Україна і Чехія змагаються за робочу силу

Цього року Чехія більш ніж удвічі збільшила ліміт для видачі робочих віз для українців. Якщо раніше вони могли подати тільки 9 600 заявок, то з цього року ліміт піднявся відразу на 10 тисяч і сягнув майже 20 тисяч робочих віз. А загалом у Чехії нині працює понад 100 тисяч українців, що робить цю країну однією з найбільших цільових країн для трудової міграції з України. Про те, що можуть зробити дві країни для того, щоб українські працівники залишалися вдома, а Україна експортувала до Чехії продукцію, а не людей, говорили у Празі під час Чесько-українського бізнес-форуму, що відбувається цими днями.

На чеському ринку вичерпуються трудові ресурси – безробіття практично не існує, підприємці занепокоєні, що скоро грошей не буде вистачати на інвестиції – весь прибуток компаній піде на те, щоб втримати працівників високими зарплатами. Зарплати ростуть швидше, ніж продуктивність праці, попереджають економісти. Очікується, що цього року вони виростуть на понад 8,5%, сягнувши рівня понад 30 тисяч крон на місяць, або ж 36 тисяч гривень у перерахунку.

Для українців, де середня зарплата нині майже у 6 разів менша, – поїздка на роботу до Чехії – це можливість, попрацювавши кілька місяців, покрити свої річні витрати. Адже вдома середня заплата у грудні становила 6 273 гривні 45 копійок. Для чехів українці – це можливість наповнити свій ринок праці дешевою робочою силою.

Та українську сторону такий стан справ не влаштовує. Віце-прем’єр-міністр України Володимир Кістіон, який очолює українську делегацію на Чесько-українському бізнес-форумі, каже, що не підтримує «експорт трудових ресурсів».

«Я вважаю, що чеський бізнес повинен інвестувати в Україну і там розміщувати своє виробництво, де будуть працювати українці, де буде залишатися додана вартість, де буде наповнюватися український бюджет», – каже віце-прем’єр. На його думку, Україна має продавати продукцію ІТ-компаній та сільського господарства, а не вивозити своїх робітників, на яких у Чехії якраз дуже великий попит. Лише цього року збільшили кількість відкритих місць для українських сільськогосподарських робітників на 1500.

Українська сторона запрошує чехів інвестувати в її економіку, будувати заводи, відкривати нові підприємства, брати участь у приватизації. Представники України говорили про сприятливу тарифну політику, про те, що Україна впорядкувала питання повернення податку на додану вартість і навіть зупинила практику «тероризування бізнесу» за допомогою чи то перевірок, чи то залякування, що отримали в Україні назву «маски-шоу».

Чеські підприємці, що зібралися на форумі, були обережні щодо розгляду можливостей інвестувати у виробництво на території України. Представники однієї з міжнародних фірм, що працюють у Чехії, сказали, що їх приваблюють українські морські узбережжя, де вони бачать перспективу з точки зору побудови туристичної інфраструктури.

Один із бізнес-консультантів із чеського боку, Карел Коман, звернув увагу на те, що у виступах чеських та українських офіційних осіб наголошували, що сторони ще дуже далеко від того, щоб розкрити повністю свій потенціал у ділових зв’язках. На його думку, проблема тут не завжди в Україні, бо у самих чеських бізнесменів часто бракує необхідного міжнародного досвіду для того, щоб пристосуватися до роботи на інших ринках.

«У нас у внутрішній роботі наших компаній дуже мало що змінилося з соціалістичних часів. Люди не навчилися працювати ще так, як це роблять у західній Європі. Вони далі часто «будують соціалізм». І в Україні, якщо не почнуть змінювати внутрішню роботу компаній, не налаштовуватися відразу на найкращі західні зразки, то також будуть відставати від Заходу на 20–30 років», – вважає бізнес-консультант.

Він каже, що і для українців, і для чехів також дуже важливо мати безпосередній досвід роботи у західній компанії. А тому він не радить дуже перейматися відтоком робочої сили, бо коли складуться добрі умови для бізнесу, частина людей обов’язково повернеться, але з новими навичками.

«Може, ті українці, які пам’ятають, як жили за Австро-Угорщини та за «першої республіки» (мається на увазі Чехословаччина 1918–1938 років – ред.), згадають, що молоді люди йшли з дому «в науку». На 3–5 років молода людина від’їжджала до Італії, до Австрії і там вчилася нових речей, і поверталася потім додому з новим знанням. Багато хто відкривав свій бізнес, займався виготовленням скла, інших речей. І це був позитивний результат того процесу», – пояснює Карел Коман.

Проте українські бізнесмени, які вже почали гостро відчувати брак робочої сили, кажуть, що не впевнені, що їхні працівники скоро повернуться з новими знаннями. Дехто говорить, що було б добре, коли б за кордоном робітники навчилися іншого ставлення до роботи.

«В мене була одна працівниця, яка поїхала працювати до Польщі», – розповідає Олександр Ярошенко, директор та засновник компанії, що виробляє промислові фільтри на Полтавщині. «З 70 працівників одна вирішила спробувати. То я питаю: «Ну, як»? А вона каже, що заробляє 1500 євро, але працює по 12 годин з одним вихідним днем. Я тоді іншим кажу: «Я вам ще більше заплачу, але на таких самих умовах». Відмовилися. Вдома так працювати не хочуть», – усміхається директор підприємства.

Кременчуцька фірма «Фабрика рукавних фільтрів» могла б бути прикладом підприємств, яких би мало бути більше в Україні. Налагодивши виробництво за технологіями власної розробки, фірма стабільно працює вже 20 років, а до Праги її представники приїхали у пошуках нових ринків збуту. Свою продукцію компанія продає до всіх пострадянських країн, до Німеччини, Словаччини, Італії, Єгипту та Саудівської Аравії, а тепер шукає представника у Чехії, можливо, якраз такого, що попрацював уже за кордоном і знає, як працюють у різних країнах по цілому світу.