Нові серця: як трансплантолог з Індії рятує українців

100 тисяч доларів за нове серце. Таку ціну сплачує Україна за кожного пацієнта, якому необхідна трансплантація серця. Минулого року таких українців було сорок – а це понад 5 мільйонів гривень з державного бюджету. Пересадку сердець українським пацієнтам проводять лише в Білорусі та Індії. І ось вперше в Україну приїхав один з кращих трансплантологів світу – доктор Комаракші Балакришнан для обміну досвідом. Він провів кілька сотень трансплантацій сердець, серед врятованих пацієнтів – і українці. Каже: сподівається, що досвід Індії допоможе не лише Україні створити потрібну програму для пересадки сердець, але й перевершити «вчителя». Адже 10 років тому Індія так само не мала змоги похизуватися високими результатами у трансплантології, а вже за два роки їхня клініка стала одним з лідеров у цій галузі.

Андрію 22 роки. Він цікавиться спортом та мріє стати відомим футболістом. Поки що може дозволити собі лише ходити пішки та трохи бігати, проте в дитинстві навіть про такі навантаження лише мріяв.

«Я був активною дитиною, як і всі, бавився на вулиці, бігав, стрибав, а потім все змінилося. Боліла дуже грудна клітка. Не міг 10 кроків зробити, така задишка була. Я був весь синій – губи, нігті, пальці. Я не їв, не ходив пішки, не міг самостійно помитися. Я просто існував, а не жив», – згадує Андрій Прокопчук.

«Лікарі розводили руками. Нам виписували різні препарати та кисень. По три подушки кисню носили постійно з собою. Але вони практично не допомагали. Потім кисневі балони. Це теж було проблемою, бо їх знайти важко, а крім того, ще й вдома не дозволяли їх зберігати. Андрій втрачав свідомість постійно. Все дитинство і юність проводив у реанімаціях. Потім йому зробили ще один «порок» – і йому стало легше. А минулого року він одночасно знову став себе погано почувати», – розповідає мама Андрія Тамара Прокопчук.

Тоді родині Прокопчук запропонували зробити трансплантацію серця в Індії. За словами Тамари, їхати до іншої країни було моторошно, бо вистачало стереотипів про медицину за кордоном, Андрій же рахував дні до своєї операції – вірив, що з Індії обов’язково повернеться здоровим.

«Доктор Балакришнан попередив, що є вірогідність, що нове серце може не прижитися, тому можемо просто продовжити медикаментозне лікування. Але ми вирішили ризикувати і оперуватися. Тоді він пообіцяв: зробить все, щоб я ніколи не пошкодував, що довірився йому. Він до мене ставився, дійсно, як до рідного сина. Вісім разів на день заходив до мене і перевіряв, як я почуваюся. Постійно мотивував, щоб я не лежав просто, а займався реабілітацією, адже я наново навчався все робити – їсти, ходити…Минуло трохи більше ніж рік і живу вже повноцінно. Єдине – ще не можна серйозного фізичного навантаження», – каже Андрій.

Ті, кому свого часу допомогли серцем, готові також стати донором

42 українці свого часу звернулися за допомогою до клініки в Індії, проте трансплантацію провели лише 12-м. Комаракші Балакришнан пояснює: якщо є змога врятувати орган медикаментозно, його не оперують. Каже: пам’ятає історію кожного пацієнта, хоча їх вже тисячі.

– Я пам’ятаю, коли ви приїхали на операцію, то жалілися, що не можете ходити, – каже він, поки дивиться ехокардіографію пацієнта. – Як зараз з цим?

– 10 кілометрів за день пройти пішки – це не проблема.

– Навіть я стільки не подолаю, – сміється лікар.

Ехокардіографія в нормі. Саме такі показники мають бути, враховуючи скільки часу минуло після операції, каже лікар. Пацієнт Віталій Міходуй зрадів, адже в цей день святкував своє 55-річчя. Каже: дуже символічно, що саме в ювілей зустрівся зі своїм рятівником.

Віталій Міходуй потрапив до Індії після кількох інфарктів. Згадує: до зустрічі з доктором Балакришнаном вже навіть не сподівався, що відсвяткує свій наступний день народження. На донора чекав усього 3 місяці і не повірив у своє щастя, коли почув, що в нього буде нове серце та легені.

«Після операції, як підмінили, життя розпочалося знову. Запитую у дружини: «А чи була пересадка серця, може, мені взагалі наснилося, що я колись хворів?». Зараз, як і раніше, працюю далекобійником. Але сам їздити боюся, бо небагато часу минуло після операції. Проте дружину вже попередив, якщо зі мною щось трапиться, серце або інші органі – на донорство. Після того, як врятували мене, я готовий рятувати інших», – каже Віталій Міходуй.

Зізнається, за його лікування в Індії МОЗ заплатило 150 тисяч доларів (це і пересадка серця і легенів, і перебування в лікарні весь час, і санавіація). Експерти кажуть: в рідній державі українцям такі операції коштуватимуть в кілька разів дешевше.

Ефективна робота трансплант-координатора збільшує кількість донорів – Балакришнан​

Ті, кому свого часу допомогли з серцем, готові також стати донором, розповідає доктор Балакришнан. Так, в Індії у 2013 році пересадили серце дівчинці, а тепер вона стала трансплант-кординатором – спеціалістом, який спілкується з родичами потенційного донора.

