(Рубрика «Точка зору»)
1948 року американський біолог Альфред Кінсі написав книгу «Сексуальна поведінка чоловіка». У ній він пропонував шкалу зі значеннями від 0 до 6, де 0 ‒ це повна гетеросексуальність, а 6 ‒ виняткова гомосексуальність. Кінсі писав, що місце, яке кожен займає на цій шкалі, визначається в період розвитку плоду в матці.
Книга викликала скандал. У той час було заведено вважати гомосексуальність хворобою, яку можна й потрібно лікувати. А Кінсі стверджував, що сексуальні переваги закладаються ще в животі матері. І залишаються незмінними упродовж життя.
Кінсі не самотній. Упродовж наступних десятиліть до цієї теми зверталися біологи в усьому світі. В результаті, 1992 року гомосексуальність викреслили з Міжнародної класифікації хвороб МКБ-10 (International Classification of Deseases, ICD-10).
Виявилося, що сексуальна ідентичність закладається під час другого періоду вагітності. Що на переваги впливають гормональний фон і хімічні речовини. Що високий тестостерон у вагітної мами (наприклад, через синдром конгенітальної гіперплазії надниркових залоз) викликає бі- або гомосексуальність у народжених дівчаток.
Коли нідерландський нейробіолог Дік Свааб вперше опублікував результати своїх досліджень ‒ його навіть звинуватили в нацизмі. Він стверджував, що сексуальні уподобання не мають нічого спільного з вихованням. Їх неможливо «виправити», тому що вони формуються на етапі плода. Свааб писав, що навіть функціональні ланцюги в мозку людей різних орієнтацій працюють по-різному. Через це біолога тривалий час звинувачували в євгеніці.
У підсумку, вся друга половина ХХ століття стала часом розвінчання міфів. Виявилося, що гомосексуальна поведінка зустрічається у 1500 видів тварин ‒ від комах до ссавців.
Виявилося, що виховання в гомосексуальній сім'ї не визначає сексуальну ідентичність дитини.
З'ясувалося, що спроби лікувати гомосексуальність безплідні. У найкращому випадку вони призводять до того, що люди приховують свої почуття. Що, в свою чергу, загрожує депресіями та самогубствами. 2009 року крапку в цьому питанні поставив звіт Американської психологічної асоціації (АРА).
І найдивовижніше в тому, що ми досі живемо всередині дискусії про ЛГБТ.
Сперечаємося про їхнє право укладати договори про громадянське партнерство. Дискутуємо про «порочність» одностатевих стосунків. Міркуємо про загрози депопуляції, так ніби процентна частка ЛГБТ-спільноти не є константою з покоління в покоління.
Ми продовжуємо вірити в «гей-пропаганду» і в те, що вона здатна переробити чужу ідентичність. Міркуємо про загрози традиційним цінностям, хоча ЛГБТ супроводжували наш вид упродовж усієї еволюції. Шукаємо соціальне там, де все пояснюється біологією.
Звичайно, почасти наші помилки ‒ данина часу.
Зрештою, не так уже й багато часу минуло з моменту появи наукових досліджень цієї теми. Тим більше, що наша країна й зовсім була до недавнього часу виключена з європейської медичної та суспільної дискусії.
Якісь країни продовжують сповідувати гомофобію через релігійні традиції. Через те, що шукають у священних книгах не тільки етику, скільки соціальні приписи.
Але є ще один важливий фактор для гомофобії. Ми живемо в світі, який стрімко змінюється. На наших очах вимирають цілі професії і галузі. Люди стають непотрібні там, де їх замінюють машини. Соціальні інститути тріщать під натиском технологій. І гендерна ідентичність для сучасної людини стає ледь не останнім острівцем її персональної ідентичності.
Це її останній рубікон. Навколо неї вирує хаос. Вона живе в калейдоскопі постійно мінливого світу. У неї забирають стабільність і прогнозованість. Вона нічого не може з цим вдіяти. І тому робить свою гетеросексуальність останньою межею самоактуалізації.
З цієї ж причини боротьба з ЛГБТ стає зручним порядком денним для будь-якого авторитарного режиму. Тому що авторитарний режим за своєю природою приречений торгувати минулим та ідеєю повернення в якесь ідеальне «вчора». Його порядок денний ‒ це «стабільність», та сама, в якій немає місця для ЛГБТ. Тому що сама ідея рівноправності ЛГБТ ‒ це вже замах на «стабільність» і «традицію».
Але в тому й річ, що все це ‒ лише прикмета нашого часу.
Років через сорок нові консерватори стануть говорити, що шлюб ‒ це священний союз між чоловіком і чоловіком, чоловіком і жінкою, жінкою і жінкою, але ніяк не між людиною і андроїдом. А ламати списи наші діти будуть на тему біоінженерії, кіборгів і неорганічного життя.
І якщо вас лякає ідея, що світ змінюється ‒ доведеться засмутити. Він продовжить змінюватися. Зі швидкістю 60 хвилин на годину. Чим швидше ми це зрозуміємо ‒ тим краще.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
