Архітектурний ансамбль старої Одеси добре відомий в Україні і сусідніх країнах, але чи може він зацікавити європейських туристів? Чи є тут будинки, які можуть здивувати мешканців тих країн і міст, де за станом старої архітектури доглядають краще? Архітектурні активісти з Одеси вважають: «Так, є». Екскурсію по сімох найцікавіших будинках Одеси Радіо Свобода проводив один з засновників проекту «Архітектура Одеси» Дмитро Шаматажі.
Більшість цих будинків розташовано на вулиці Маразліївський або поблизу неї. За словами фотографа і краєзнавця, імпозантність цієї вулиці створювалась штучно. До заснування Олександрівського парку (сьогодні це парк Шевченка) Маразліївська була самим краєм одеського центру. Тут будували склади і житло казармового типу.
Але після того, як тут з’явився парк, тодішній міський голова Григорій Маразлі розрізав вулицю на дільниці, які продавали відносно задешево на умовах зведення тут вишуканих будинків, розповідає Шаматажі. Поступово тут звели цілий архітектурний ансамбль, причому кожний будинок став як музейний експонат. Вікна нових домівок виходили на парк і морське узбережжя. Тут було комфортно жити, тут було чисте повітря і тут було дуже тихо.
На Маразліївській, 5 розташовано будинок Микола Беліковича – це один з найцікавіших будинків цієї вулиці. Одна з його особливостей, рідкісних у цьому районі, – анфілада з кількох подвір’їв, через які можна пройти. Будинок є зразком рідкісного для Одеси раннього модерну, австрійського за своїм характером, пишно прикрашеного, з пластичними лініями. Таких будинків в Одесі лічені одиниці.
Всього на вулиці Маразліївській розташовано три будинки із маскаронами (скульптурна прикраса у формі голови) з мотузковими петлями на шиях, і це один з таких будинків. Цей факт, як і усе в Одесі, обростає легендами, але насправді це лише запозичення з австрійського модерну. Мотузка – це заміна традиційної стрічки, з якої в епоху модерну виробляли мальовничі додатки до маскаронів на будинках.
Це будинок прикрашають відразу два маскарони із мотузками, і його навіть називають «будинком повішених», але насправді, звісно, нічого такого тут не було. Це останній будинок архітектора Демосфена Мазірова, який працював над ним незадовго до смерті. Будинок проектували для будівельного підрядника і купця Беліковича, і ймовірно, що добудовували його вже після смерті самого Мазірова. У глибині подвір’я можна знайти навіть старішу забудівлю – 1870–1880-х років. У другому парадному навіть збереглися дерев’яні елементи тієї епохи.
Це будинок Крижановського-Аудерського, і в першу чергу він цінний і цікавий своїм фасадом, на якому збереглися одразу кілька цікавих елементів. По-перше, це знову маскарон із мотузкою на шиї – це вже другий такий будинок на Маразліївський. І по-друге, з двох боків від маскарона є скульптурні фігури, що зображують парфумерні пробники. Роман Аудерський, який замовив архітекторові Леву Влодекові цей будинок, був відомим у місті парфумером і мав тут кілька магазинів.
Це, мабуть, єдиний в Одесі будинок, чий характер скульптурного декору вказує на сферу діяльності власника. Його побудували в 1901 році, але в 1904 році Аудерський уже їде з Одеси і продає будинок сусідові, поміщику Крижановському.
Цей будинок найбільш насичений в Одесі за кількістю архітектурних стилів. На той час таке буйство форм вважалося несмаком, але сьогодні навіть в умовах одеської еклектики цей будинок різко вирізняється кількістю архітектурних напрямків. Навіть умовного «ренесансу» тут два типи: на першому поверсі італійський, на другому-третьому – північноєвропейський. Ще між вікнами третього поверху рідкісний елемент оформлення – пічні кахлі. Це один з характерних для архітектора Влодека елементів. До Влодека цим періодично захоплювався архітектор Пауль Клейн, коли будував на одеській вулиці Гоголя відомий будинок Заблудовського. Той ще називають «калейдоскопом».
