Рим – На пальцях однієї руки можна перерахувати італійців, які знають Україну так добре, як її знає Массиміліано Ді Паскуале – незалежний журналіст, член Італійської асоціації українських студій. Його книжка «Українська абетка» – про Україну від А до Я, про революцію, культуру та незалежність народу (Abbecedario ucraino. Rivoluzione, cultura e indipendenza di un popolo, Gaspari Editori 2018) – стала черговою, вже третьою, спробою автора докладно і доступно пояснити італійцям, що Україна – це не Росія.
Попри засилля дезінформації російського штибу в різних сферах політичного й культурного життя Італії, є таки піонери, які упродовж багатьох років послідовно і професійно поширюють український наратив. Їх не запрошують коментаторами на провідні телеканали, не вважають лідерами громадської думки, працюють вони радше у «підпіллі», друкуючись у незалежних виданнях, і при цьому впевнено продовжують розповідати про Україну через призму власних знань, подорожей країною та спостережень.
У цьому світлі публіцист Массиміліано Ді Паскуале вважає свою роботу непростою місією. «Намагаюся розповідати про справжню історію та культуру України, не звертаючи уваги на всю ту проросійську пропаганду, де все навпаки», – зазначає журналіст у розмові з Радіо Свобода.
Попередня книжка автора про Україну як межову державу між ЄС і Росією була написана у форматі подорожніх нотаток за підсумками численних мандрівок Україною. (Ucraina. Terra di confine, Il Sirente 2012)
P – Poroshenko
Нинішня новинка вийшла друком у серії історичної публіцистики, але це зовсім не політична чи суто історична академічна монографія про Україну. Автор обрав привабливий для читача формат абетки: за порядком літер у науково-популярному стилі на прикладі відомих постатей, місць та визначних подій ідеться про Україну від 1991 до 2018 року. Порошенко, Саакашвілі, Тимошенко, Ющенко, Янукович – серед політичних протагоністів; здобуття незалежності, період олігархів, Помаранчева революція, Євромайдан, Крим і Донбас – важливі моменти соціально-економічних перетворень.
На сторінках «Української абетки» знайшлося місце і для таких протилежних між собою діячів, пов’язаних із Харковом, як Едуард Лимонов та Сергій Жадан. Один – російський письменник, противник незалежності України, більш знаний в Італії за автобіографічною книжкою Емманюеля Каррера «Лимонов». Другий – український письменник, прибічник та активний промоутер суверенної єдиної України, однак менш відомий італійцям. Автор свідомо протиставляє ці постаті для ширшого розуміння соціо-культурного розмаїття мало знаної італійцям країни.
«Обидва жили в Харкові і описують його радянську пролетарську минувшину абсолютно по-різному. Жадан у своїх описах бідних кварталів не виявляє задоволення тодішньою реальністю. Лимонов, навпаки, пишається тим минулим і брутально зі сценами насильства його зображає. Звідси розумієш ментальність кожного з них: один – молодий хлопець, демократ, дивиться на Європу. Інший орієнтується на радянську культуру, де панувала сила. Мені було важливо показати цю різницю поглядів для читача», – зазначає автор книжки.
D – diaspora ucraina
За моїми спостереженнями, українська діаспора на Апеннінах якісно покращується, друге покоління трудових мігрантів після навчання може мати тут кращу роботу, ніж їхні батьки
Окремо Ді Паскуале зосередився на становленні та ролі української діаспори у світі і в Італії, зокрема. «Я розповідаю про еволюцію української діаспори в Італії, особливо після Помаранчевої революції. Якщо раніше українку запитували про країну походження, вона часто називала Росію, і не її провина в тому, бо ж італійцям було незрозуміло, де та Україна. Після Майдану 2004 року з вибухом національної самоідентичності почали розуміти і в Італії, що таке Україна. За моїми спостереженнями, українська діаспора на Апеннінах якісно покращується, друге покоління трудових мігрантів після навчання може мати тут кращу роботу, ніж їхні батьки. Також у соціально-політичному житті громада стала активнішою», – говорить Ді Паскуале.
