Оглядач видання The New York Times вирішив дізнатися, чи дивилися у зоні бойових дій на сході України перший матч Чемпіонату світу з футболу, який стартував 14 червня з гри між збірними Росії та Саудівської Аравії. Дослідник Пітер Дікінсон у статті для аналітичного центру Atlantic Council реагує на інформацію про те, що президент США Дональд Трамп нібито під час зустрічі лідерів «Групи семи» в Канаді заявив, що Крим є російським. Адвокат і колишній науковий співробітник Інституту Кеннана Крістофер Рассел в статті для американського журналу The National Interest пояснює, чому напередодні президентських виборів українському виборцю буде недостатньо лише однієї жорсткої позиції адміністрації Петра Порошенка щодо Кремля.
Оглядач видання The New York Times Джирі Лонґман вирішив дізнатися, чи дивилися у зоні бойових дій на сході України перший матч Чемпіонату світу з футболу, який стартував 14 червня з гри між збірними Росії та Саудівської Аравії.
Багато кому з міжнародних спостерігачів було цікаво, чи відбуватиметься ескалація бойових дій на сході під час Чемпіонату, зазначає автор статті.
Він відправився у штаб квартиру Другого батальйону 92 бригади Української армії в Авдіївці. Перестрілки тут відбуваються щодня, і люди продовжують гинути. Тим не менш, 14 червня, здебільшого можна було спостерігати тишу – спорт ненадовго відволік командирів, бійців та мешканців міста від війни та політики, мовиться у статті.
40-річний Олег, який, як і багато інших, відмовився називати повне ім’я – український командир Другого батальйону. Він увімкнув телевізор скоріше через інтерес та зобов’язання – це, каже, для інших. Він провів екскурсію для журналістів до бойових позицій української армії біля фронтової лінії, щоб перевірити, чи інші солдати також дивляться матч.
«Не думаю, що протягом наступних двох годин будуть стріляти. Росія ж грає, всі будуть дивитися сто відсотків», – сказав Олег про бойовиків.
Інший солдат Олексій сказав, що не буде дивитися матч принципово. Він підняв футболку, щоб показати свої шрами, у тому числі товсту лінію вздовж живота. Він пояснив, що сотня рубців нагадує йому не дивитися футбол, йдеться у статті.
Лейтенант Дмитро Яровий, начальник штабу, вважає, що фронт – неправильне місце та час, щоб дивитися футбол. А український лейтенант Максим, тим часом, зазначив: «Я не за і не проти. Вони – люди. Є різниця між людьми і урядами».
Один з солдатів, Олександр, сказав, що любить футбол, але дивитися нагоди немає – надто повільний інтернет.
Автор статті нагадує, що шість років тому Україна приймала в себе Євро-2012: тоді в Донецьку відіграли п’ять матчів, і можна було відчути святкову атмосферу. Саме через футбольну подію тоді відкрили новий аеропорт. Сьогодні ж містом керують бойовики, а сепаратистська частина відома як «Донецька народна республіка». Стадіон пустий.
New York Times намагалися отримати дозвіл до територій, контрольованих бойовиками, щоб дізнатися, чи дивилися вони футбол, але їм відмовили, йдеться у статті.
В Україні державні канали відмовилися транслювати показ Чемпіонату світу з футболу, мовляв, це додаватиме ваги російській пропаганді. В більшості країн футбол нерозривно пов’язаний із політикою, зауважує автор.
Дослідник Пітер Дікінсон у статті для аналітичного центру Atlantic Council реагує на інформацію про те, що президент США Дональд Трамп нібито під час зустрічі лідерів «Групи семи» в Канаді заявив, що Крим є російським, «оскільки усі тамтешні жителі розмовляють російською». Про це повідомляло американське видання BuzzFeed з посиланням на свої джерела, але у Білому Домі вже заявили, що не знають про такі слова президента.
«Мені не відомо про жоден подібний коментар. Я знаю, що про це повідомляли, тому я не збираюся коментувати приватну розмову, у якій я не брала участь. Я не маю інформації про це», – сказала речниця Білого дому Сара Сандерс 14 червня.
