Майже два місяці тому, згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду, припинено роботу солеварного заводу у Дрогобичі. На який час – невідомо, бо розгляд позовної заяви заводу у суді відкладається. Тим часом робітники підтримують виробництво, щоб не допустити до повної зупинки. Зараз на розгляді у судах перебуває дві позовні заяви – від Державного підприємства «Солевиварювальний Дрогобицький завод» і Державної служби геології та надр. Чому дві державні структури не можуть порозумітись, щоб зберегти унікальне виробництва, з якого розпочалась історія галицького Дрогобича?
Територія солевиварювального заводу сьогодні нагадує прохідний двір. Але ані така сумна картина на заводі, ані те, що від 13 березня припинене виробництво, не відлякує працівників. Вони щодня приходять на підприємство, щоб його зберегти.
«Ми виварюємо сіль, щоб не зупинилось підприємство. Адже ми добули розсоли, їх треба використати, ми не можемо їх викинути в каналізацію. Це вимушений крок, щоб підтримати виробництво, щоб не вийшли з ладу панви. Сіль доброї якості, і бажано, щоб вона була використана», – пояснює ситуацію технолог із виробництва солі на підприємстві Оксана Бунда.
Причиною припинення роботи заводу майже два місяці є те, що Державна служба геології та надр анулювала спеціальний дозвіл підприємству на користування надрами. Адже керівництво заводу не допустило представників служби на перевірку. На солевиварювальному підприємстві пояснили Радіо Свобода, що у 2016 році на перевірку малих підприємств, до яких належить і цей дрогобицький завод, був накладений мораторій.
«І після цього Держслужба геології та надр припинила спеціальний дозвіл на видобуток природніх розсолів заводу. Ми звернулись із позовом у суд, щоб повернути цей дозвіл. Але справа затягується, і з Київського апеляційного адміністративного суду розгляд позовної заяви днями передали у львівський», – наголосила Оксана Бунда.
Два закони створили юридичну колізію
У Державній службі геології та надр заявили Радіо Свобода, що Дрогобицький солевиварювальний завод був попереджений ще у січні 2016 року про планову перевірку, але з заводу надіслали лист, що геослужба не має права перевіряти, бо діє мораторій.
«У 2015 і 2017 роках дійсно був мораторій. Але у 2016-му мораторій зняли. Тільки тому, що не було допущено суб’єктом господарювання здійснити перевірку, ми скасували спецдозвіл. Державному підприємству 4 березня 2015 року видали його на 20 років на видобуток природних розсолів із шурфа № 1. І у 2016-му нас не допускають на перевірку, ми півроку дали часу, щоб порозумітись, щоб не допустити справу у суд. Державна геослужба виконує закон і здійснює нагляд за підприємством, яке отримало дозвіл на видобуток розсолів», – говорить Оксана Оринчак, радник голови Держгеонадр.
На сьогодні у судах дві позовні заяви – від Державного підприємства «Солевиварювальний Дрогобицький завод» і Державної геологічної служби. Якщо підприємство виграє справу, то йому поновлять дозвіл на видобуток природних розсолів, в іншому разі завод змушений подавати документи на поновлення дозволу.
Щодо мораторію на перевірки у 2016 році ситуація не є однозначною, зауважила у коментарі Радіо Свобода львівський юрист Тетяна Садовська.
Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року, де мовиться: «установити, що у 2015‒2016 роках перевірки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців із обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабміну, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального кодексу» (пункт 3 розділу II «Прикінцевих положень»).
«Дослівно цей текст можна тлумачити за змістом як такий, що встановлює мораторій на перевірки всіма контролюючими органами, а не лише тими, які контролюють фіскальні та фінансові відносини. Фактично, закон не лише вносить зміни до Податкового кодексу та інших законодавчих актів, а й містить самостійні норми, до яких і відноситься пункт 3. Написали у законі «контролюючі органи», що можна тлумачити як всі органи перевірок. Тому й з’явилась окрема позиція Мін’юсту, Державної регуляторної служби та різна судова практика. А 3 листопада 2016 року другим Законом № 1728-VIII Верховна Рада змінила редакцію пункту 3 і чітко уточнила, що встановлений мораторій стосувався лише перевірок Державною фіскальною службою та її територіальними органами», – пояснює Тетяна Садовська.
Вона говорить, що через цю «помилку» у першому законі багато підприємств у суді довели, що перевірки у 2015‒2016 роках всіма контролюючими органами можливі виключно з дозволу Кабміну. «Оскільки закон зворотної дії в часі не має, вважаю, що ДП «Солевиварювальний Дрогобицький завод» має право доводити порушення порядку призначення та проведення перевірки Держгеонадра та неправомірність дій її службових осіб у суді», – наголосила Тетяна Садовська.
У Дрогобичі мріють про «живий» музей солі
Допоки триває судова тяганина та з’ясовують юридичні колізії, унікальне підприємство в Європі, яке має тисячолітню історію, де сіль виварюється з природної ропи, з кожним днем все більше і більше руйнується. Приміщення державного підприємства перебувають в аварійному стані і нагадують покинуті і забуті будівлі. Для Дрогобича втратити давнє виробництво – це втратити частину своєї історії. Адже навіть на гербі міста зображено дев’ять топок солі (давніше сіль продавали топками).
Як на підприємстві, де працюють 26 осіб, так і самі дрогобиччани хотіли б, щоб солевиварювальне підприємство стало історичним місцем, «живим» музеєм зі збереженим виробництвом. Цінність «білого золота» Дрогобича у його якості, яка збереглась завдяки стародавньому методові виварювання з розсолу (з літра розсолу отримують 300 грамів солі). Сіль виварюють на дровах у чані при температурі 160 градусів, при кип’ятінні випаровується бром, сіль кристалізується, осідає на дно, ці білі кристали вигрібають лопатою, сушать, йодують, запаковують і – у крамниці. Попит на дрогобицьку сіль високий. Бо люди знають, що вона природня.
Оксана Бунда мріє саме про такий розвиток підприємства, яке ще здатне працювати довший час, бо запаси розсолу великі. Однак чи завод має перебувати у комунальній власності, чи у приватних руках ‒ щодо цього запитання одностайної відповіді немає. За останні роки з 7 гектарів землі, на якій розташовувався завод, залишилось 5.
«Тут би зробити музейний комплекс, щоб можна було дізнатись про технологію, яка використовується з ХІІІ століття, виробляти сіль, може бути і оздоровчий комплекс. Бо розсоли дуже корисні», – ділиться мріями Оксана Бунда.
Сьогодні державним підприємством управляє Мінагрополітики. І саме від уряду залежить доля одного з найдавніших солеварних виробництв. Радіо Свобода скерувало офіційний запит у міністерство з проханням повідомити про стан справ на державному підприємстві «Солевиварювальний Дрогобицький завод» і перспективи його розвитку.
Департамент управління державною власністю Мінагрополітики повідомив в офіційній відповіді, що «Солевиварювальний Дрогобицький завод» протягом 2015‒2017 років працював згідно з затвердженими фінансовими планами, прибутково, відсутня заборгованість по виплаті заробітної плати та сплаті податків та зборів». За інформацією Мінагрополітики, «Дрогобицький завод включений до Переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017–2020 роках, у тому числі тих, що можуть бути приватизовані після внесення змін до актів законодавства, який затверджений урядом та є складовою частиною стратегії реформування державних підприємств».
Активісти Дрогобича, які вболівають за завод, побоюються, щоб підприємство не приватизували люди, які лише використовуватимуть природні надра задля власного збагачення, а не вкладатимуть гроші у розвиток виробництва і території.
