Проблема-2024 для Путіна: виборча перемога піднімає завісу над хмарним майбутнім

Steve Gutterman

​Мало хто з росіян очікує, що президент Володимир Путін повністю зійде з політичної арени в 2024 році, коли в нього закінчиться президентський термін і він не зможе балотуватися ще раз. Але чи зможе він знайти шляхи, аби залишатися при владі без того, щоби не втратити легітимність?

Коли приятель Іллі Барабанова сказав йому, що буде голосувати вперше 18 березня і що віддасть свій голос за те, аби президент Володимир Путін залишався при владі до 2024 року, російський журналіст запитав: чому?

«Принаймні, це якась гарантія того, що він піде через шість років» – такою була відповідь.

Не розраховуйте на це.

Нині, коли Путін здобув перемогу, стрілки годинника почали відраховувати час того, що може стати його останнім президентським терміном, бо російська Конституція накладає обмеження на два терміни поспіль.

Але мало хто вірить, що людина, яка була президентом або прем’єр-міністром із серпня 1999 року, не почне шукати шляхів, аби й далі правити після 2024 року.

«Ніхто тут не очікує, що він вийде на пенсію і буде рибалити», – каже московський аналітик і колишній дипломат Володимир Фролов.

Загадка для Путіна, кажуть аналітики, – як знайти рішення, яке б одночасно задовольнило як його спрагу до влади, так потяг до легітимності.

Путін вже поставав перед проблемою обмеження кількості термінів і раніше – і вирішив її. Він не міг іти на третій термін у 2008 році і організував неофіційне, але напружене змагання між потенційними наступниками і обрав Дмитра Медведєва і привів молоду людину в Кремль, а сам побув прем’єр-міністром в очікуванні на право повернутися на президентську посаду в 2012 році.

Цього разу це не буде легким завданням: є додаткові потенційні перешкоди для Путіна в його новій спробі утримати владу без того, щоб бути президентом.

Одна з них – його вік. Нині йому 65 років – а це вже середня тривалість життя чоловіків в Росії. Путіну буде вже 77 років, коли він зможе знову висуватись у 2030 році.

Це робить повторну «рокіровку», яку він провів раніше з Медведєвим, ризикованою. А окрім цього, багато росіян були обурені, коли він це зробив першого разу. І коли він заявив про зворотній обмін посадами з Медведєвим, це викликало тривалі протести в 2011–2012 роках. Путін тоді вистояв, але ще один викрутас із перестановкою може призвести до непередбачуваних результатів.

Марк Ґалеотті, який спеціалізується на Росії і є старшим дослідником Інституту міжнародних відносин у Празі, каже, що Путін «зазнає поразки» у своїй власній грі, якщо захоче повернутися на президентство в 2030 році.

Промовляючи перед журналістами увечері 18 березня, коли вже було ясно, що він переобраний, Путін сказав, що не буде балотуватися в 2030 році і що не має планів щодо зміни Конституції – наразі.

Ґалеотті вважає, що хоча Путін не має намірів піти на відпочинок і оселитися «в маленькому будиночку з трояндами біля вхідних дверей», він хотів би «відійти від нелегкої справи керування Росією, якщо зможе».

Але відхід на велику відстань може бути небезпечним, адже це залишило б Путіна з малим контролем над країною, над його політичним спадком і навіть у питанні його безпеки, а також безпеки його найближчого кола у владній еліті.

За іронією, авторитарні методи, якими Путін консолідував владу протягом майже двох десятиліть, зробили будь-яку пост-путінську еру більш небезпечною не лише для його соратників, але й для самого Путіна.

Підірвавши верховенство права, права людини, інститути демократії, кажуть його опоненти, він не може покладатися на ці інститути – такі, як суди – для свого захисту, якщо влада вислизне у нього з рук.

Путін «потребує безпеки для себе», каже чільний дослідник Центру Карнегі у Москві Андрій Колесников. Яку саме стратегію обере Путін на 2024 рік, і далі «залежатиме від мільйона факторів», каже Колесников.

Влада проти легітимності

Багато аналітиків прогнозують, що він вдасться до подвійного підходу: буде вирощувати собі наступника на президентській посаді і в той сам час робитиме зміни, які гарантуватимуть йому самому помітне місце у владних структурах.

Одним з правдоподібних рішень могло б бути надання більшої ролі і повноважень одній з інституцій, яку Путін використовує нині для демонстрації своєї влади, – скажімо, Державній раді, дорадчому органові, до якого входять чільні депутати, регіональні керівники та лідери партій, і він міг би бути на її чолі після того, як залишить президентську посаду.