Канатна, 40а
Це чаєрозважувальна фабрика Висоцького, побудована архітектором Цезарем Зелинським. Вона – один з найкращих в Одесі прикладів промислового модерну. Зазвичай цей стиль, ще відомий як «ар нуво», мало асоціюється із фабриками чи заводами. Він дуже тонкий, ліричний, пластичний. Чайна фабрика, що на розі Канатної і Троїцької, – чиста репліка так званої віденської сецесії. Про це свідчать і використані вставки з майоліки, і великі накладки у виглядів кутих металевих квітів, і інші елементи.
Будівля побудована в 1892 році, але свій характерний вигляд стала мати після реконструкції в кінці 1910-х років за проектом інженера Володимира Кундарта. Саме за його проектом були створені і встановлені масивні металеві перекриття цієї фабрики. В Одесі колись навіть існувала приказка: «Капелюхи – Скроцького, чай – Висоцького, Росія – Троцького». До більшовицької революції тут була чаєрозважувальна фабрика, а пізніше заводи.
Прим. ред: Після Жовтневої революції чайний магнат Вульф Висоцький, якому належала будівля і компанія, емігрував спочатку в Європу, а пізніше в Сполучені Штати. Сьогодні компанія працює в Ізраїлі.
Це прибутковий будинок Ігнатія Маргуліса, побудований у 1912–1913 роках. Інженер Маргуліс був засновником першої в Одесі електростанції. Завдяки електрифікації приватних і муніципальних будівель, в тому числі Одеського оперного театру, він заробив величезні гроші.
Завдяки цим грошам йому вдалося в 1910-х роках побудувати величезний будинок, площа деяких квартир тут сягала 700 квадратних метрів, а деякі були дворівневими. Це також найвищий житловий будинок в Одесі з побудованих до революції – тут повні шість поверхів. Для Одеси це дуже багато.
Будинок зводили за найкращими канонами того часу, вважається, що інженер Фелікс Паппе надихався багатоповерхівками не тільки Санкт-Петербурга, а також Європи чи Сполучених Штатів. Будинок Маргуліса майже повністю спирається на масивний залізобетонний каркас, що забезпечує відсутність скосів чи тріщин.
Є в нього дуже цікаві деталі оформлення. Наприклад, зображення робітників із молотами під дахом – символ технічного прогресу. Також тут, мабуть, найрозкішніші під’їзди в Одесі того періоду. З більшості під’їздів тоді прибирали елементи розкоші – усе «йшло» в раціоналізм, а тут було навпаки. Досі збереглася пацьорчата плітка на стінах, унікальні поручні із спіральними елементами, барельєфи у вестибюлі.
Це ще один прибутковий будинок, який побудували на замовлення Миколи Корони. Той був відомим ресторатором в Одесі – Короні належало два ресторани, один в Олександрівському парку, один – в центрі міста. Будинок належить до раннього періоду творчості архітектора Мойсея Лінецького. Сам творець був сином відомого в Одесі поета і перекладача Іцхока Лінецького. Можливо, співавтором був відомий архітектор Генріх Лонський, який жив за кілька кварталів.
Будинок закінчили в 1900 році, найімовірніше, він був пов’язаним із будинком Амбелікопуло на Дідріхсона – в них є багато спільних деталей. Зокрема, там також два ризаліти (частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду) і балкон між ними. Але цей дім – один з найбільш багатих і яскравих прибуткових будинків, що створені в еклектичному стилі.
В будинку залишилося кілька цікавих артефактів – ліплена дата створення фасадної частини, флігель, який побудували в 1903 році, і також дерев’яні ворота. Останні розташовані між залізними вхідними воротами і подвір’ям.
Це прибутковий будинок Луцького – один з найбільш зрілих і яскравих прикладів раннього модерну в Одесі, справжній орнаментальний «ар нуво». Робота того ж архітектора Мойсея Лінецького. На жаль, багато деталей не дожили до 2018 року – наприклад, скульптури орлів, що прикрашали пілони будинку, і скульптура лева, який лежав у позі сфінкса в центральній частині фасаду під дахом. Це вже третій будинок, де можна побачити маскарон із мотузкою на шиї, причому це найбільша така фігура в Одесі. Її реальна висота близько 160 сантиметрів – середній жіночий зріст. В цьому будинку кілька разів зупинявся російський письменник Олександр Купрін – отже, він має також історичне значення.
Це будинок Озмідова – предмет зрілої творчості архітектора Юрія Дмитренка. Будинок – яскравий зразок архітектурного ренесансу, причому європейського рівня. В цьому будинку змішані і італійський ренесанс, і австрійський.
