Із ранку 10 травня до опівдня 11 травня водопостачання відключать у трьох районах Одеси, в тому числі в історичному центрі. Вода залишиться лише в одному районі Одеси, який найбільш віддалений від центру. На 28 годин воду відключають, щоб підключити новий водовід, встановлений під час реставрації одної з вулиць. Експерти стверджують, що подібні терміни неприйнятні в XXI сторіччі, проте в компанії наполягають – іншого шляху не було. Водопровід в Одесі з’явився ще наприкінці XIX сторіччя – до цього місцева влада розглядала можливість везти воду залізницею.
10 травня о 9-й ранку водопостачання зникне в Приморському, Київському і Маліновському районах Одеси. Його обіцяють відновити наступного дня о 12-й годині, тобто води у трьох чвертей населення не буде понад добу. Щоб підключити до водопостачання новий водовід, доведеться відключати дві з семи насосних станцій Одеси. Місцева влада рекомендувала школам не проводити зайняття у приміщеннях і навчати дітей цього дня дистанційно або вивезти їх на природу. Низка навчальних закладів вже вирішила не проводити зайняття 10 травня.
«Новий водовід діаметром 600 мм було прокладено в рамках капітального ремонту вулиці Толбухіна. Для проведення ремонтних робіт потрібне відключення води на насосних станціях «Головна» і «Південна», – говорить заступник директора компанії «Інфоксводоканал» із технічних питань Олег Клепацький.
Місця дислокації автоцистерн визначені. В медичні заклади воду підвозитимуть також автоцистернами. Бювети працюватимуть цілодобовоОлександр Козловський
Забезпечувати одеситів технічною водою будуть автоцистерни. Місцева влада обіцяє безперебійну роботу 25 машин у трьох районах міста. Також цілодобово будуть працювати місцеві бювети із питною водою – їх в Одесі 15, із яких 14 у трьох районах міста, які і відключать від водопостачання.
«Місця дислокації автоцистерн визначені районними адміністраціями. В медичні заклади воду підвозитимуть також автоцистернами по запитах. Бювети працюватимуть цілодобово», – заявив директор департаменту місцевого господарства Олександр Козловський.
Компанія «Інфоксводоканал» постачає воду в Одесу з 2003 року – після того, як їм передали в оренду майновий комплекс комунального підприємства «Одесводоканал». Воду з річки Дністер доводиться транспортувати на відстань близько 40 кілометрів – від комплексу водозабірних і водоочисних споруджень до одеських водонапірних станцій. Таких в місті сім – «Головна», «Південна», «Котовського», «Західна», «Столбова», «Шкодогорка» і «Жевахова гора».
За словами Валерія Матковського, який двічі обіймав посаду заступника міського голови та одного разу заступника голови облдержадміністрації з питань житлово-комунального господарства, настільки довгих відключень в Одесі ще не було. Договір про оренду комунального водоканалу із підприємством «Інфокс» є невигідним і ніякого впливу громадян на дії компанії немає, заявив він у коментарі Радіо Свобода. Договір на 49 років підписали 15 років тому за часів міського голови Руслана Боделана.
«Я впевнений, що запірна арматура, яка могла б відокремити цю ділянку і залишити воду у решти одеситів, просто не працює. Вони не використовують її, тому що бояться, що потім її не відкриють. Тому відключать насосні станції», – пояснив Матковський. Враховуючі тарифи та інвестиційні зобов’язання, «Інфоксводоканал» міг б встановити на водопроводах спеціальні електричні засувки, щоб відрізати проблемні ділянки. Він нагадав, що крім абонентної плати від одеситів, «Інфокс» отримує гроші від кожної новобудови за підключення до інфраструктури.
Матковський пригадав лише одне настільки велике відключення води в Одесі, причому воно було тоді аварійним – у 2003 році. Води тоді не було близько двох з половиною діб. У той рік прорвало чавунну трубу, яку встановлювали ще бельгійці близько сотні років тому. І працівникам «Водоканалу» довелося діставати з під землі засувку, яку встановили ті ж бельгійці.
Вісім людей її закривали разом. Вона спрацювала після того, як стояла без використання більше ніж сотню років. Після ремонту засувку дістали з під землі і встановили поблизу офісу як пам’ять
«Вісім людей її закривали разом. Вона спрацювала після того, як стояла без використання більше ніж сотню років. Після ремонту засувку дістали з під землі і встановили поблизу офісу як пам’ять», – пригадує Матковський. Тоді він якраз був заступником міського голови.
Підключити новий водовід швидше неможливо – «Інфоксводоканал»
В «Інфоксводоканалі» кажуть – обмежити водопостачання на вказаній ділянці водопроводу без відключення значної частини міста технічно неможливо. В місті вже є понад 3 тисячі засувок, проте на Толбухіна, де підключають новий трубопровід, її дійсно немає. Поки що. Новий трубопровід та низка інших комунікацій прокладено у зв'язку з проведенням капітального ремонту вулиці Толбухіна на ділянці від вулиці Петрашевського до Глінки. Після підключення нового водоводу будівельники зможуть прокласти фінальний шар дорожнього покриття.
