Гості програми «Ваша Свобода»: Валентин Левчик, тимчасовий виконувач обов’язків начальника Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генштабу ЗСУ; Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень; Леонід Голопатюк, заступник начальника Генштабу ЗСУ.
19 квітня в Україні відбулося робоче засідання Військового комітету НАТО. Близько 70 вищих офіцерів із країн НАТО разом з українськими військовими обговорювали ситуацію щодо безпеки в Україні та Європі. Мова також йшла про підтримку і допомогу Україні.
(Повна версія програми)
Віталій Портников: Пане Голопатюк, якими є попередні підсумки засідання?
Леонід Голопатюк: Військовий комітет – найвищий військовий орган НАТО, який надає поради, рекомендації політичному керівництву НАТО. Він складається з постійних представників країн-членів НАТО, які перебувають у Брюсселі. Тричі на рік збираються начальники генштабів або головнокомандувачі країн-членів НАТО на ці засідання.
Наша співпраця регулюється документом, який визначає особливе партнерство України в НАТО. Цим документом передбачене проведення військових комітетів у форматі «НАТО плюс Україна». Вони можуть проводитися як на рівні начальників генштабів, як правило, раз-два на рік на початку року, а також двічі у форматі на рівні військових представників.
Учора і позавчора (18–19 квітня – ред.) відбулося виїзне засідання Військового комітету Україна-НАТО на рівні військових представників. Більше ніж 80 осіб із різних країн-членів НАТО, зі стратегічного командування, з міжнародного військового штабу прибули до Львова.
Кожних півроку розглядаємо якісь питання. Ми не звітуємо. Ми ділимося досвідомЛеонід Голопатюк
19-го засідання пройшло в Міжнародному центрі миротворчості і безпеки. Це місце вже досить популярне в Європі, дуже багато партнерів беруть участь у підготовці нашого особового складу і підрозділів у цьому центрі. Ми надали дуже розгорнутий аналіз безпекової ситуації на сході вздовж кордону і про деякі питання реформування ЗСУ. Наприклад, про реформування сил спецоперацій. Це дуже популярна і актуальна проблема для всіх країн. Представили огляд і стан розвитку сержантського складу в Україні. Ми кожних півроку розглядаємо якісь питання. Ми не звітуємо. Ми ділимося досвідом.
– Пане Левчик, до чого всі ці консультації в результаті можуть приводити? Чи це просто засідання, консультації, які можуть роками відбуватися з країною-партнером? Документ, на засадах якого будується партнерство між Україною і НАТО (Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО – ред.), був підписаний у 1997 році у Мадриді. Минуло вже 20 років, і цей механізм якось не дуже змінився.
Валентин Левчик: Хартія визначає особливий статус нашого партнерства, надає нам особливі механізми, які не мають інші країни-партнери, механізми дійові, які працюють, у тому числі Військовий кометі у форматі Україна-НАТО.
Візит Військового комітету в Україну свідчить, що Україна цікава альянсу. Відчуваємо бажання допомогти саме з питань, які нас цікавлятьВалентин Левчик
Візит Військового комітету в Україну свідчить, що Україна цікава альянсу. Ми залишаємося у фокусі. Нашим партнерам не байдуже, що в нас відбувається. І ми відчуваємо бажання допомогти саме з питань, які нас цікавлять...
Не тільки ми, а й наші натовські колеги відзначають, що ЗСУ зразка 2014 року і зразка 2017-го або ж 2018-го – це небо і земля.
Навіть у порівнянні з деякими країнами-членами НАТО ми стоїмо на голову вище за деякими параметрами. Наприклад, щодо досвіду ведення реальних бойових дій, щодо вмотивованості особового складу захищати свою державу і так інше.
Є у нас проблеми, пов’язані з питаннями забезпечення сучасними зразками озброєння, особливо сучасними засобами зв’язку, радіоелектронної боротьби. Гроші потрібні для цього. Наші партнери це розуміють, нам допомагають і дуже зацікавлені в нашому досвіді ведення протидії цій гібридній агресії.
– Пане Мусієнко, наскільки вступ до НАТО – це насамперед політичне рішення, а не тільки військово-технічне?
Без колегіального рішення всіх країн-членів НАТО навіть ПДЧ не буде. Критерії ПДЧ, їх п’ять. Відповідаємо тільки оборонним. В політиці і економіці не дотягуємоОлександр Мусієнко
Олександр Мусієнко: Я поділив би 70% на 30%, де 70% – це політика, а 30% – це військові. Треба розуміти, що без консенсусу, колегіального рішення всіх країн-членів НАТО навіть ПДЧ не буде. Якщо ж говоримо про критерії ПДЧ, то їх п’ять. Ми відповідаємо, як на мене, тільки оборонним. В політиці і економіці не дотягуємо. Верховенство права – теж не дотягуємо.
Ніщо не заважає здійснювати реформування і зараз. Це, з одного боку, той шлях, який ми повинні пройти. Інший шлях – це те, що нам безпосередньо повинні сказати у штаб-квартирі НАТО, коли буде колегіальне рішення, чи чекають вони Україну, чи не чекають. Можу сказати відверто всім, що зараз не чекають.
НАТО допомагає у методологічному забезпеченні, в трастових фондах, у фінансовому забезпеченніОлександр Мусієнко
Захист суверенітету і територіальної цілісності – завдання наших військових, які щодня це роблять. НАТО нам може допомогти. НАТО, безумовно, допомагає у методологічному забезпеченні, в трастових фондах, про що говорилося, у фінансовому забезпеченні.
Левова частка і нового закону про особливості нацбезпеки, який ухвалений у першому читанні – це також заслуга країн НАТО, тому що тиснули на політичне керівництво України з ухваленням. Решта залежить від нас. Це шлях, яким треба йти. А далі вирішувати, чи, маючи сильне, потужне військо, маючи сильну, потужну державу, долучатися до Північноатлантичного альянсу.
Армія зразка НАТО – це коли військовий може ухвалювати рішення самостійно, ініціативу брати на себе. Не потрібно когось на дроті мати і від когось отримувати команди. З цим у нас були проблеми.
За допомогою НАТО ми цю систему ламаємо. Поки що ламаємо успішно. Спротив певний буде, тому що хтось десь може втратити повноваження, хтось десь може втратити посади, а деякі посади взагалі будуть скорочені.
Навіть хто не розумів, тепер зрозуміли, що Росія для нас – це агресор, ворогОлександр Мусієнко
Я маю переконання, що навіть хто не розумів, тепер зрозуміли, що Російська Федерація для нас – це агресор, ворог. Хоча треба розуміти, що і воювати все життя ми не можемо, колись доведеться домовлятися, колись настане той час, коли можливий мир. Але ті відносини, які були між Україною і Російською Федерацією вже не повернуться. На це потрібно не менше сотні років, а то й більше, щоб прийшли покоління, які забули би це все.