Це, можливо, потребувало б змін до Конституції, але це дало б йому змогу залишатись при владі, не перебуваючи на посаді президента. Після того, як раніше Путін обережно обійшов обмеження на кількість термінів, показуючи всім, як він тримається букви закону, усунення такого обмеження на кількість термінів зараз сильно вдарило б по репутації Путіна.

Сучасні кремленологи казали, що Путін, можливо, радіє, що Китай усунув обмеження на кількість президентських термінів зі своєї Конституції, даючи можливість нинішньому лідерові Сі Цзіньпінові право залишатись при владі на необмежений термін. На тлі цього Путін міг би потенційно зробити менш кричущу зміну у владних структурах Росії і отримати такий же результат, маючи водночас менш недемократичний вигляд.

Передбачення Фролова: Путін буде «розробляти щось ззовні інше, але по суті – те саме», що Китай зробив для Сі, що дало б йому змогу залишатись при владі необмежений час – яку б посаду він не обіймав.

Виборча кампанія дала Путіну нагоду збільшити зусилля для популяризації свого іміджу як незамінного лідера, який унікально підходить для того, щоб правити Росією.

Хоча Путін уникнув президентських дебатів і провів зовсім мало формальних передвиборчих заходів, відразу кілька фільмів подали його саме в такому світлі – сильного й рішучого лідера, – і з’явились вони в останні кілька тижнів перед голосуванням.

В одному з них, пояснюючи, що Росія може дати ядерну відповідь в разі нападу на неї, Путін сказав, що наслідком буде «катастрофа» для світу, але додав: «Як громадянин Росії, як голова російської держави, хочу замислитися над питанням: а навіщо нам такий світ, якщо не буде Росії?»

Чільні союзники Путіна давно вже змальовують його як єдино можливого лідера Росії, і з наближенням виборів лунали заклики, – зокрема, від чеченського лідера Рамзана Кадирова, – щоб Путін залишався при владі все своє життя. В 2014 році заступник голови кремлівської адміністрації В’ячеслав Володін (він нині є головою Держдуми) сказав, що «є Путін – є Росія, немає Путіна – нема Росії».

Але колись такий час «немає Путіна» настане. І така міф про незмінність Путіна, поєднаний із часом, що його Путін провів на президентській посаді (а він уже був президентом, коли народились ті, хто нині вперше брав участь у голосуванні), – все це може додати напруженості в процес обрання Путіним свого наступника.

Бульдоги під килимом

Можливість того, що Путін захоче втримати владу після 2024 року, може зробити його менш вразливим, аніж традиційну «кривеньку качечку» (американський термін для політика, що завершує термін на виборній посаді і не може балотуватися знову – ред.). Але вибори 18 березня прозвучали як стартовий постріл того, що може бути напруженою боротьбою за політичне виживання на тлі невизначеності – яку конфігурацію вигадає Путін, аби влада не вислизнула з його рук.

Росіяни трошки вже змогли побачити, як розбурхало владну путінську еліту, в 2017 році: тоді був суд над колишнім міністром економіки Олексієм Улюкаєвим, якого засудили за хабар у два мільйони доларів – він нібито отримав пакунок із готівкою від Ігоря Сєчина, близького соратника Путіна і голови державного нафтового велетня «Роснєфть», за результатом домовленості, що її досягли під час гри у більярд на Ґоа.

Вже сам вигляд члена владної групи в суді, який виглядав пригніченим і переслідуваним і заявляв, що його підставили, можливо, змусив інших чільних росіян турбуватися за своє майбутнє, навіть якби він не попередив їх відомою цитатою: «Не питай, по кому подзвін, він по тобі».

«Ключовим завданням» для Путіна під час його нового терміну, ймовірно, буде «визначення, підготовка та представлення свого наступника», але при цьому ймовірно, що «суперницькі групи всередині Кремля також будуть втягнуті в процес визначення потенційних наступників», написали експерти лондонського Королівського інституту міжнародних відносин перед російськими виборами.

Путін, однак, імовірно, намагатиметься уникнути явних сутичок при виборі наступника. На відміну від 2007 року, коли він, здавалося, спонукав і підживлював конкуренцію між Медведєвим та своїм більш «яструбуватим» соратником Сергієм Івановим, Путін, можливо, хоче більш розпланованого і чіткого сценарію процесу вибору цього разу.

Кілька імен вже спливли – від молодих політиків, як-от 35-річного міністра економічного розвитку Максима Орєшкіна, голови президентської адміністрації Антона Вайно (46 років), до більш відомих фігур – як-от відданого союзника, міністра оборони Сергія Шойгу, і навіть того ж Медведєва.

