В той час, як між Росією та Україною починається нова енергетична війна, а країни ЄС залишаються розділеними, США мають утримати принципову позицію зі зменшення надмірної залежності Європи від російського газу. Про це пише в своїй статті для Reuters аналітик американського центру Atlantic Council Агнія Ґріґас.
Побоювання Європи стосовно постачання газу можуть бути використані «Газпромом» для просування свого проекту «Північний потік-2», який Москва презентує просто як бізнес-проект.
«Північний потік-2» може розв’язати руки Москві для військової кампанії в Україні, зашкодити міжнародній політиці ЄС і збільшити вплив Москви на політичні та ділові кола НімеччиниАгнія Ґріґас
Однак, «Газпром» не є комерційною установою, а є правою рукою Кремля, і Росія не є союзником Європи, а провадить війну на континенті, щоб дестабілізувати ЄС та НАТО, переконана Агнія Ґріґас.
«Північний потік-2», вважає Агнія Ґріґас, може розв’язати руки Москві для військової кампанії в Україні, зашкодити міжнародній політиці ЄС і збільшити вплив Москви на політичні та ділові кола Німеччини, посилюючи розділ між Європою та США.
«Північний потік-2» дозволить повністю пустити газ з Росії в обхід України. Це дозволить Росії розпочати масований наступ на Україну без побоювань зашкодити українській трубопровідній інфраструктурі і ризику припинення експорту газу «Газпрому» до країн Заходу. Про це заявляв прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький.
Канцлер Німеччини Анґела Меркель не погоджується з Моравецьким, зазначаючи, що «Північний потік-2» є економічним проектом і не загрожує диверсифікації енергетики. Німецький бізнес вбачає економічні переваги в тому, щоб країна стала ключовою ланкою в розподілі російського газу.
Німеччина, як здається, не засвоїла уроків історіїАгніа Ґріґас
Німеччина, як здається, не засвоїла уроків історії, вважає дослідниця, наводячи приклад часів «Холодної війни», коли канцлер Німеччини Віллі Брандт підписав перший контракт з Радянським Союзом на поставку газу в 1969 році. Він вважав цей контракт частиною «Остполітік» – економічної політики по відношенню до сходу, яка б зменшувала напругу «Холодної війни» через поновлення контактів з комуністичною Східною Німеччиною.
Однак, саме військові витрати Вашингтона і політика стримування, а не потік німецьких марок до Москви з часом призвели до банкрутства Радянського Союзу і знесення Берлінської стіни, нагадує Ґріґас.
Тепер США мають провадити подібну політику, наголошує аналітик. Санкції, введені влітку 2017 року, мали на меті протистояти «Північному потоку-2», однак їх не було явно введено під час оголошення санкцій в січні 2018 року.
Санкції США для того, щоб бути ефективними, мають отримати підтримку в Європі, наголошує науковець.
Вона привертає увагу до того, що підтримка проекту в Європі вже не така міцна. Так, Данія спочатку підтримувала «Північний потік», але змінила своє ставлення після початку другої фази проекту. Законодавці в Данії прийняли закон, який уповноважує цю країну не надавати дозвіл на проходження трубопроводу через її води з міркувань безпеки. Однак, твердить аналітик, посилаючись на джерела в Данії, Копенгаген хоче, щоб ЄС відіграв ключову роль у прийнятті рішень у справі трубопроводу.
Через 50 років після прокладання перших радянських газопроводів до Західної Європи, ЄС знову постав перед важким вибором енергополітики. Для «Північного потоку-2» немає місця в довгостроковій європейські стратегії енергобезпеки, переконана дослідниця.
