(Рубрика «Точка зору»)
Внаслідок збройного конфлікту на Донбасі страждає значною мірою цивільне населення. І лише щоб перерахувати проблеми, з якими стикаються звичайні люди через війну, знадобиться чимало часу. Правозахисники та журналісти, яким небайдужа тема проблем цивільного населення, що опинилося у вирі війни, регулярно пишуть на такі теми. Зокрема, у блозі на тему війни, миру і правозахисту на базі сайту Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».
Люди, які й досі зберегли контакти з колись місцевими журналістами – бо тепер вони переїхали до інших міст, – пишуть про різне. Ось як коментує отримані повідомлення журналістка Марина Курапцева:
«Про що вони пишуть? Про різке падіння рівня життя, низькі зарплати, відтік кваліфікованих фахівців, про сурогатних «героїв Новоросії», чиї образи нав'язують за вказівкою з РФ в школах «ЛДНР», про поступову інтеграцію в російське середовище – абсолютно чуже Донбасу, всупереч стереотипам... Про те, що надія на звільнення і возз'єднання з рештою України ще жива».
Серед причин збройного конфлікту на Донбасі багато очевидців називають інформаційний складник. За словами жителів прифронтових населених пунктів, які побажали залишитися анонімними, планомірне вкраплювання однотипних пропагандистських повідомлень впродовж тривалого часу таки вплинуло на значну частину населення.
А тоді «рсский мир» прийшов у міста на сході країни (як це було, наприклад, у Торецьку та Станиці Луганській). У більших населених пунктах – раніше обласних центрах – жити після окупації стало сутужно. Тепер цілі сім’ї живуть з того, що перевозять найнеобхідніші продукти харчування із тієї ж Станиці до Луганська. Навіть люди похилого віку змушені брати участь у подібного роду схемах заробітку, які, що й казати, не завжди безпечні.
«Я 2013-го збиралася вже помирати. Боліла спина, ноги не ходили. А тепер чотири роки війни кручусь, без мене й онуки помруть», ‒ цитує одну з таких заробітчанок у своєму блозі Євген Спірін.
Разом із війною зовсім змінилися будні цивільних жителів прифронтових зон. Унаслідок обстрілів і досі, як і чотири роки тому, постійно страждає мирне населення. Правозахисники Коаліції мали змогу особисто зустрітися з багатьма постраждалими внаслідок обстрілів Маріуполя. Хтось із них втратив авто, хтось ‒ житло, а хтось ледве зберіг життя. При цьому, як зауважує у блозі Сімона Шлеґеля постраждала Світлана, ця війна – незвичайна:
«Це трохи інша війна. Ці притулки були побудовані для війни, в якій літаки переносили свої бомби здалеку. Після звуку сирен люди мали час добігти до сховища». Інфраструктура у Східному, як і в будь-якому місці на сході України, ніколи не мала на меті захищати людей від ворога, розташованого просто за рогом, гранати якого могли б уразити без попередження».
А проте саме рятуючись від тяжкого життя постраждалі стають сильнішими. Це проявляється по-різному. Василь Готко, чий автомобіль знищив обстріл Маріуполя 25 січня 2015 року, активно бореться за отримання компенсації з боку держави. Наталя, яка разом із сім’єю покинула небезпечне Широкине, пройшла крізь кілька кіл пекельного заробітчанства, перш ніж заснувала свою справу в Маріуполі. Жінка стверджує, що якби не війна – вона не знайшла б усіх тих чудових людей, з якими тепер вони разом стають на ноги.
З приходом війни з’явилася іще одна серйозна проблема, яку в публічному просторі досі згадують украй обережно. Як і військові, цивільні жителі масово ставали заручниками у цілій мережі незаконних місць несвободи, створених організованими збройними формуваннями «ЛНР» і «ДНР». Деякі з них і досі перебувають у полоні, хоча продовжують свою публічну діяльність. Так, зокрема, сталося із журналістом Станіславом Асєєвим, якого вже понад рік тримають у донецькій «Ізоляції». Проте ми навіть не маємо права сказати, що він – у полоні. Бо ж у нас і не війна де-юре, тож для цивільних осіб, які потрапили в неволю, просто немає відповідної категорії в законі.
Інша категорія, що вражає масовістю у зв’язку з війною – зниклі безвісти. Тільки тут ареал постраждалих поширюється на територію всієї країни, оскільки страждають від неідеальної процедури ідентифікації тіл насамперед родичі осіб, які належать до цієї аудиторії. Часто трапляється так, що родина отримує тіло чужої людини, або ж частини тіл різних людей.
Ще одну категорію ‒ колабораціонізм ‒ по-різному намагаються закріпити в законодавстві. Вже зараз існує низка проектів законів, які мають надзвичайно розмиті критерії і щодо громадян, яких можна вважати колаборантами, і щодо тих, хто має ухвалювати такі рішення.
Із судовим розглядом справ, пов’язаних зі збройним конфліктом на Донбасі, теж наразі не все гладко. Часто суди виносять обвинувачувальні вироки, чим начебто допомагають постраждалим відчути полегшення. Однак порушених прав заявників вони не відновлюють. Крім того, у національній судовій практиці вже є чимало рішень, в яких відповідальність за компенсацію завданих збитків покладається на Російську Федерацію. Проте чи здійсненні такі вироки – під великим питанням.
Що ж об’єднує усіх цивільних осіб, які постраждали внаслідок війни? Про це краще скаже цитата будівельника Євгена, який родом із Торецька:
«Дивлюся на те, що зараз в Україні відбувається, який розлад і хаос, як страшно поводяться з переселенцями, якими зрадниками вважають жителів Донбасу... і така злість бере. Ненавиджу цю владу. Але розумію, що «ДНР» – не вихід. Ці сякі-такі, але хоч свої, а ті – за Росію, якій ми не потрібні. Ви зрозумійте, ми просто хочемо миру, хочемо перестати чути ці вибухи».
Одна з передумов миру – це відновлення справедливості. Саме свідчення очевидців і постраждалих внаслідок злочинів, скоєних під час війни на Донбасі, допомагають відтворити об’єктивну картину конфлікту та покарати винуватців. Тож, якщо вам відомо про порушення прав людини, скоєні під час конфлікту на Донбасі, будь ласка, повідомте про це через спеціальну захищену форму на сайті Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі». І нехай буде мир.
Аліна Боднар – менеджер з комунікацій ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
