Київ – Події, які відбувалися в Україні під час Революції гідності та після початку російської агресії, розділили життя багатьох українців, які працюють за кордоном, на «до Майдану» та «під час війни». Одним із них є голова української громади у німецькому місті Франкуфурт-на-Майні Олексій Ємельяненко – киянин, який працює у ФРН і в останні чотири роки є активним учасником акцій на підтримку України та волонтером. Радіо Свобода Ємельяненко розповів про свої нинішні будні.
Події Майдану змусили багато у чому переглянути свої погляди на світ, що мене оточує: як ніколи раніше, відчув себе українцем
– Я – киянин. До Німеччини потрапив у студентські роки, у далекому вже 1999 році. Потім мій науковий інтерес перетворився на інтерес робочий: я пішов працювати в консалтингову аудиторську компанію консультантом з фінансової реструктуризації. Така моя робота. Події Майдану змусили багато у чому переглянути свої погляди на світ, що мене оточує: як ніколи раніше, відчув себе українцем. У грудні 2013 року, як і багато хто, я запитав себе: «Хто, якщо не я?», адже владу в Україні тримали у руках корупціонери, а Європа на події у центрі Києва реагувала доволі мляво.
– Чи відчували ви, перебуваючи у ті дні у Німеччині, спорідненість з Україною, чи був страх за Україну?
Під час цих акцій ми збирали кошти і передавали в Україну, на Майдан. А нам у відповідь приходили фотографії і звіти від волонтерів
– Так. Події, що відбувались на київському Майдані, були нам, «німецьким» українцям, близькі. Попервах, дивлячись по телебаченню новини з України і переписуючись через соціальні мережі з родичами і друзями в Україні, я вважав себе безсилим якось практично допомогти майданівцям. Так багато хто з українців думав, хто наразі працює за кордоном, ми безсилі, ми далеко від України, що ми можемо зробити... Але дуже швидко розпач зник, ми познаходили одне одного у соцмережах, почали координувати свої дії: у Франкфурті наша українська громада проводила акції на підтримку Майдану на центральній площі міста, просто перед будівлею Центрального європейського банку.
Під час цих акцій ми збирали кошти і передавали в Україну, на Майдан. А нам у відповідь приходили фотографії і звіти від волонтерів, вони розписували, на що витрачені ті кількасот євро, що ми їх зібрали. Ці маленькі імпровізовані звіти дуже надихали! Українські організації ФРН взагалі дуже активно допомагали учасникам Революції гідності.
– Фактично і ви стали волонтером?
– Так, вважаймо, що я опікуюсь волонтерськими справами з грудня 2013 року. Ми тоді систематизували нашу допомогу майданівцям: або самі купували необхідні речі, або збирали гроші і передавали довіреним людям, тобто тим, кому ми довіряли і точно знали, що ці кошти дійдуть до адресата і будуть витрачені належним чином. Після закінчення Майдану, коли почалась російська агресія проти України, ми (українська громада) вирішили надавати допомогу захисникам України.
– Кому та яку допомогу ваша команда надавала?
Ми допомагаємо адресно: якщо до нас звертається якийсь військовий чи добровольчий підрозділ, котрий боронить країну на сході, ми їм надаємо підтримку
– Ми підтримували і військовослужбовців, і добровольців, і ця допомога триває, щоправда. У дещо меншому обсязі. Якщо спитаєте, чому, відповім: наразі ми бачимо, що українська держава краще забезпечує армію. Фактично ми допомагаємо адресно: якщо до нас звертається якийсь військовий чи добровольчий підрозділ, котрий боронить країну на сході, ми їм надаємо підтримку.
Так, до нас звернулись бійці одного з підрозділів, який підпорядковується МВС, який стояв в АТО та яких знали наші побратими з Києва. І хлопці попросили нас придбати рації. Наша громада зібрала кошти, і ми почали обговорювати, які рації потрібні. Спершу зупинились на «Моторолі», потім хтось почав інші моделі пропонувати, і ми цілий тиждень не могли визначитись, які рації ми купимо. Один з результатів тих дискусій той, що багато хто з нас тепер розуміється на моделях рацій, на частотах тощо.
– Кому ще допомагають українці з Німеччини?
– Цього року напередодні Великодня ми зібрали гуманітарну допомогу для київських дітей з Центру соціально-психологічної реабілітації №1 у Києві. Допомогу зібрали і передали через благодійний фонд Святої Покрови. Це були елементарні, як на перший погляд, речі – солодощі та канцелярські товари. Але як дітки раділи! Також через цей же фонд за підтримки міжнародної громадської організації «Живи» передаємо гуманітарну допомогу діткам, які лікуються в «Охматдиті».
Ще один важливий напрямок нашої роботи – це проведення акцій на підтримку України, проти агресивної політики Росії, ці акції об'єднали українські громади не лише у ФРН, а і в багатьох країнах Євросоюзу.
– Які питання, що стосуються допомоги Україні, для вас важливі?
– Мені і моїм колегам важливо знати, що наша допомога справді потрапляє тим, хто її потребує. Це – питання довіри: ми маємо бути упевненими у порядності людей, з якими працюємо в Україні, які забезпечують передачу нашої допомоги людям.
