(Рубрика «Точка зору»)
Системна криза в Росії розвивається по висхідній не тільки в політиці, економіці чи соціальній сфері. Вона проглядається і в самознищенні путінського режиму, верхівка якого виявилися занадто самовпевненою і жадібною, щоб зрозуміти, де розташована межа, за яку заходити їм у жодному уразі не варто.
Але основна помилка кегебістської влади полягає в тому, що побачивши українську демократичну революцію в 2014 році, вони злякалися повторення її в Росії і напали на Україну.
По-суті, ця помилка в історичному плані дуже схожа на те, як у 1914 році Російська імперія вв’язалась у Першу світову війну, до якої зовсім не була готовою. Що пізніше бумерангом повернулося лютневою революцією, а потім і більшовицьким переворотом.
Ситуація в Росії сьогодні дуже нагадує 1916 рік. У 1916 позиції царя Миколи ІІ теж були ще досить сильними, але вже в березні 1917 року він відрікся від престолу.
Проведення витратного для Кремля Чемпіонату світу з футболу в Росії може стати корисним для повторення більше ніж через сто років процесу початку розпаду новітньої Російської імперії, яка не бажає враховувати помилок минулого.
Адже не дивлячись на надвисокі ціни на нафту (понад 70 доларів за барель), чекістському режиму грошей все одно не вистачає, а розлад в економіці Москва нічим не спроможна виправити.
Трагічний фінал Росії наближає управлінська криза
Пітерсько-кегебістське угрупування, яке узурпувало владу в Росії, зупинивши ринкові реформи, розпочаті в часи президента Єльцина, встановило напівфеодальні стосунки.
Тому розтоптана демократична конституція, ліквідовані реальні вибори і підпорядковані владі ЗМІ, а «ринок» існує тільки для обраних друзів Путіна.
Не говорячи вже про те, що зруйнована судово-правова система і з’явилися «непідсудні» особи, майже задушені дрібний та середній бізнес, наука і освіта, відбувається масова втеча з Росії капіталів та інвестицій, згортаються соціальні програми, непомірно зростають грабіжницькі й абсурдні за змістом податки.
Соціальною опорою режиму є невелика група олігархів, силові структури, корупціонери від «бізнесу» і зомбована телебаченням «патріотична» частина населення.
Та постійні геополітичні авантюри в зовнішній політиці, силова тактика і невміння прораховувати стратегічні наслідки «подарунків», які Кремль постійно влаштовує іншим державам, приводять до провалу за провалом.
А намагання залучити Російську православну церкву до «відродження» імперськості і туги народу за монархічним укладом, відкидає Москву назад у першу половину ХІХ століття. Все це разом веде Росію до катастрофи й ізоляції.
Трагічний фінал наближає і управлінська криза, котра визріває. Адже втрата керованості величезними російськими територіями означатиме не що інше, як відкриття дороги до смути.
А смута в Росії, як це неодноразово доводила її історія, може привести до фатальних результатів.
При цьому Путін і його оточення самі спровокували ситуацію, за якої постійне збільшення санкцій Заходом щодо Росії є кроками до вилучення її з процесу світової глобалізації.
Це означає, що російська державна система, яка десятиліттями виживала за рахунок антизахідної мобілізації і використання західних ресурсів, втрачає можливість отримувати ці ресурси, за повної нездатності компенсувати їх своїми власними.
Існують всі правові підстави для конфіскації награбованого в Росії
Вся чекістська «політична культура» побудована на вибудовуванні політичних міфів, на імітаціях, пародії і неправді.
Путінська «зона псевдоправославної наддуховності» давно вже заплуталася у кривавому імперському тумані збочених фантазій і мрій її поводирів.
Кінець цих міфів – просто неминучий, як і неминучий фатальний кінець наркомана, який сидить на голці.
Та найбільш фатальною для путіністів стала наркоманічна залежність від неміряних грошових потоків, які вони «витискали» усі ці роки з Росії.
І коли Путін вирішив піти ва-банк геополітично, він не врахував того, що усі його підгодовані «шредери», «аграманти» та інші політичні нахлібники, якими він планував прикрити свої «тили», насправді не зможуть йому допомогти.
А те, що готуються санкції проти клептократів із путінського клану дещо іншого роду, не мало б бути великим одкровенням для кремлівців.
Оскільки правова підготовка для конфіскації награбованого в Росії тривала вже певний час у США, Великій Британії і Європейському союзі.
Поступово, непомітно, розкривалися адреси дійсних господарів награбованого. Адже великі капітали і майно приховати неможливо. І загальні суми цього конфіскату складатимуть вже трильйони доларів.
Але Росія, за такого рівня управління і соціально-економічного стану, стає небезпечною не тільки для оточуючих її сусідніх країн, а й для себе самої.
За чим може відбутися силовий переворот і будуть створені умови, за яких цілком ймовірний початок громадянської війни, оскільки регіони перестануть підкорятися владі з Москви і відмовляться перераховувати туди кошти.
Такий кінець путінського режиму, опорою якого весь час була сировинна труба, цілком може стати реальним.
Захоплення Криму і частини Донбасу критично зменшило стійкість Росії
Війна з Україною стала спусковим гачком або, якщо точніше, пострілом путінської влади собі у скроню. До цього, як це було у випадках із Молдовою і Грузією, Кремлю все сходило з рук.
Але всьому є межа. Тепер створена за 18 років правління Путіна система на межі краху. А захоплення Криму і частини Донбасу кардинальним чином тільки критично зменшило її стійкість.
І ніщо кегебістському угрупованню вже не допоможе. Можна лише дискутувати з приводу того, скільки ще потенційно зможе протриматися путінський режим: до осені, початку нового 2019 року, чи до наступної весни.
Путінці самі розікрали держбюджет, самі розграбували й розвалили промисловість, свідомо знищили російську економіку.
І це ж яке треба мати спотворене світобачення, щоб заздалегідь, плануючи розпочати протистояння із Заходом, добровільно переправити туди на збереження «чесно вкрадені» трильйони доларів.
Не говорячи вже про масову купівлю всяких там наддорогих палаців, вілл і яхт. Та відправлення туди ж на проживання своїх жінок і дітей.
Намагаючись створити для себе комфортну зону перебування, російська верхівка робить спроби створити навколо кордонів Російської Федерації «пояс нестабільності», щоб не дати пострадянським державам можливості утвердитися в незалежному статусі і знову перетворити їх на своїх безправних васалів.
Однак у Путіна немає жодного шансу перемогти у цій гібридній війні, яку він розв’язав проти Заходу і України. І не допоможе тут йому ні нова «залізна завіса», ні відновлення протистояння з країнами західної демократії.
Втім, щодо Кремля потрібно діяти більш рішуче.
Адже зомбовану путінізмом російську спільноту, якій для чогось знадобилися чужі території, необхідно зупинити в Україні. А не тоді, коли вона у стані останньої агонії, ринеться приєднувати до себе країни об’єднаної Європи.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