Водночас він стримано реагує на запитання про вплив діяльності мігрантів у плані привернення уваги та поширенні знань про Україну. Журналіст переконаний, що у цьому визначальною має бути роль української держави.
У Києві мають затямити, якщо вони хочуть бачити Італію менш русофільською, то повинні інвестувати в культуру, щоб знайомити італійців із Україною
«Насамперед вкрай потрібен Інститут української культури в Римі, це фундаментальна річ, – вважає він. – На жаль чи на щастя, саме через культуру робиться політична пропаганда. Цей заклад мав би проводити низку культурних ініціатив, спонсорувати книжки, презентації, є багато ідей, але проблема – брак коштів і недалекоглядність українських політиків. У Києві мають затямити, якщо вони хочуть бачити Італію менш русофільською, то повинні інвестувати в культуру, щоб знайомити італійців із Україною».
«Публікація подібної книжки – одна справа, а коли б її презентували в інших містах Італії за підтримки дипломатичних установ чи того ж таки Інституту культури, тоді збирається ширша публіка, і про Україну дізнається більше людей. Щоправда, за останні чотири роки посольство України в Італії працює плідно, хоча, розумію, у них постійно обмежені фінансові можливості», – зазначає Массиміліано Ді Паскуале.
E – Euromaidan
Під час розмови згадуємо і той факт, що в Італії практично немає відомих лідерів громадської думки, які б розповідали українську story та поширювали її в мас-медіа. Чи можна сподіватися, що ситуація зміниться?
«Складно відповісти на це запитання, – замислюється Ді Паскуале. – Моя книжка і з’явилася з цією метою, не тому, що я такий самовпевнений і зможу вплинути на публіку, але якщо розійдеться 2-3 тисячі примірників цієї книжки, то вже буде користь, є надія. Ясно, це нелегко. Думаю, мав би бути більший інтерес до вивчення України в академічних колах. Недостатньо досліджувати лише українську літературу давніх століть, а слід аналізувати і сучасні процеси в Україні, як це роблять науковці, наприклад, в Канаді».
Втім, не слід недооцінювати проросійську риторику популістів, їхнє захоплення Путіним як великим лідером. Вони є загрозою не стільки для Італії чи України, як для Європи, бо вони можуть розхитати її зсередини
Ліберал-європеїст за політичними переконаннями Міссиміліано Ді Паскуале у численних публікаціях, дискусіях та у своїх книжках послідовно наголошує на історичній належності України до Європи та її відмінностях від Росії. Тому він насторожено спостерігає за кроками чинного італійського уряду націонал-популістів, які на словах активно підтримують лінію Кремля у відносинах з Україною та ЄС. Щоправда, на ділі серйозних кроків ще не здійснили, зокрема не заблокували продовження європейських економічних санкцій проти Москви. «Втім, не слід недооцінювати проросійську риторику популістів, їхнє захоплення Путіним як великим лідером. Вони є загрозою не стільки для Італії чи України, як для Європи, бо вони можуть розхитати її зсередини. Я сподіваюся на політично урівноваженого, авторитетного лідера – президента Італії», – додає публіцист Ді Паскуале.
У першій роботі, фото-збірці «В Україні, світлини для щоденника» (In Ucraina, immagini per un diario, 2010) журналіст акцентував увагу на ролі українського жіноцтва – як символ країни він представляв тоді опозиційного політика Юлію Тимошенко.
Нині презентаційним символом України у світі Ді Паскуале вважає збірний образ людей-борців Євромайдану 2013-2014 років. За його словами, це і досі вражаючий яскравий портрет нації, що підсумовує зміни в країні. Адже вперше люди вийшли на протести з власної волі, а не підбурювані опозицією, як було 2004 року під час Помаранчевої революції.