Взагалі це був один з найбагатших будинків на Маразліївській. Незважаючи на великий розмір самого будинку, квартир тут було небагато, по дві на поверх, отже, їхня площа була доволі велика. В будинку Озмідова була одна з найкрасивіших проїзних арок, де є навіть вікно консьєржа. Зі стелі цієї арки не так давно обсипалася неякісна радянська штукатурка, під якою виявилися оригінальні розписи. Будинок зводили в 1899–1900 роках, а розписи перекрили в 1960-і роки.
Архітектор Дмитренко також проектував два будинки Маврокордато на вулиці Грецькій, в тому числі відомий будинок із найдовшим балконом, Андріївський скит для паломників поблизу залізничного вокзалу в Одесі і Селянський поземельний банк на тій же Маразліївський.
Одесу будували як місто-декорацію – історик
Європейцеві Одеса може бути цікава виключно насиченістю історії, говорить історик Андрій Красножон. Наприклад, якщо говорити про архітектуру, грекові буде цікава будівля, де проходили засідання національної організації «Філікі Етерія». Завдяки їй Греція свого часу отримала свободу. «Будівля, де воно було, не така й стара – 1814 року, і з точки зору архітектури – нічого особливого. Але з точки зору конкретного народу – унікальна», – розповідає Красножон.
Унікальними для Одеси і світу є, наприклад, Потьомкінські сходи, продовжує він. Проте вони ще й елемент кінематографічного образу. З точки зору виключно архітектури виділити нічого не можу, каже історик. Немає окремих перлин, є комплексний об’єкт, на фоні якого розвивалася одеська культура.
«Одесу будували як місто-екзотику, як місто-декорацію. Ніхто не планував створити тут пам’ятники архітектури для внесення в ЮНЕСКО. Будували швидко, дешево і красиво з фасаду – для того, щоб швидко перепродати. Але коли на фоні архітектури розвилася унікальна історична традиція міста, цей декоративний фон став історичним фоном», – говорить Красножон.
Цінність Одеси, на його думку, в комплексному вигляді міста XIX сторіччя, а не в окремих будівлях, проте саме цей комплекс почали «вбивати» за радянських часів і активно продовжують в роки української незалежності.
Привертаємо увагу іноземців історіями про звичайних людей – екскурсовод
На думку екскурсовода і співзасновника туристичної компанії «Тудой-Сюдой» Олександра Бабича, об’єктивно іноземці знають про Потьомкінські сходи, море і, напевно, Оперний театр. Нещодавно до них приїжджала група китайських туристів, розповідає Радіо Свобода Бабич, то вони навіть не уявляли історії Російської імперії – не знали не те що про Дерібаса чи Рішельє, не знали навіть, хто така Катерина II.
«Доводиться привертати їхню увагу історіями про живих людей. Наприклад, іноземцям ми часто розповідаємо, що в Одесі народився Джеймс Бонд. Ми показуємо їм локації, що пов’язані із шпигуном Сіднеєм Рейлі, він же був Соломоном Розенблюмом. Вважається, що він був одним з прототипів Джеймса Бонда. Наприклад, гімназія № 3 на вулиці Успенській, де він навчався, або дім на Олександрівському проспекті, де він народився», – говорить Бабич.
В інших випадках для іноземців роблять списки голлівудських зірок і інших знаменитостей, чиї пращури були пов’язані із Одесою – Сільвестр Сталлоне, Вупі Голдберг, Леонардо ді Капріо, Джонні Депп, Джо Дассен, Девід Копперфільд та інші.
«В решті випадків беремо цікавинками міста, показуємо палац Воронцова, будівлю Міської думи, Оперний театр і намагаємось нанизувати на це історію народів. Коли приїжджають французи, ми розповідаємо про роль французів в історії Одеси, коли приїжджають німці – ми пропонуємо їм екскурсію «Німецька Одеса». Те ж саме із поляками, з євреями, з болгарами, з греками… До десятка національних екскурсій в нас є, в тому числі українська», – розповідає Бабич.
За його словами, професійну критику архітектури від туристів майже не почути – професіонали в цій галузі приїжджають рідко. Проте вже після екскурсій деякі туристи ввічливо цікавляться, чому будинки старої Одеси виглядають настільки сумно. Усім нашим гідам доводиться доволі часто виправдовуватися перед туристами, каже голова компанії.
