Львів – 61-річний львів’янин Мирослав Новоставський названий найкращим двірником міста. За нього львів’яни проголосували онлайн. А за це звання змагались 118 осіб. Міська влада нагородила Мирослава Новоставського триденним екскурсійним туром у Краків, Прагу, Відень, Будапешт. Днями він із дружиною повернувся з першої у своєму житті мандрівки за кордон. Як живеться найкращому львівському двірникові і чим він найбільше переймається?
Цей шурхіт мітли чути з самісінького ранку на вулиці Володимира Великого. А взимку вже о 4-й чи 5-й ранку Мирослав Новоставський відгортає сніг.
«Ой, як коли, 5-а ранку вже на вулиці, деколи 4-а. Узимку взагалі, сусід-таксист приїжджає і каже о 2-й ночі: «А коли ж ти спиш, ввечері їду – ти відгортаєш сніг, зранку теж горнеш. Така робота, що зробиш», – говорить Мирослав Новоставський.
Восени буде чотири роки, як він працює двірником у Франківському районі Львова. Маючи 30-літній стаж електрика і слюсаря на Львівському автобусному заводі, взяв у руки мітлу, лопату, пензлі.
«Одна жінка тут працювала, каже, що не має сили, може підеш. Та й подумав – і пішов. Чому ні? Всюди треба працювати. Трохи було занедбано. Ось тут було голе місце, сама глина. Попросив одного чоловіка привезти землі, закинули і квіти ростуть, посадили виноград», – розповідає двірник про прибудинкову територію.
Він не лише прибирає біля будинку, а й садить і доглядає за квітами. Зумів переконати мешканців 162-квартирного будинку навести лад у під’їзді: замінили поштові скриньки, пофарбовано вхід. Вдалося встановити лавки поруч із будинком.
Я двірник, але тут живу, є бажання, щоб і для людей було приємно, і для себе. Трішки люди мають свою ментальність: вдома все чисто робить, а за поріг квартири виходить і забуває, що має бути чисто
«Я двірник, але тут живу, є бажання, щоб і для людей було приємно, і для себе. Трішки люди мають свою ментальність: вдома все гарно і чисто робить, а за поріг квартири виходить і забуває, що має бути чисто. Декому звернеш увагу, що смітить, й почуєш: «А Ти за це гроші отримуєш». Вже менше кидають недопалки, а колись було таке, що й борщ і суп з вікна виливали, зараз хліб викидають. Я не знаю, чи розуму не вистачає, чи що. Але попри все, вже не так смітять, як було раніше».
«Нема такої людини, щоб не побачив і не побажав гарного дня»
Для Мирослава Новоставського було несподіванкою те, що люди обрали саме його найкращим двірником Львова.
– Дуже приємний мужчина, кожного ранку вітається, нема такої людини, щоб не побачив і не побажав гарного дня. Стараємось також не смітити.
– Ми тут недавно живемо, дуже чисто і завжди приємний чоловік. Ми з Харкова. Тут завжди красиво.
– Пан Мирон господарний чоловік, у під’їзді стало чистіше після того, як він почав працювати. Частково змінює ментальність, коли у під’їзді чисто, то стараються так не смітити, – говорили про свого двірника мешканці.
Міська влада Львова нагородила Мирослава Новоставського триденним екскурсійним туром у Краків, Прагу, Відень і Будапешт. Днями він із дружиною повернувся з першої у своєму житті мандрівки за кордон. Спеціально для поїздки подружжю виготовили за кошти міста закордонні паспорти.
Це як сон. Поїздка суперова, побачив, як там люди живуть, набагато краще. Мене дуже вразили порядок і чистота
«Це як сон. Поїздка суперова, побачив, як там люди живуть, набагато краще. Мене дуже вразили порядок і чистота. Перший раз був за кордоном, бо треба було працювати», – каже Мирослав Новоставський.
У Празі найкращий львівський двірник відсвяткував свій день народження. Мріє, що вдасться йому знову поїхати до країн Євросоюзу. На запитання, чи почувається щасливо, відповів: «Усе життя думав і надіявся, що все буде добре. То таке життя, у кожного своє».
Приємно людині, коли пам’ятають. А мені, що впізнають
Львівський двірник не лише наводить порядок на прибудинковій території. Але й старається змінити ментальність львів’ян у ставленні до будинку, в якому проживають, до вулиці, рідного міста. Бо часто ще доводиться реагувати ось так: «Ну де ви стаєте по клумбі… ну бачите!»
Але частіше говорить приємні слова людям і підбадьорює їх із самого ранку: «Приємно людині, коли пам’ятають. А мені, що впізнають».
