Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Інколи складається враження, що чотири роки російської агресії нас нічому не навчили і деякі українці роблять досить дивні речі, які насправді дуже допомагають Кремлю у війні з Україною. Назвати їх зрадниками або сепаратистами, на перший погляд, важко, часто вони самі щиро вірять у свій патріотизм і бажання принести користь Україні. Але з іншого боку, результатом такої «допомоги» є прямо протилежні наслідки саме в інтересах агресора. Інакше кажучи, періодично ми всі стикаємося з категорією так званих «корисних ідіотів».
Років двадцять тому на різноманітних наукових форумах «силовиків» та сторінках спеціалізованих періодичних видань Росії активно обговорювалася тема «рефлексивного управління діями противника». У найпростішому вигляді ідея полягає у створенні таких умов для противника, коли він починає неадекватно оцінювати реальну ситуацію ухвалює рішення (виконує дії), які насправді вигідні для протилежної сторони. Або ще простіше – ви провокуєте противника «грати по ваших нотах». Після певного часу наукових дискусій тема теорії рефлексивного управління практично зникла з відкритих джерел. Зазвичай це означає, що теоретичні напрацювання лягли в основу практичної діяльності російських військових та спецслужб. Ураховуючи рівень переваг від можливості здійснювати рефлексивне управління протилежною стороною, практичні механізми його реалізації стали закритою інформацією.
Пройшли роки, і ми на собі відчуваємо, наскільки Російська Федерація опанувала теорію рефлексивного управління під час «гібридної війни» проти України. Арсенал доступних інструментів для цього досить широкий, але «корисні ідіоти» грають тут далеко не останню роль.
Наведу кілька прикладів «рефлексивного управління», коли російське керівництво створювало інформаційний привід, який потім без особливого втручання ставав самодостатнім і в подальшому активно «розкручувався» в українському інформаційному просторі нашими ж власними інформаційними ресурсами. У минулому році таким прикладом стали російські стратегічні навчання «Захід-2017». З позицій військових вони не містили суттєвих «ноу-хау» в роботі органів військового управління або діях військ. Але завдяки російським пропагандистам вони отримали потужний інформаційний резонанс і фактично на кілька тижнів сформували «порядок денний» у риториці західних та українських політиків, дипломатів та власне військових. Якщо ви сьогодні спокійно зробите контент-аналіз публікацій про ті події, то виявите що найбільші «страшилки» про нову фазу російської агресії лунали саме з уст наших керівників держави та вищих військових чинів. Попутно вони публічно розкрили практично всі «карти» про наші сценарії відбиття можливої агресії. Додайте до цього експертів та псевдоекспертів, численні публікації та репортажі ЗМІ, і ви побачите, яку кількість «корисних ідіотів» змогла використати в своїх цілях Російська Федерація.
Нижче будуть наведені інші приклади, переважно зі сфери ЗМІ та роботи журналістів. Але слід розуміти, що для реалізації сценаріїв рефлексивного управління ворожі спецслужби навчилися досить ефективно знаходити й використовувати «корисних ідіотів». Як правило, таких людей безпосередньо не вербують і використовують «по-темному», тобто останні навіть не знають, чому і для кого вони роблять певні речі. Це дешево, часто буває ефективно і дуже безпечно.
Тепер трохи про «корисних ідіотів» у наших ЗМІ, блогосфері та соціальних мережах.
Україна докладає зусиль, щоб переконати світ у бажанні вирішити кризову ситуацію на Донбасі політико-дипломатичним шляхом без активного військового втручання та ескалації збройного насильства. Формально діють Мінські домовленості, і ми маємо їх дотримуватися. З іншого боку, ми постійно фіксуємо спроби російських агресорів організувати провокації для подальших звинувачень української сторони в порушенні тих чи інших умов. Як у даному контексті розуміти факти публікацій, коли відомі волонтери й блогери, яких важко запідозрити в будь-яких гріхах, пишуть про наші умілі дії на передовій зі знищення противника? Відповідно, аудиторія видання з викладеного фото/відеоматеріалу бачить, як наш снайпер «знімає» спостерігача або чатового противника. Добре, коли ми в цей час відбиваємо напад і змушені реагувати у відповідь. А якщо ні? Кому ми допомагаємо такими публікаціями? Припускаю, що редакціям російських ЗМІ та дипломатам країни-агресора в першу чергу...
Наші не завжди продумані публічні заходи й риторика часто «підливають масла у вогонь». 2 травня в Одесі пройшов «Марш українського порядку», присвячений річниці трагедії в Будинку профспілок у 2014 році. Під час маршу за участю представників ВО «Свобода», «Правого сектора», «Національного корпусу», «Національних дружин» та «Вуличного фронту» представниця одеського осередку «Правого сектору» виступила із заявою, яку можна кваліфікувати як антисемітську. Хоча пізніше вона вибачилася за свої слова, ця подія майже миттєво отримала потужний резонанс, у тому числі в міжнародному інформаційному просторі.
Іншою знаковою подією стало затримання в Києві представниками націоналістичної організації С14 бразильського найманця «ДНР» Лусваргі. З цього приводу маємо коментар посла Канади в Україні Романа Ващука: «Поблажливе ставлення до розбою на вулицях, войовничої ксенофобії, чи самосудів – це зовсім не забезпечення права людини, а самоусунення держави. Посольства, політики, громадськість можуть твітити; правоохоронні та судові органи мають діяти».
Не слід дивуватися реакції інших цивілізованих країн щодо таких дій. Невипадково нещодавно 56 американських конгресменів звернулися до Держдепартаменту США з листом, в якому закликають приєднатися до них та правозахисних організацій «у боротьбі проти антисемітизму, ксенофобії і всіх форм нетерпимості, закликавши уряди Польщі та України беззастережно відмовитися від спотворень Голокосту і вшанування нацистських колаборантів», а також належним чином реагувати на злочини, скоєні на ґрунті антисемітизму. У листі згадують також низку злочинів, скоєну в Україні на тлі антисемітизму, смолоскипні ходи націоналістів, де лунають антисемітські заклики, та діяльність неонацистських формувань, деякі з яких було навіть інкорпоровано до силових структур держави.
Відповідь української сторони пролунала також у стилі «корисних ідіотів». Замість спроби налагодження комунікації сторін та цивілізованої дискусії директор Українського інституту національної пам’яті у коментарі Радіо Свобода назвав звернення змішуванням некомпетентності й свідомого спотворення інформації, а також змішуванням правди і брехні.
Вкотре (після міжнародного скандалу через публікацію персональних даних журналістів іноземних ЗМІ в 2016 році та введення в бази опозиційних політиків в 2017-му) майстер-клас розпалювання ворожнечі демонструє «Миротворець», який нещодавно ввів у свою базу 13-літнього підлітка з Луганської області. Вони констатують, що підліток став жертвою «політичного насильства», але одночасно публікують його фотографію у військовій формі зі зброєю, ім’я та адресу проживання (джерело).
Наслідки схожих дій «корисних ідіотів» очевидні, але вони вперто продовжують експериментувати, наступаючи на чергові «граблі». Своєрідним офіційним «визнанням» зазначеного стало оприлюднення 20 квітня поточного року Державним департаментом США аналітичної доповіді про дотримання прав людини в 2017 році. Держдепартамент зазначив у доповіді наявність корупції в уряді України, цензуру і блокування сайтів, а також нездатність влади притягти до відповідальності винних у насильстві проти журналістів і меншин.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
В’ятрович: заява конгресменів США про «антисемітизм» в Україні є некомпетентністю та перекрученням
