У 1918–1919 роках пандемія іспанського грипу забрала 20-100 мільйонів життів

Навесні 1918 року вибухнула пандемія грипу, який отримав назву іспанського. За півтора року він охопив усю планету. Це був дуже небезпечний підвид грипу, який вразив близько 30% населення планети, а померло від нього, за різними підрахунками, від 20 до 100 мільйонів осіб. Оскільки тоді у країнах Азії статистика була не дуже ретельна, то дослідники подають такі різні цифри. Утім, у будь-якому разі, це значно більше, ніж, наприклад, кількість загиблих під час Першої світової війни, яка тоді тривала. Більше про пандемію «іспанки» та про вірус грипу загалом Радіо Свобода розповів доктор медичних наук, історик медицини Анатолій Гринзовський.

​

– Цифри по грипу у нас завжди недостовірні, навіть зараз. Діагноз «грип» ставиться дуже часто. Але ж найчастіше помирають не від грипу, а від ускладнень, які спричиняє вірус.

Іспанський грип отримав таку назву через те, що в Іспанії цю проблему не замовчували, а обговорювали у пресі. Адже у той час тривала Перша світова війна, і в більшості європейських країн військова цензура не дозволяла писати на такі теми.

Іспанський грип і грип назагал має досить тривале коріння. Дуже схожу нозологію – тобто, захворювання – описав ще Гіппократ у 412 році до нашої ери. У Середні віки воно мало кілька назв. Одна з найпоширеніших – італійська лихоманка. В Італії досить часто реєстрували це захворювання й пов’язували його з розташуванням зірок та місяця на небі. Німці були більш схильні до науки та вважали, що це все пов’язано з особливостями харчування взимку: з вживанням мочених яблук, соленої риби та іншої, як вони казали, «зимової їжі». Але в усіх країнах завжди казали, що «на все воля Божа».

– Вчені виявили вірус грипу у 1930-і роки. А як до того пояснювали спалахи епідемії? До того ж, «іспанка» мала дещо нетиповий перебіг – давала сильне ускладнення на легені.

– Тоді бактеріальна природа була одна з пануючих теорій розвитку грипу. Деякі вважали, що грип обов’язково передається з окремими об’єктами навколишнього середовища.

У 1930-і роки в Англії панувала ще одна епідемія, яка мала штам вірусу грипу А, і там вирішили дослідити, які ж реальні шляхи передачі. У лабораторії інфікували усіх тварин, які жили в Англії та лише один вид тварин – тхори, виявились чутливими. Коли співпрацівник лабораторії Вілсон Сміт взяв тхора, то тварина чхнула – всі зраділи, що тварина захворіла. Але через дві доби сам Сміт захворів на класичний грип. Це був перший доведений експериментальний випадок передачі захворювання від тварини до людини.

– Тобто, грип виявили, коли він передався від людини до тварини?

– Ні, так знайшли можливість його ідентифікувати, виділити, щоби потім досліджувати.

– Повернімося до 1918 року. Як тоді лікарі реагували на ситуацію? Вони знали приблизно симптоми грипу, але перебіг «іспанки» був нетиповий.

– Питання грипу на наших слов’янських територіях вивчалося дуже давно. Мені на очі потрапила перша наукова робота 1847 року, яка присвячувалася суто грипу «Опис інфлюенці або грипу загалом і епідемія цієї хвороби».

Інфлюенція – була перша назва грипу. З часом, у зв’язку з тим, що він раптово починався, був несподіваний перебіг, дали назву «грип», яка походить від англійської «хапати». Кажуть, що у французькій мові є подібне слово «грипер», яке означає «схопити».

Професор Екком, який написав ту монографію 1847 року, описував його так: «Грип – одна з найчудовіших епідемічних хвороб. Якщо її порівняти з іншими інфекційними хворобами, то в їх числі не знайдемо жодної, яка протягом чотирьох або п'яти сотень років поверталася так часто, кожен раз проходила через такий простір і постійно виражалася, за деяким винятком, одним і тим же характером…»

– У 1918 році хвороба отримала назву «іспанка» через інформаційні – медійні, а не медичні причини. І як же тоді на неї реагували люди?

– Люди реагують панічно на будь-які епідемії. Епідемії завжди були для нас страшні та були пов’язані з особливо небезпечними інфекціями, які винищували цілі міста. У Києві, за даними різних авторів, «іспанкою» перехворіло від 50% до 100% населення.

– Хіба так буває, щоб 100% хворіло?

– Не знаючи реальної кількості населення у Києві, одні автори писали, що це було 700 тисяч мешканців, деякі – про 500 тисяч. Плюс, завжди була велика кількість паломників – тоді у Києві їх було десь 200 тисяч щороку.