Але коли ім’я когось спливає серед потенційних наступників, можливо, ці наступники найменше хотіли б, аби їхні імена лунали на цій ранній стадії. Як і в часи радянського Політбюро, коли легко можна було отримати удар у спину в разі, якщо почнеш зарано виявляти амбіції, так і нині: проти тих, хто буде в фаворі у Путіна, почнуть воювати конкурентні політики або групи.

Як наслідок, Путін, можливо, тягнутиме час перед тим, як назвати обраного ним. Колесников вважає, що Путін не буде вирішувати щодо стратегії на час після 2024 року (а тим більше називати ім’я наступника), допоки не відбудуться наступні парламентські вибори у 2021 році.

Хоча Путін не змінив Конституцію у 2008 році, аби залишитися у Кремлі, однією з найбільших ініціатив Медведєва після обрання президентом було подовження президентського терміну з чотирьох до шести років. Тодішні здогадки, що цей крок у підсумку зіграє на користь Путіна, виявились пророчими.

Отже, зі ще шістьома роками перед ним після інавгурації у травні Путін матиме достатньо часу – але чи справді?

Певним чином він нині в доброму політичному та економічному становищі.

Його рейтинги високі, а його опоненти в стані розладу. Офіційні представники кажуть, що найбільш яскравий критик Кремля і опонент Путіна, Олексій Навальний, не зможе брати участі у виборах десь до 2028 року через те, що був засуджений (Навальний називає це фарсом). А Колесников каже, що заборона на балотування для Навального триватиме, «допоки Путін політично живий».

Росія вийшла з дворічного спаду у 2017 році, незважаючи на західні санкції через її агресію проти України та інші дії, які залишаються в силі. Рівень інфляції зменшується, Москва легко знайшла покупців на свої євробонди на суму 4 мільярди доларів за два дні до виборів.

Щодо зовнішньої політики, Путін, можливо, не бачить причин для змін: його показове ігнорування Заходу давно вже є чинником його популярності. Незалежний російський соціологічний «Левада-центр» в останньому опитуванні перед виборчою кампанією, проведеному у листопаді 2017 року, показав його підтримку на рівні 81 відсотка.

«Людям тут подобається те, що він робить за кордоном, і допоки ціну його тролінгу Заходу не відчують пересічні росіяни, у нього не буде бажання змінити курс», – каже Фролов.

Курс незмінний?

Фролов коментував ситуацію ще перед отруєнням колишнього подвійного агента та його дочки у Британії, що внесло сильну напруженість у відносини із Заходом і значно погіршило їх. Але немає ознак того, що звинувачення, що Росія вдалася до атаки нервово-паралітичною речовиною в центрі англійського міста, коштувало Путіну підтримки під час виборів.

І все ж як опоненти Путіна, так і ті, хто стежить за політикою Кремля, кажуть, що його рейтинги і впевнена перемога приховують невдоволення серед багатьох росіян щодо економічного майбутнього та політичної атмосфери, в якій важко дихається.

Після падіння цін на нафту і запровадження західних санкцій у 2014 році найгірше вже, можливо, позаду в економічному плані – принаймні поки що.

Але і якогось зростання в осяжній перспективі не варто очікувати – такого, що підігрівалось цінами на енергоносії, що нарощувало популярність Путіна під час двох його перших президентських термінів у 2000–2008 роках. У своїй ключовій промові 1 березня Путін закликав до 150-відсоткового зростання ВВП на душу населення в наступні шість років, але нічого не сказав, як цього досягти.

«Путін не має економічної програми, не має уявлення, що робити з нашою економікою, щоби вона рухалась уперед», – сказав перед виборами ліберальний російський економіст і кандидат у президенти Григорій Явлінський, попереджаючи, що «непередбачувана політика» уряду несе «серйозні загрози для нашої країни».

Питання часу

Але хоча Путін, можливо, не має викликів з боку інших кандидатів, Ґалеотті каже, що Путін постав перед ризиком через «дедалі більше невдоволення системою», яку він створив, – «чітке невдоволення якщо не Путіним, то путінізмом».

Це розчарування робить настрій суспільства непередбачуваним, а правління Путіна хиткішим, аніж може здатися. Він може рухатись за інерцією ще шість років – або постати перед кардинальною проблемою, яка легко може підірвати його владу.

Такі міркування можуть спонукати Путіна зробити свій крок швидше, почавши перехідний період раніше, аніж 2024 року, каже Ґалеотті.

В той сам час, кажуть аналітики, Путін навряд чи відпустить віжки, стане м’якшим до опонентів або вдасться до кроків до більшої демократії під час четвертого терміну.

«Немає надії на лібералізацію, – каже Колесников. – Це дорога з одностороннім рухом справді авторитарного режиму».

Оригінал матеріалу – на сайті RFE/RL.