У західній пресі продовжують обговорювати інсценування смерті російського журналіста Аркадія Бабченка українськими спецслужбами. Відомий британський оглядач Едвард Лукас в статті для видання The Times пояснює, чому такі трюки, як підроблення вбивства, ніяк не допомагають Україні у часи, коли вона відчайдушно хоче підтримувати свої зв’язки з Заходом. Тим часом український англомовний журналіст, дослідник аналітичного центру Atlantic Council Максим Еріставі в статті для видання The Washington Post пояснює іноземним ЗМІ, чому їхнє незадоволення інсценуванням смерті Бабченка є помилковим. А у виданні The Guardian є міркування про те, що цей безвідповідальний трюк серйозно підірвав довіру як до України, так і загалом до чесної журналістики.
Відомий британський оглядач Едвард Лукас в статті для видання The Times пояснює, чому такі трюки, як підроблення вбивства, ніяк не допомагають Україні, яка відчайдушно хоче підтримувати свої зв’язки з Заходом.
По закінченню операції із інсценуванням вбивства Аркадія Бабченка, українська влада, зокрема СБУ, святкують успіх. Та навіть найпалкіші захисники цієї ідеї визнають, що операція обійшлася дорогою ціною щонайменше для родичів та друзів журналіста, які протягом 24 годин думали, що той помер, йдеться у статті.
Але є й інший важливий аспект. Вільне суспільство залежить від загальної довіри до офіційної правдивості, а обмани роз’їдають цю впевненість як вдома, так і за кордоном. Для аутсайдерів ситуація із інсценуванням смерті російського журналіста лише підтверджує їхні думки про те, що Україна є «банановою республікою», наголошує Лукас. Але справа стосується не лише України – в Росії пропагандисти активно просувають питання про те, чи отруєння російського шпигуна в Британії також не було інсценоване задля політичних цілей.
«Росію справедливо критикують за використання новин як політичної зброї. В очах критиків – Україна зробила щось подібне», – мовиться у статті.
Автор також звертає увагу на те, що хоча й ентузіазм українських високопосадовців захистити Бабченка є похвальним, це є досить незвичним явищем. А напередодні президентських виборів, які мають відбутися в Україні в 2019 році, ситуацію можна також розглядати як подію заради оплесків.
Українці не просто палко вірять у західні цінності, але й проливають за них кров і мають повне право відчувати, що ними нехтують. «Але використання конфлікту з Росією, щоб виправдовувати крайні заходи, є небезпечним», – зазначає оглядач.
Попри численні недоліки, Україна суттєво відрізняється від Росії у всьому, що дійсно має значення: «Реформи пробиваються вперед на тлі грубого, але справжнього політичного плюралізму, свободи слова та законності. Результати виборів не визначені заздалегідь. Ви можете подати в суд на державу та виграти. Політична влада та особисте багатство не є синонімами. Права людини та права меншин мають значення. ЗМІ гаряче критикують політиків усіх напрямів, зокрема президента Порошенка, якого впродовж чотирьох років на посаді звинувачують в м’якому підході до корупції», – йдеться в статті.
Але захист наших суспільств від путінізму буде безрезультатним, якщо ми самі вдаватимемося до його тактик, наголошує Лукас.
Український англомовний журналіст, дослідник аналітичного центру Atlantic Council та засновник Hromadske International Максим Еріставі в статті для американського видання The Washington Post звертається до іноземних ЗМІ із міркуваннями щодо того, чому їхнє незадоволення інсценуванням смерті Бабченка є помилковим.
Еріставі розповідає, що коли всі дізналися про те, що Бабченко живий, «відповідь була несподіваною – шторм критики з роздратованістю»: «Це змусило мене поставити під сумнів культуру новин, в якій ми живемо, і фільтри наративів, які деякі з моїх західних колег використовують для висвітлення закордонних подій».
Та, на думку автора, треба розуміти, що в Східній Європі, в тому числі й Україні, жорстокість щодо журналістів стала рутиною. Тому щоразу, коли журналісти втрачають колегу, це торкається глибокої незагоєної рани, і дізнатися про те, що Бабченко живий, було справжньою радістю.
Тим не менше, реакції деяких західних журналістів були кардинально іншими – вони почали звинувачувати український уряд в неприйнятних маніпуляціях або порівнювати ситуацію із дезінформаційними кампаніями Кремля.
«Мої дорогі іноземні колеги, я перепрошую, що українська влада не живе згідно із вашими очікуваннями, хоча не треба й казати, що зазвичай вона не живе згідно із нашими також», – пише Еріставі.
«У нашій частині світу, де десятки репортерів вбили тільки за те, що вони виконували свою роботу, виживання вже є досягненням», – наголошує автор.
«Однак я все ще не можу не дивуватися нашим професійним пріоритетам. Замість того, щоб висловлювати обурення тим, що нас дезінформували, чи не слід нам святкувати той факт, що життя колеги було врятоване і підвищилася справедливість?», – розмірковує Еріставі.
У статті британського видання The Guardian Софі Пінкхем зазначає: цей безвідповідальний трюк з підробкою смерті Бабченка серйозно підірвав довіру як до України, так і до чесної журналістики.
Автор пояснює, що ні для кого не було проблемою повірити в цю історію, і ніхто навіть не мав сумнівів у смерті Бабченка. Здебільшого історія була доволі схожою на низку інших випадків вбивств журналістів у Росії, Україні або інших державах, де працівників ЗМІ вбивають за їхню діяльність.
Та коли оголосили про те, що смерть Бабчнека була інсценована, відчуття полегшення досить швидко перейшло в появу сумнівів щодо етики та мудрості цієї «спеціальної операції», пояснює Пінкхем.
Україна значно підірвала довіру до себе та до журналістів, і наступного разу, коли журналіста дійсно вб’ють в Україні, а, на думку автора, це майже точно станеться, навіть найменш цинічні спостерігачі можуть почати замислюватися над тим, чи дійсно це правда, йдеться у статті.