Якщо взяти інформацію за 1918 рік, то у Києві на 9-10 вересня про хворих на «іспанку» ще не згадували. Але вже 30 вересня у газеті «Кієвлянін» писали, що «іспанкою» захворіло вже 1262 особи, померло – 201. У Полтавській реальній школі з 234 учнів захворіло 234 учні та 3 вчителі, і заняття не проводилися.

– Тобто, якщо до Західної Європи «іспанка» прийшла навесні 1918 року, то до Києва дійшла аж восени?

– Так, початок спалаху припав на осінь.

– Але це якось нетипово, що грип – і на початку осені.

– Той рік взагалі був нетиповий. У 1918 році була велика міграція населення разом з німецькою армією. А ще всередині ХІХ століття було доведено, що ця епідемія рухається по дорогах.

– А як Перша світова війна вплинула на епідемію?

– У нас населення бідувало, харчування погане, умови перебування надзвичайно погані. Відповідно, міграція підсилювалася. Маємо міграцію – маємо розповсюдження будь-яких захворювань. Це характерно не лише для грипу.

– Тобто, ті умови підсилювали епідемію?

– Вони й зараз нам це підсилюють.

– Але ж зараз трохи інша ситуація, ніж сто років тому.

– Ера антибіотиків не знищила збудників інфекційних захворювань. Вона дала їм інші властивості.

– Отже, війна та підвищена міграція підсилили пандемію «іспанки». Але, як ми уже казали, цей іспанський грип мав нетипові риси. Зазвичай, грип особливо небезпечний для дітей і людей старшого віку, а іспанський грип, навпаки, найсильніше вразив людей дорослих зі сталим імунітетом. Цьому знайшли пояснення?

– Є одна з теорій, яка каже, що саме штам, який тоді панував, мав особливі властивості. Була нова реакція нашої імунної системи по типу цитокінінового штурму.

– А що це таке?

– Страждають судини, оболонки судин і видно усі ускладнення, притаманні грипу. Ускладнення були нетипові, новий механізм дії був відповіддю організму на це захворювання. І ми вперше із цим зіткнулися – у нас не було імунітету саме для цього штаму. Взагалі, імунітет для грипу – явище короткотермінове. У когось це буде кілька місяців, у когось півтора року.

– Завжди з’являється новий штам?

– Не тільки новий. Це може бути штам, який нас вже відвідав. Через кілька років він знову викличе захворювання, але матиме перебіг у більш полегшеній формі. Може взагалі не бути ускладнень і незначне погіршення самопочуття. Але це не означає, що ви не хворіли.

Інкубаційний період дуже короткий. Ми одразу виділяємо збудника у навколишнє середовище, він передається повітряно-крапельним шляхом і чудово розповсюджується. На відміну від інших країн, ми соромимося носити маски під час епідемії. А там, де велика щільність населення – Китай, Японія – ходять у масках.

– Епідемія іспанського грипу тривала близько півтора року, за цей час померло понад 50 мільйонів людей.

– Кажуть, від 20 до 100 мільйонів.

– А були ще такі пандемії грипу після «іспанки»?

– Пандемій грипу було багато – як до «іспанки», так і після неї. Але такого ажіотажу серед населення, як тоді, такого надзвичайного ставлення до грипу ми не бачили. Хіба в Україні – коли приходив свиний або каліфорнійський грип. А перед цим ми лякалися пташиного грипу. Але, у першу чергу, тут заслуга медійників, які інколи провокують масштабну й не завжди адекватну реакцію.

– Медики, вчені вже можуть пояснити, чому вірус грипу інколи має типові симптоми, а інколи набуває нетипових і стає таким небезпечним як, наприклад, іспанський грип?

– Це залежить від стану організму.

– Якщо взяти «іспанку», то не можна сказати, що це лише стан організму. Адже померло стільки людей!

– Ми дивимося на поширеність і на смертність. Якщо взяти надзвичайно велику поширеність, то смертність від «іспанки» була не така вже й вражаюча. Ми кажемо не про кількісні одиниці, а якісні – у відсотках.

Грип нас лякає саме поширеністю. Це захворювання, яким ми усі хворіли. А перебіг цього захворювання залежить, у першу чергу, від стану організму, потім від характеристик збудника.

– То ці характеристики збудника вчені можуть пояснити?

– Збудник мутує. У нього з’являються нові властивості, з часом з’являються такі види, які виживають у навколишньому середовищі, розповсюджуються і приходять до нас з тими властивостями, до яких ми не готові. Тому ми й хворіємо.