Українська книжка в ОАЕ. Для чого Україні «просувати» себе в арабському світі?

Україна стала однієї із 65 країн-учасниць книжкового ярмарку Abu Dhabi International Book Fair (ADIBF), що пройшов у столиці Об’єднаних Арабських Еміратів. На окремому стенді свої книги представили 5 українських видавництв. Чим зацікавили українські книжки відвідувачів? І для чого Україні просувати себе в арабському світі? Про це у розмові з головним редактором видавництва «Дуліби» – письменницею Мариною Гримич.

– Цього року Україна вперше стала учасницею Міжнародного книжкового ярмарку в Абу-Дабі. Серед 1320 видавництв, які презентували свої книги у столиці, були і українські – «Нора-Друк», «Видавництво Анетти Антоненко», «Ранок», «Елвік» і «Дуліби». Я вважаю, що перша презентація української книжки на одному з найбільших ярмарків в арабському світі пройшла дуже успішно.

– Що конкретно ви оцінюєте як успіх?

– Усе, що ми запланували, вдалося виконати. А запланували ми не так-то й мало: зібрати аналітичну інформацію про арабський книжковий і видавничий ринок та з’ясувати потенційні можливості України щодо входження у нього; вивчити ґрантові можливості на підтримку перекладів з арабської на українську і з української на арабську; налагодити безпосередні конструктивні зв’язки з видавництвами арабського світу; зав’язати міцну дружбу з українською громадою ОАЕ; попрацювати над тим, щоб до публічних бібліотек всіх семи еміратів потрапили українські книжки, ну і, звісно, якнайкраще презентувати «перлину» перекладацької майстерності – збірку Івана Франка «Зів’яле листя». На арабську мову поезію Франка переклав ліванський письменник Імадеддін Раеф.

Все це зробила маленька, але досвідчена і вправна команда видавців і промоутерів української книжки за кордоном – Елеонора Сімонова, Микола Кравченко, Анетта Антоненко, Андрій Мовчан і я. Відразу скажу, це було нелегко, бо є свої крос-культурні особливості спілкування, переговорів і ведення бізнесу з представниками арабського світу. Але нам вдалося подолати всі бар’єри.

Звичайно, цього б не сталося, якби не Асоціація арабських видавців, яка надала Україні стенд безкоштовно, і не Асоціація українських видавців та книгорозповсюджувачів, яка з легкої руки Олександра Афоніна взяла на себе нелегку ношу бути офіційним представником на ярмарку від України. На жаль, інші інституції відмовили видавцям у цьому. Наша участь у ярмарку відбулася також за сприяння посольств України в Лівані та ОАЕ.

Найбільшим сюрпризом для нас стало ставлення української громади Арабських Еміратів до участі України у ярмарку. Українці ОАЕ дуже конструктивно підійшли до допомоги нам: завдяки вдалим дизайнерським рішенням зробили наш стенд помітним і привабливим, організували чергування волонтерів, взяли на себе вирішення дрібних і великих логістичних питань. Передусім, хотілося б відзначити Євгена Семенова, ініціатора багатьох гарних українських справ в ОАЕ.

Зараз наша маленька команда працює над опрацюванням матеріалів, формулюванням висновків, урахуванням помилок і над оцінкою перспектив подальшої співпраці з найбільшим в арабському світі книжковим ярмарком, який став для нас відкриттям з точки зору культури виставкового бізнесу, технологічного оснащення, дизайнерського мистецтва, просвітницького внеску.

Але головний висновок – Україна на Міжнародному книжковому ярмарку в ОАЕ «прозвучала».

– Що цікавило відвідувачів українського стенду?

– Різних людей цікавило різне. Наприклад, один з поціновувачів арабської поезії, взявши до рук «Зів’яле листя» Івана Франка арабською мовою (проект посольства України в Лівані та української громади), сказав, що це «блискучий переклад», що «поезія звучить арабською, як музика», і що, вочевидь, перекладач доклав величезних зусиль, щоб зробити цю книгу «перлиною перекладацького мистецтва».

Малечу цікавили яскраві дитячі книжки і складанки, представлені видавництвами «Ранок» та «Елвік». Ілюстраторів, а на ярмарку була спеціальна велика програма для них, зацікавили книги «Видавництва Старого Лева».

Українська громада розкупила книжки сучасних письменників, привезені «Норою-друк» та «Видавництвом Анетти Антоненко».

Публічні бібліотеки придбали два альбоми «Родоводу», «Зів’яле листя» арабською мовою та книги українських авторів, перекладені англійською мовою.

Арабські видавці цікавилися каталогами авторських прав. Тобто інтерес до українського стенду був досить різноманітним

– Для чого Україні «культурно проникати» в арабський світ? Як це може вплинути на відносини між країнами і людьми, на безпеку загалом?

– Це найскладніше питання. Я, звичайно, могла б просто сказати, щось про те, що цей регіон – колиска цивілізації і потрібно до неї долучатися, і про нагальну потребу створювати іміджові українські проекти в усьому світі, і про культурну дипломатію… Все виглядало б дуже дипломатично. І це, по суті, також є правдою.

Але зараз я дам, можливо зарізкý, але чесну відповідь. Ми зараз себе поводимо, як хуторяни, що сидять на своєму хуторі і нічого навколо не бачать. Ми не розуміємо, що у всьому, що зараз відбувається у світі – від політики до економіки – «ноги ростуть» саме звідси – з Близького Сходу і Аравійського півострова.

Сьогоднішній Близький Схід і арабський світ назагал – це не пальми, не пляжі і не «олінклюзів» – це епіцентр формування політичного і економічного клімату у світі. Це нафта. І це, на жаль, тероризм.

І коли я тут – на Близькому Сході – дивлюся українські телевізійні новини, я просто не можу повірити очам: бездомні котики, неякісне харчування у дитячому садку, один ідіот, який побив жінку… і все. Я за це теж переживаю, але зробіть для цього окремі програми і ток-шоу. А у новинах та інформаційних програмах громадяни країни, в якій іде війна, мають мати можливість дізнатися об’єктивну інформацію про важливі українські та міжнародні події, повинні бачити у «прайм тайм» нормальні аналітичні міжнародні огляди. Це просто необхідно для виживання, безпеки і розвитку країни.

Натомість 95% обивателів в Україні (і значною мірою завдяки мас-медіа, які створюють громадську думку) вважають: «а що Україні до цього регіону, невже у нас своїх проблем немає?». А насправді те, що там відбувається, має безпосередній стосунок до нас.

Наведу максимально спрощений аргумент: якби не було гарячих подій на Близькому Сході, то наші українські проблеми з Росією набагато більше б турбували Європу і Америку. І тим, що робить Росія у Сирії, «переведено стрілки» уваги й інтересу світової спільноти зі Сходу України і Криму на той регіон.

Там Росія «зі шкіри пнеться», щоб представити себе як героя: там вони миротворці, там вони рятівники сирійського народу і мало не усього людства.

І навіть ті, хто у це не вірить, а є такі західні політики й журналісти, все одно вони вимушені витрачати свою енергію і час на дискредитацію цього міфу. І Україна їм уже нецікава.

Тому Україна повинна постійно працювати над тим, щоб створювати у тому регіоні своє «лобі». Це надважливо. А робити це через культуру – це одразу «наводити мости» між умами і душами людей. За культурою, зазвичай відкриваються шляхи для бізнесового та стратегічного співробітництва.