Велика Британія найвпливовіша у світі, далі в першій п’ятірці Франція, Німеччина, США і Японія – такі дані нового цьогорічного дослідження «м’якої сили» держав світу, що його вже четвертий рік поспіль здійснюють у США консультаційна фірма в галузі стратегічних комунікацій Portland і Центр публічної дипломатії Університету Південної Кароліни. Росія опиняється в низу першої тридцятки, України в переліку цих 30 немає – але про неї кілька разів згадано в дослідженні.
Саме «м’яка сила», тобто здобуття державами впливу завдяки переконливому донесенню своєї позиції, створенню міжнародно визнаних правил і використанню таких ресурсів, що роблять країну природно привабливою для світу, – є предметом цього рейтингу, на відміну від традиційних оцінок моці держави – в першу чергу як військової й економічної. Привабливість і переконання замість силового примусу чи тактики «батога і пряника» – в цьому суть концепції «м’якої сили». Автори дослідження цитують кількох сучасних західних філософів, які казали: «В сучасну глобальну інформаційну добу перемога часто залежить не від того, чия армія перемагає, але від того, чия розповідь перемагає».
Дослідження щоразу називає тільки 30 країн, які ведуть перед за цим принципом, – хоча, як кажуть дослідники, цього року вони оцінювали загалом 61 країну. Їх не називають, і не відомо, чи потрапляла Україна до оцінюваних; у тридцятці її немає.
Зате на 28-му місці є Росія – хоча автори й зауважили, що цього року брали до уваги й «тверду силу» держав, щоб вирішити, чи варта їхня впливовість у світі високої оцінки з погляду сили «м’якої». Попереду Росії йдуть: 27-й Китай, 26-а Чехія, 25-а Угорщина чи 24-а Польща.
Росія, попри її дії, «не зможе зруйнувати міжнародний порядок»
Аргумент, що такі держави, як Китай чи Росія, можуть намагатися зруйнувати ліберальний міжнародний порядок, не викликає довіри – принаймні, тим часом, пишуть автори дослідження (і у світі знайдеться дуже багато не згодних із ними).
«Росію часто згадують… у дискусіях про виклики світовому порядкові. Але насправді Росія не має можливостей, щоб кинути виклик чинному порядкові. Як Кремль дуже вчасно продемонстрував кількома минулими роками, він може грати роль руйнівника, підривати міжнародну співпрацю, підтримувати конфлікти чи сіяти політичний розбрат у країнах-суперниках. Але Росія не та, на кого мають сподівання в пошуках справжніх вирішень значних світових викликів. Ба більше, новий світовий порядок, що був би створений Росією на її власних умовах, просто нереальний», – пишуть дослідники.
Вони, зокрема, вважають, що Росія, успішно провівши чемпіонат світу з футболу і готуючись до саміту зі США (текст вочевидь був написаний іще до саміту, що відбувся 16 липня), має шанс розширити свої позитивні здобутки і перезавантажити відносини з Заходом, а також позбутися «стереотипів, що висять над цією державою з початку 1990-х». При цьому дослідники знають негативи, що оповивають Росію, і перелічують частину з них у «російському» розділі звіту.
Дії Росії проти України не лишились непомічені
Знають вони й те, що відбулося з Україною. Їй забракло «репутаційної безпеки», пояснено в дослідженні.
«Україна станом на 2014 рік мала військових і торговельних партнерів, але, безумовно, не мала репутаційної безпеки. Те, чим ця країна була відома найбільше, – попереднім перебуванням у складі Радянського Союзу і наявністю складного комплексу взаємних зв’язків із Росією, – не допомогло, коли вдарила українська криза. Навпаки: загальна пам’ять про колишній зв’язок України з СРСР надала позірної правдоподібності оповідкам Кремля про вірних сепаратистів, які хочуть возз’єднатися зі старою батьківщиною. В Україні не вбачали нічого такого, що було б її важливим внеском як цілісного єдиного утвору і що було б втрачено після того, як воєнне вторгнення сусіда відкололо пару областей. Не пішло на користь і те, що хвиля дезінформації і непевності затуманила образок для міжнародної громадськості. Симпатії до України і її страждань були явно значно більш обмежені, ніж, наприклад, міжнародне занепокоєння щодо цілісності Польщі в часи кризи з воєнним станом 1981–83 років», – мовиться в дослідженні.
А в іншому місці звіту згадується про «послідовні зусилля Росії з метою дискредитувати непевне дотримання Україною демократії шляхом брутального спотворення фактів про її історію і культуру».
