Що робить і чого не робить Україна для українських ромів

Київ – Після низки повідомлень про напади на ромські стихійні поселення Міністерство внутрішніх справ повідомило про створення спеціальної робочої групи для інтеграції таких громад в українське суспільство. Між тим, за словами громадських активістів, такі структури при Кабміні мали діяти вже роками, адже вже двічі українська влада затверджувала відповідні стратегії і плани дій, які, однак, в основному, так і залишались на папері.

Попри те, що «Стратегію захисту та інтеграції ромської громади» тодішній президент Віктор Янукович підписав ще навесні 2013-го, секретаріат на її виконання де-юре з’явився тільки минулого року, а 10 липня цього року відбулося перше засідання постійної робочої групи з юридично-правових питань, розповідає представник секретаріату Володимир Яковенко. При цьому, за його словами, фінансування від держави вони не отримали – це взяв на себе міжнародний фонд.

«Ми подавали запити у всі області. З деяких областей ми отримали хороші відповіді, там є плани заходів із реальними показниками, з фінансуванням. Із деяких областей є формальні відписки. Прикладом є Тернопільська область. Їхня відповідь була така, що за даними перепису населення 2001 року, в області проживає мала кількість ромського населення, і вони не вважають за доцільне створення даного плану заходів. У результаті цього ми кілька місяців тому всі чули про той злочин, який там був скоєний, коли група молодих осіб напала на ромське поселення біля Тернополя, ганялась за дітьми по лісу», – зазначає Яковенко.

До того, як з’явилася ця стратегія, була й попередня – 2003-2006 років, але вона так і не запрацювала, бо уряд її не затвердив, тож грошей на неї ніхто не виділив, каже представник «Конгресу ромів України» Петро Григоріченко.

Між тим, на його думку, та стратегія, що існує на сьогодні – так само неефективна.

«Це – абсолютна тінь того, що пропонувалося. Цю стратегію потрібно наповнювати іншим змістом і продовжувати термін дії. Якщо називати речі їхніми іменами, то це просто блеф України, блеф перед Заходом, щоб показати, що Україна робить щось для ромів», – каже Григоріченко.

Водночас, за словами Богдана Крикливенка з організації «Інститут прав людини», в Україні діє ще один, більш «свіжий», документ, що включає проблематику захисту прав національних меншин, в тому числі – ромів. Йдеться про Національну стратегію у сфері прав людини, яку затвердили у серпні 2015-го, і відповідний план дій.

«Дуже горизонтальний, широкий план дій, який ухвалений Кабінетом міністрів, і який, за результатами моніторингу громадських організацій, виконується сьогодні на 24%. Документи є, програма є, там виписані проблеми. Немає бажання і немає волі виконувати ці документи», – вважає він.

Хто фактично відповідає за політику щодо ромських громад?

Між тим, нині всі питання, пов’язані з етнонаціональною політикою України, в тому числі – щодо ромів, перебувають у віданні Міністерства культури, хоча загалом сюди мають бути долучені і Державна міграційна служба, і Мінрегіонбуд, і місцева влада, зазначає ще одна представниця цієї організації, колишній омбудсмен Валерія Лутковська.

«Це взагалі відсутність розуміння того, що буде завтра із представниками будь-якої національності. А ми – багатонаціональна країна, яка має передбачати певні кроки наперед», – каже вона.

Значною проблемою є нескоординованість зусиль різних сторін, і справа не тільки в грошах, каже співробітниця проекту Ради Європи Земфіра Кондур. За її словами, в Україні є приклади, коли ініціатива на місцях дійсно дає дуже хороші результати.

«Я була на тому тижні на Закарпатті з моніторинговим візитом. Ми були у селі Ратівці. Сільська голова за сім років без будь-яких особливих коштів з бюджету зробила усе для того, щоб роми у цьому селі нічим не відрізнялись від решти жителів: документи допомогли оформити, будинки – легалізовані, вони всі мають світло, воду, вона навіть допомагає знайти роботу. Вона навіть сама знайшла кошти від деяких донорів, щоб покращити їм житлові умови», – розповідає Земфіра Кондур.

Чому відбувається насильство?

Представник праворадикальної організації С14, яку пов’язують із нападами на ромів у Києві, Євген Карась, у свою чергу, висловлює сумнів у тому, що представники стихійних поселень самі хочуть інтегруватися.

«Але вони не хотіли би інтегруватися, тому що вони не розуміють, що це таке. Я сумніваюсь, що ці діти знають, як це – бути в школі і так далі. Наскільки я розумію, на це заплющують очі соціальні служби, і є ті, хто в цьому зацікавлений. Тому що лише за умови, що хтось буде викинутий за межі суспільства, лише тоді ця людина буде вимушена іти на якісь нелегальні способи заробітку грошей», – каже він.

Спалах насильства щодо ромських поселень певною мірою спричинила бездіяльність правоохоронців, вважає, тим часом, представник офісу омбудсмена Андрій Мамалига.

«Увесь час йшлося про те, що коли йшлося про правопорушення, як з боку ромів, так і з боку місцевого населення, поліція бездіяла», – заявляє він.

З іншого боку, є випадки активного застосування мови ворожнечі щодо ромів в Україні з боку представників влади – і це відбувається на всіх рівнях, зауважує Земфіра Кондур.

«Є заяви народних депутатів у соціальних мережах, де ті називають ромів мігрантами, нелегалами, яких потрібно виселити з країни. І це дуже серйозні речі. Тому що, якщо у нас немає відповідальності за мову ворожнечі, яку розпалюють обрані представники Верховної Ради або на місцевому рівні, тоді, звичайно, ми будемо мати такі наслідки», – каже вона.

18 липня суд узяв під домашній арешт координатора праворадикальної організації С14 Сергія Мазура. Його підозрюють у причетності до нападу на ромський табір на Лисій горі. Після засідання суду Мазур заявив, мовляв, насправді розгоном цього поселення займались поліцейські, а С14 прийшли вже потім – коли його жителі втекли.

Радіо Свобода того ж дня направило відповідний запит до поліції Києва і очікує на відповідь.

Як раніше повідомляли у Нацполіції, в Україні є понад три тисяч місць компактного проживання ромів, де живуть понад 100 тисяч осіб. Цього року до поліції надійшло шість повідомлень про напади на ромські поселення: три – у Києві, одне – у Тернопільській області, ще два – на Львівщині.

Останній з таких нападів стався 23 червня, коли група молодиків напала на ромський табір на околиці Львова. Смертельні ножові поранення отримав 24-річний ром, а 10-річному хлопчикові, 30-річній жінці і 19-річному юнакові завдали поранень ножем. Пізніше поліція затримала вісьмох осіб, підозрюваних у нападі: семеро з них – неповнолітні.