«Трансплант-координатори – це в деякому сенсі психологи. Їхня робота – пояснити родичам потенційного донора, чому важливо цей орган «подарувати» іншій людині. Мовляв, після смерті вашим близьким серце вже не потрібне, а тут воно може врятувати інше життя. Звичайно, що коли це каже не лікар, а трансплант-кординатор, який свого часу був таким самим врятованим пацієнтом, то довіра набагато вища. І вірогідність, що родичі погодяться на донорство, також зростає», – пояснює Комаракші Балакришнан.

В Індії перша трансплантація відбулась у 1994 році, проте наступні 20 років – жодних змін у цій сфері не було. Лише у 2010 році крок за кроком почали будувати програму з трансплантації серця, розповідає доктор Балакришнан. За 8 років Індія стала лідером у цій сфері. У лікарні «Фортіс Малар» щороку відбувається 65-70 трансплантацій серця, а кількість донорів зросла до 200.

Читайте також: Як заохочують донорів здавати кров у різних країнах

З якими проблемами Індія стикнулася під час створення своєї ефективної програми?

Логістика. Вікно для транспортування, тобто з моменту забору до необхідності пересадки органу – усього 4 години. В Індії перевезти серце – справжній квест, бо країна велика за розмірами, а транспортна інфраструктура недостатньо розвинена. Проте вихід знайдено. По-перше, створюється «зелений коридор» – орган транспортується у супроводі поліції. Тож швидкість руху максимальна, а заторів жодних. Цікаво, що в Індії цей «зелений коридор» супроводжується підтримкою місцевих жителів – вони кидають квіти на дорогу, як подяку.

По-друге, співпраця з різними авіалініями, що дозволяє транспортувати орган донора з південної частини країни в північну набагато швидше.

По-третє, транспортування за допомогою дронів. В Індії вже створили ящик для перевезення серця за допомогою дронів. Його вага – 250 грамів. Проте залишається поки що відкритим питання з таким транспортуванням, адже потрібні спеціальні дозволи від військової авіації.

Головне, що в Індії знайшли, як подовжити вікно для транспортування з чотирьох годин до семи.

Кількість донорів. До популяризації донорства були залучені зірки спорту, естради, кіно і навіть лідери різних релігій. Крім того, активно співпрацювали зі ЗМІ – розповідали про успішні і вражаючі історії, які не залишають байдужими.

Читайте також: Пересадка органів в Україні. Ви готові до цього?

«У 1993 році світ почув історію про родину лікарів, в якій померла дитина. Тоді органи сина вони віддали на донорство. І люди замислилися, якщо медики обрали трансплантологію – може, це дійсно важливо? Також не залишила байдужою історія про священиків. Ви, напевно, знаєте, що в Індії важкі відносини з Пакистаном? Свого часу мусульманському священику з Пакистану трансплантували серце священика-індуїста. Я думаю, що донорство – це найелементарніша людяна акція. Ти віддаєш свій орган, здавалося б, нічого не отримуєш натомість, а насправді рятуєш комусь життя», – каже доктор Балакришнан.

За 2 роки, впродовж 2014-2015 років, кількість донорів в Індії зросла вдвічі.

Рівень працівників. В Індії велику увагу приділили як освіті трансплант-координаторів (як спілкуватися з родичами потенційного донора), так і навчанню неврологів і спеціалістів інтенсивної терапії (констатація смерті мозку).

Також доктор Балакришнан зазначив, що 30% пацієнтів, яким пересадили серце, живуть ще 30-40 років. Але такі високі показники лише в тому випадку, коли всі вимоги лікаря під час реабілітації виконуються пацієнтом.

Лише якість кожної з цих складових зможе посприяти кожній державі побудувати систему трансплантацію на високому рівні, запевняє доктор Балакришнан. І Україна – не виняток.

«Я не бачу причин, щоб Україна не впоралася і не створила свою систему трансплантації серця. У вас є спеціалісти високого рівня. Але потрібно розуміти, трансплантація, на відміну від інших медичних дисциплін, – це сфера, де професіоналізму медичного персоналу замало. Тут потрібна підтримка держави та суспільства. Якщо у вас не буде фінансування та донорів, які б не були «золоті» руки в лікарів, це не допоможе рятувати пацієнтів!», – каже доктор Балакришнан.

Радіо Свобода запитало українців на вулицях Києва: чи готові вони після смерті стати донорами серця?

«Чому ні? Якщо комусь з моїх рідних знадобиться пересадка, то потрібно буде шукати донорів в усьому світі. А якщо ніхто не захоче бути донором, як рятувати людей? Хочеш, щоб допомогли тобі, допомагай і ти. Тому я готовий», – каже 23-річний киянин Сергій.

«Швидше ні. Бо багато жахливих історій про «чорних трансплантологів». І, з одного боку, ти розумієш, що це – маячня, не вирізатимуть людей заради органів. З іншого боку – це Україна, тут можливо все що завгодно», – каже киянин Артем.

«Тільки за! В Європі, Канаді та США – це нормальна практика. Це тільки в СРСР був принцип: все своє беру з собою. Мені здається, що в нас мало інформації про це. Якби постійно ЗМІ казали, що донорство потрібне, пояснювали, чому, вбивали цю думку в голову, було б легше людям вирішити. В нас не вистачає інформативності», – каже киянка Олеся.

Читайте також: Новий закон про трансплантацію: Україна нарешті зможе рятувати своїх пацієнтів?

Чи зможе Україна повторити успіх Індії і за 10 років стати лідером трансплантації серця? Або виконувати достатню кількість пересадок вдома, щоб не відправляти своїх пацієнтів до інших держав на лікування? Експерти запевняють: новий закон про трансплантацію, який ухвалили у цьому році, хоч і не досконалий, але є важливим першим кроком до змін у цій сфері.