Перемишль – 3 червня у Польщі в місті Перемишлі відбувся традиційний марш на честь вояків, які боролись за українську державу в різних українських військових формуваннях. У селі Пикуличі, поблизу міста Перемишль, у 1918–1921 роках у таборі утримували військовополонених Української Галицької армії (УГА), тисячі інтернованих вояків армії Української Народної Республіки (УНР). Чимало солдатів і офіцерів померли від антисанітарних умов утримання.
Урочистість у пам’ять українських вояків, які померли у військовому таборі впродовж 1918-1921 років у селі Пикуличі, розпочалась із богослужіння у греко-католицькому соборі святого Івана Хрестителя у Перемишлі.
Опісля сотні українців із України і Польщі, поляки, які приїхали з різних міст, маршем пройшлись вулицями міста.
Несли українські та польські державні прапори, жодних гасел і закликів не виголошували.
Ходу супроводжував військовий оркестр зі Львова.
Традиційно у день вшанування вояків УНР вулиці у Перемишлі напівпорожні. Жителі спостерігають за ходою з вікон і балконів своїх квартир.
Українка Софія, яка живе у Перемишлі, вітала учасників ходи біля свого будинку: «Я щороку ходила раніше, але два роки вже утримуюсь. Гірше почали ставитись до громадян Польщі українського походження». Жінка воліла не називати своє прізвище, а радше побоялась, як і її сусідка, полька, яка теж вийшла подивитись за ходою на вулицю. «Щороку дивлюсь, як йде процесія, дуже урочисто», – зауважила старша жінка.
Марш до українського військового цвинтаря у Пикуличах зусібіч супроводжували поліцейські і працівники служби безпеки.
Попереду їхали шість поліцейських машин.
Біля кладовища за порядком стежила кінна поліція.
«Я вперше приїхала у Перемишль із Гданська. Я – українка. Мої рідні були виселені з цих земель Підкарпаття під час операції «Вісла». Але я просто вражена, скільки поліції українців охороняють, як футбольних фанів. Це просто неприпустимо», – зауважила Ірена з Гданська.
Така посилена охорона під час акції зумовлена тим, щоб унеможливити провокації. Адже у 2016 році учасників маршу атакували польські радикали. Торік їх була невелика група, але поліція блискавично відвела молодиків і не допустила до сутички. Цього разу лише двоє осіб тримали плакат із написом, що «у Польщі не дозволять бандерівську символіку».
«Я щороку приходжу на військовий цвинтар, бо це для мене як українця важливо. Тут спочивають українські солдати і офіцери, які боролись за українську державу. Важче стало себе сьогодні вільно почувати українцем у Польщі, хоч я, мої предки всі тут народились. Українці почали боятись зізнаватись про своє українське походження, розмовляти українською. Я сюди переїхав із Вроцлава. Тут дехто боявся, не дотримувався українських традицій», – каже місцевий житель Володимир Турко.
Умови у таборі були жахливі
На сільському цвинтарі у Пикуличах поховані від 2 до 3 тисяч вояків, які померли у таборі впродовж 1918–1921 років. Тут утримували полонених вояків УГА, денікінців, яких брали у полон відділи Петлюри-Пілсудського, очевидно, перед тим, як поселити у таборі петлюрівців, денікінців винищили, кажуть історики. Петлюрівський табір у Пикуличах був для тих вояків, які відступили з польським маршалом Юзефом Пілсудським з України перед приходом більшовиків. Їх називали інтернованими (примусово затриманими і роззброєними). За їхнє перебування у таборі відповідала польська влада. Вояків УНР утримували в антисанітарних умовах, жахливо харчували, через що кожен день від тифу, туберкульозу вмирали десятки воїнів. Їх спершу ховали у полях поблизу табору, але місцеве населення боялось заразитись тифом чи туберкульозом і домоглось окремого місця для поховання полонених. Табір у Пикуличах діяв до початку 1921 року. Українці почали впорядковувати цвинтар. І вже 1 листопада 1921 року на місці спочинку кількох тисяч українських вояків, які боролись за свою українську державу, відбулась перша панахида. Згодом сюди перенесли останки померлих бійців із довколишніх сіл, обгородили кладовище і на спільній могилі встановили пам’ятник із написом – «Борцям за волю України». У час комуністичної Польщі пам’ятник було знищено.
«Я сюди ще приходив у 1970-і роки. Тут все було зруйновано, лише були рештки австро-угорських надгробків, пам’ять після Першої світової війни. Потім вже дізнався, що тут був військовий табір. У 1989 році цвинтар відбудували, тут на кургані хрест, який спроектувала Олена Кульчицька. Відтоді українці відродили традицію пошанування українських воїнів, які, як і поляки, боролись за свою державу, але тоді програли. Це був важкий час в історії, але це також був час, коли українці і поляки разом боролись за свободу народів проти більшовицької загрози», – наголосив Радіо Свобода Здіслав Шеліга, представник місцевої влади Перемишля.
У вшануванні пам’яті українських вояків взяли участь керівники Львівщини, представники Підкарпатського воєводства, ради міста Перемишля, українці Польщі, група польських інтелектуалів, які підтримують Україну і критикують сучасну політику Польщі щодо історичного минулого українського і польського народів.
«Хочемо подякувати українцям Перемишля, які є для нас символом, яким завдячуємо, що наша спільна батьківщина є Річ Посполита, а не лише Польщею для поляків», – наголосила громадський діяч Польщі Данута Куронь.
Греко-католицькі й православні священики відправили панахиду на місці спочинку українських вояків.