«Ми встановимо там засувку, якої не вистачає, і підключимо ділянку нового водоводу до нашої водопровідної системи. І пізніше, під час продовження ремонту вулиці на інших ділянках та прокладки комунікацій, ми завдяки цьому будемо відключати тільки частину абонентів без зупинки роботи насосних станцій», – повідомили в «Інфоксводоканалі».
Підготовку до відключення в компанії розпочали заздалегідь і говорять, що зацікавлені завершити підключення якомога скоріше. Обсяг робіт дуже великий, проте новий водовід буде працювати без аварій чимало років, запевняють в «Інфоксі».
За рік до відкриття водопроводу воду планували везти залізницею – краєзнавець
Проблеми із водою в Одесі мають історичний характер. Наприкінці XVIII сторіччя її або діставали з криниць на околиці міста і продавали відрами, або привозили з інших міст у цистернах або просто збирали дощову воду. Водопровід із Дністра побудували наприкінці XIX сторіччя зусиллями британських концесіонерів. Пізніше місто викупило його у підприємців .
Детальніше про тернистий шлях водопроводу в Одесі Радіо Свобода розповів місцевий краєзнавець і екскурсовод Дмитро Жданов. Він багато років досліджує, яким чином вода потрапляла в будинки одеситів у XVIII-XX сторіччях.
«Перша проблема із питною водою виникла в Одесі ще в 1793 році, коли командир групи, що проводила геологічну розвідку місцевості, заявив, що «Достатньо води». Французькою це звучить як «Assez d'eau». Проте з перших днів будівництва порту виявилося, що зі свіжою водою є серйозні проблеми», – каже краєзнавець.
«Колодязі на території Одеси були ще за часів Хаджибея – навіть на головній вулиці міста, Дерибасівській їх залишилося два. Один – під «Пасажем» (на розі із Преображенською), другий – під «будинком Вагнера» (на розі із Катерининською). За моєю гіпотезою, коли Де Рібас писав про нестачу води, він лукавив і видавав колодязі ще турецьких часів за новостворені. Таким чином він списував величезні суми грошей, які виділяли на їхнє створення. Ця гіпотеза частково підтверджується архівними матеріалами. В рапорті одеського поліцмейстера від 26.05.1823 року сказано, що «криниці, що стоять всередині міста, деяким чином попсувалися «за давниною років». Чи могло це відбутися через 20-30 років після їхньої побудови? При тому, що навіть сьогодні в Одесі є криниці, яким більше ніж 150 років, і які перебувають в гарному стані», – зазначає Дмитро Жданов.
У двадцяті роки XIX сторіччя колодязь із гарною водою був дуже вигідним джерелом грошового доходу. Саме тому приватні особо часто привласнювали собі криниці громадського користування, перегороджували шляхи до них і навіть руйнували. Тим самим вони створювали монополію на торгівлю власною водою.
У 1820 році про це говорили на засіданнях міської думи депутати Григорій Маразлі, Осип Сапожников та інші. Вони за доручення графа Ланжерона перевіряли хутори і колодязі. Незважаючи на застереження депутатів, захоплення колодязів продовжувалися і в тридцяти роки XIX сторіччя. Міська дума була змушена констатувати, що громадські криниці Водяної балки перейшли у безперечну власність приватних осіб.
Найбільша проблема із питною водою в Одесі спостерігалася в 1872–1873 роках, якраз перед запуском Дністровського водопроводу. Тоді з Херсону в Одесу навіть відправили дві баржі із водою і велися переговори про можливість доставки води залізницею. Ціни за воду були астрономічними, на вулицях час від часу захоплювали величезні бочки із водою, яку возили для продажу.
Втім, навіть після пуску водопроводу вода часто не підіймалася вище другого поверху. Тому в багатьох дворах стояли водопровідні колонки, поблизу яких були постійні черги.
Не можна не згадати про російський фільм «Спрага» 2011 року – про проблеми з водою в 1941 році, під час оборони Одеси від нацистів. Цей фільм пропагандистська брехня – німецькі чи румунські війська не відключали Біляївську насосну станцію і не залишали одеситів без води. Це зробили власні партизани. 19 серпня, в день захоплення Біляївки, мешканець села Олександр Тіоса вивів із ладу водопровід.
Тому до 1942 року, коли румуни поновили подачу води в Одесу, люди отримували воду по карточках. На добу кожна людина отримувала шість літрів. Втім, у багатьох дворах були колодязі і дощові цистерни, на березі багато джерел, а на багатьох підприємствах – артезіанські свердловини. Отже справжня «Спрага» в Одесі була хіба що в 1873 році, до того, як в місто пустили водопровід, розповів краєзнавець Дмитро Жданов.
