська вивчається як іноземна мова.

Російські школи в Грузії залишаються, але їх кількість зменшується. У моєму місті Руставі залишилася одна російська школа з декількох. Можливо, інтерес до російської мови в моїй країні знижується: якщо пройтися вулицями, спробувати поспілкуватися російською з моїми однолітками на вулицях грузинських міст, то вони не зможуть відповісти на ваше запитання. Більше вони знають англійську. Всі держустанови, приватні роботодавці вимагають знання, перш за все, англійської мови. Знання російської – бажано.

У нас є регіони з переважанням різних національних меншин – вірмен, азербайджанців. Російська мова в цих регіонах залишається мовою міжнаціонального спілкування.

Згасання інтересу грузин до російської мови, як мені здається, почалося після окупації двадцяти відсотків нашої території – я маю на увазі Абхазію і Південну Осетію (у 2008 році ці два автономні регіони в складі Грузії оголосили про свою незалежність, яку визнала Росія і ще кілька країн; при цьому ООН визнає територіальну цілісність Грузії; відомо, що на невизнаних незалежними територіях розміщений російський військовий контингент – ред.). Молодь усвідомила, що Росія – це країна-окупант, яка веде дуже агресивну політику. І з'явився такий вид протесту – не говорити мовою країни-окупанта. Я знаю навіть людей, які не купують продукцію, вироблену в Росії.

Грузія інтегрується з Європою, у молоді з'являється можливість отримати європейську освіту. І я не знаю своїх однолітків в Тбілісі, Руставі, які б повідомили, що ось вони їдуть вчитися до Росії.

Петро Гарчу, Молдова:

– Трошки парадоксально звучить, але російська мова для мене рідна. Незважаючи на те, що я живу в Молдові, в дитячому садку і школі все спілкування і всі предмети були російською. Я читав російською, дивився фільми російською. У Гагаузії (автономна республіка у складі Молдови, в якій живе Петро) 90 відсотків усіх шкіл викладають російською мовою. На телебаченні практично всі канали російські. Я вважаю себе гагаузом і молдованином (батько – гагауз, мама – молдованка). Із гагаузькою мовою все проблематично: в дитинстві зі мною не спілкувалися цією мовою. У школі було чотири уроки гагаузької мови на тиждень, але вони були не найкращої якості. Гагаузьку я знаю гірше, ніж молдовську. Молдовську в дитинстві я вивчав, спілкуючись з бабусею.

У Гагаузії відсоток російськомовних шкіл трохи вищий, ніж на території всієї Молдови. Для них діє єдиний стандарт викладання. Навчання відбувається російською мовою, а підручники розроблені в Молдові.

Я не знаю, що має статися, щоб російську мову в Гагаузії «прибрали». У нас дуже проросійськи налаштоване суспільство. Для нас російська мова важливіша навіть за гагаузьку і державну. Іноді доходить до фанатизму: депутати місцевого парламенту запропонували збільшити кількість годин викладання гагаузькою мовою і зменшити, відповідно, кількість годин російською мовою. Це викликало дуже великий резонанс і істерію в суспільстві. Населення Гагаузії звикло жити в таких умовах, їм важко щось нове приймати.

Велика частина жителів Гагаузії орієнтується на Росію: їдуть на заробітки або на постійне місце проживання. Тому зрозуміло, чому батьки вважають важливим знання російської мови для своїх дітей. У 2014 році, після кризи в Росії, кількість тих, хто виїжджає, зменшилася.

Олександра Горчинська, Україна:

– Моє покоління і ті, хто поруч, завжди вчили російську мову нарівні з українською. Тому що батьки – з Радянського Союзу, вони – діти військових. Мама жила на Камчатці, тато – в Мурманську. Російська та українська, насправді, завжди були «поруч», в моєму оточенні завжди говорили обома мовами. Взагалі у мене бабуся – корінна білоруска.

Українська як державна мова була в дитячому садку, викладалася у школі. Російську я вчила в школі, при цьому все навчання було українською.

Зараз все інакше. Наскільки я знаю, російська в багатьох школах України викладається як факультатив. А в зв'язку зі збройним конфліктом, пов'язаним з Росією, багато батьків принципово відмовляються від того, щоб діти вивчали російську мову в школі. Я вважаю, що це неправильно, тому що багато хто розмовляє, пише російською. Якщо це використовується, то соромно було б писати неграмотно. Зараз у нас чимало переселенців з Донбасу, які звикли розмовляти здебільшого російською. Але в той же час, я знаю багато прикладів, коли люди принципово переходять на українську мову, хоча добре знають російську.

Я не хотіла б, щоб російська мова була в Україні державною. Тоді ми забудемо українську, як білоруси – свою мову. У них все дуже складно зараз, наскільки я знаю. Але знання кількох мов – це плюс. Думаю, що і російську треба вивчати, це просто дає більше можливостей для спілкування.

Анаїт Залаян, Грузія:

– Я – вірменка, живу в Грузії. Мій прадід, дід, батько теж тут жили. Мій брат закінчив вірменську школу, готова і я була піти. Але в останній момент батько передумав і відправив мене в російську школу. Пам'ятаю, що я в цей день плакала, не хотіла йти, тому, що нікого там не знала. А в результаті я можу сказати, що все виявилося набагато краще, напевно, я щаслива що закінчила саме цю школу. Навчання в російській школі в місті Ніноцмінда (на півдні Грузії, недалеко від кордону з Вірменією) престижне: гарна якість викладання, контроль за дітьми, дисципліна. Я вчилася у філії Єреванського держуніверситету, зараз працюю журналістом, свої сюжети, тексти пишу російською. Вважаю її своєю рідною мовою. Навіть думаю російською.

Викладання російської мови в ті часи, коли я вчилася, було кращим. Все навчання було російською. Вірменська мова була факультативною. Під час перерв у школі ми розмовляли російською. Зараз, коли я ходжу в цю школу робити сюжети, чую, що розмовляють всі вірменською. Під час проведення різних шкільних конкурсів чую, як читають вірші старшокласники – відчувається, що рівень володіння російською мовою став гіршим. Раніше ми користувалися російськими підручниками, зараз – перекладеними в Грузії.

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Idel.Реалії»

НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

В Україні розпочинається десятиліття української мови – указ

В Україні запровадять іспит з української для охочих отримати громадянство – указ

«Українська – це круто»: як українці популяризують свою мову

«Це моя мова»: як російськомовні українці перейшли на українську

«Принципово не спілкуюся російською». Єгор Гуськов про досвід переходу на українську мову