Утім Дікінсон припускає, що якщо такі слова Трампа – все ж правда, то складно перебільшити те, наскільки тривожними є такі коментарі. Чинний американський президент проливає світло на першу примусову анексію в континентальній Європі з часів Адольфа Гітлера, і навряд чи можна казати про те, що він просто не володіє достатньою інформацією по темі – Трамп дуже добре знає, що виключення Росії з «Групи восьми» є прямою відповіддю на її дії в Криму, йдеться у статті.
«Настільки ж тривожним є те, що Трамп все ще повторює слова Кремля», – зауважує автор. Адже це саме Росія повторює, що вона мала на меті захистити російськомовних українців. «Коли російські війська розповсюджувалися Кримом та захопили контроль над півостровом, кремлівські ЗМІ транслювали всілякі вигадки про цілі потяги українських націоналістів і примарних фашистів, які рухалися на південь, щоб придушити російськомовних кримчан», – нагадує автор. Така ж сама історія стосується і дій Росії на східній Україні.
Автор зауважує, що ці слова ніколи не користувалися великим авторитетом поза світовими альтернативними реаліями російських ЗМІ. Але стосовно того, що Трамп асоціює російськомовних українців з Росією, автор зазначає, що саме «поняття мови, як показника політичної вірності не має сенсу у світі, де іспанські, арабські, англійські та десятки інших мов перетинають міжнародні кордони аполітично і користуються офіційним статусом по всьому світу».
З самих перших днів російського вторгнення російськомовні українці зібралися разом в добровільні батальйони та засудили дії Кремля, оголосивши про те, що захищати їх немає ніякої потреби, зауважує автор. Крім того, більшість в українській армії також російськомовні.
І хоча й в багатьох містах України розмовляють російською, жоден українець не інтерпретує це, як прояв геополітичних симпатій, наголошує автор. Тому якщо американський лідер дійсно хоче вирішити конфлікт, йому слід відвідати той самий Київ, якому російська мова не завадила піднятися на дві пострадянські революції, або ж принаймні слухати своїх радників, які не мають сумнівів щодо природи конфлікту в Україні та відповідальності Росії за вторгнення, окупацію та анексію земель сусідньої держави, йдеться у статті.
Мелінда Герінґ (дослідник Atlantic Council): «Я не можу повірити, що нам про це справді доводиться писати: так, в Криму говорять російською, але це не робить Крим частиною Росії».
Адвокат і колишній науковий співробітник Інституту Кеннана Крістофер Рассел в статті для американського журналу The National Interest пояснює, чому напередодні президентських виборів 2019 року українському виборцю буде недостатньо лише однієї жорсткої позиції адміністрації Петра Порошенка щодо Кремля.
Автор зауважує, що Революція Гідності повинна була б стати уроком української політичної еліти, але цього не сталося. Утім він наголошує, що Євромайдан сприяв активізації громадянського суспільства України, заохотив покоління енергійних реформаторів та привів молодих та талановитих лідерів в уряд.
Після Євромайдану створили чимало важливих органів, таких як НАБУ чи САП, але вони не є панацеєю від корупції – «довга боротьба України проти корупції вимагатиме політичної зміни, яка почнеться з нових лідерів», – зазначає автор.
Рассел також погоджується із закликами відновити прихильність зовнішньої політики США до боротьби із корупцією, з усвідомленням політичної нестабільності, яку вона експортує закордон. Тому США повинні продовжувати підтримувати прихильників Майдану, навіть якщо вони розбігаються із інтересами американського союзника Петра Порошенка, йдеться у статті.
«Кілька разів новому поколінню лідерів України вдалося запровадити дещо схоже на горизонтальну підзвітність в їхній молодій демократії. Менше з тим, західна дипломатична підтримка часто є важливим елементом в таких випадках», – мовиться у статті.
Серед інших проблем із верховенством права – те, що розслідування справ корумпованих високопосадовців менш захищено від політичного впливу. Наприклад, прокурори САП відповідають перед ГПУ, контроль над яким дозволяв колишнім президентам України «зачиняти» їхніх політичних ворогів, і який все ще залишається неперевіреним, йдеться у статті.
Адміністрація президента України цілком правильно оперує міжнародним правом для захисту своїх кордонів від незаконних дій Росії в Криму та на Донбасі, але вона водночас «нехтує здоров’ям внутрішнього правового порядку та прогресом проти корупції».
