Багато хто називає результати мирних протестів у Вірменії історією з гарним кінцем. У квітні на вулиці Єревана вийшли тисячі людей: вони протестували проти призначення колишнього президента Сержа Сарґсяна на посаду прем’єр-міністра. В результаті прем’єр-міністром країни обрали Нікола Пашиняна – опозиційного лідера. Та попереду його чекає чимало випробувань, і одне з них – підхід до Нагірного Карабаху – надзвичайно делікатного питання у відносинах між Єреваном та Баку. Пашинян уже зайняв досить рішучу позицію щодо конфлікту, та йому слід бути особливо обережним. Чому – про це йдеться в новому аналізі аналітичного центру Carnegie Europe.
Експерт із питань Кавказу Томас де Вааль на сайті Центру Карнеґі зауважує: прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зайняв досить рішучу позицію щодо неврегульованого карабахського конфлікту з Азербайджаном.
Так, у свої 42 роки йому вдалося призначити членів уряду, навіть молодших за нього самого, він також пообіцяв викорінити корупцію та «зачистити» олігархічну систему. «Країні, яку багато хто вважав ізольованою, застряглою, повністю залежною від Росії, вдалося розбити всі стереотипи, і зараз вона має динамічний і навіть модний вигляд», – мовиться у статті.
Пашинян говорив радше як людина з натовпу, ніж як дипломат, коли заявив, що Карабах є «невід’ємною частиною Вірменії»Томас де Вааль
Але всі обіцянки Пашиняна може зруйнувати один необережний крок його уряду щодо Нагірного Карабаху – неврегульованого конфлікту з Азербайджаном, що триває вже не одне десятиліття.
«У своїх перших діях та коментарях про конфлікт Пашинян однозначно похитнув хід речей. Він говорив радше як людина з натовпу, ніж як дипломат, коли заявив, що Карабах є «невід’ємною частиною Вірменії», – мовиться у статті.
Пашинян поїхав до Карабаху наступного дня після його призначення прем’єр-міністром Вірменії. Там він заявив, що фактична влада цього регіону має взяти участь у мирних переговорах, метою яких є врегулювання конфлікту між Єреваном і Баку.
Більшість вірмен займає досить безкомпромісну позицію щодо Нагірного Карабаху. Але небезпека ситуації з Пашиняном полягає у тому, що якщо вірменський лідер відкрито претендуватиме на суверенітет над територією, Баку може вирішити, що переговори не мають сенсу, і конфлікт спалахне з новою силою, мовиться в аналізі.
Поки що мирні договори передбачають, що Азербайджан визнає право карабахських вірмен на самоврядування, а вірменська сторона відмовляється від території, яку контролює в Азербайджані навколо власне Карабаху, окрім самого коридору до Вірменії. Тим не менш, суттєвого прогресу у врегулюванні конфлікту немає, зауважує автор.
Президент Азербайджану Ільгам Алієв не дозволяє собі агресивної риторики щодо конфлікту. Але позиції Пашиняна можуть змінити ситуацію, зауважує де Вааль.
У будь-якому разі, мирний процес потребує активізації, але новим лідерам Вірменії слід бути обережними в тому, як саме вони використовуватимуть легітимність, отриману на вулицях, наголошує автор. Адже будь-які необережні кроки вестимуть до нового конфлікту, переконаний експерт.
Нагірний Карабах, нині сепаратистський регіон, мав автономію у складі міжнародно визнаних кордонів Азербайджану. Більшість населення цього регіону становили вірмени за національністю. Нагірний Карабах одностороннім чином проголосив 1991 року «незалежність» у перебігу протистояння кінця 1980-х і війни 1990–1994 років, унаслідок яких Азербайджан втратив контроль над регіоном. У Баку вважають, що цей регіон окупувала Вірменія: хоча Єреван разом із усім світом формально не визнав самопроголошеної «незалежності» регіону, він фактично надає йому щонайширшу підтримку.
Унаслідок конфлікту довкола Нагірного Карабаху загинули близько 30 тисяч людей, сотні тисяч стали біженцями. Азербайджан нині не контролює не тільки переважну частину самого Нагірного Карабаху, а й деякі прилеглі території, які ніколи не належали до складу колишньої автономії, – всього близько 20% своєї міжнародно визнаної території.
