Українські паралімпійці вже третій день вражають неабиякою силою волі та своєю витримкою. Проте в соціальних мережах у коментарях постійно запитують: як вони стріляють у біатлоні, долають дистанцію в слаломі, катаються на сноуборді. Тож Радіо Свобода підготувало шпаргалку для справжніх уболівальників Паралімпійських ігор, де відповіло на найчастіші «ЯК».
Слендж-хокей
Не одна, а дві ключки, замість ковзанів – сани, і все ж таки той же принцип: забити якомога більше шайб суперникові. Це і є слендж-хокей. На льоду по 6 гравців: 5 польових та воротар. У команді, ураховуючи запасних, 15 хокеїстів.
У цей вид спорту грають спортсмени, які позбавлені можливості вільно пересуватися двоніж. Тому й змагаються гравці на спеціальних санях, які мають один або два полози, але під ними вільно проходить шайба. Сани задовжки від 0,6 до 1,2 метра. Також вони можуть бути оснащені спинкою, яка не повинна перевищувати пахви гравця. Коліна, ступні та стегна спортсменів закріплюються ременями до саней.
Якщо в хокеї спортсмени мають одну ключку, то у слендж-хокеї – дві: із зубами на кінці одна і крюком на другій. Перша допомагає пересуватися та маневрувати, інша – грати з шайбою.
Силова боротьба в цьому виді спорту також дозволена. Через це гравці носять шоломи з повною захисною маскою або сіткою, комір чи нагрудник, щитки, наплічники, налокітники тощо.
Рятує екіпірування й від шайби. Снаряд, зазвичай, виготовляють із вулканізованої гуми. Шайба має діаметр 7,62 сантиметра та товщину 2,54 сантиметра. А швидкість польоту досягає 100 кілометрів на годину.
Керлінг на візках
Паралімпійський від керлінгу відрізняється способом переміщення гравців та каменю по полю. Ще відмова від свіпінгу, так називають натирання льодової поверхні перед рухомим каменем. Звичайно, це ускладнює техніку кидка. Швидкість його, гравці розраховують спочатку, бо на неї не можна вплинути під час руху каменю, як в олімпійській дисципліні. Вага каменя – 19,96 кілограма.
Команди змішані. У складі має бути хоча б одна жінка, а всього грає по чотири людини.
Гравці виконують кидки каменів руками або за допомогою спеціального пристосування – екстендера, приєднати який можна до ручки каменю під час кидка. Більше очок здобуває команда, чиї камені знаходяться ближче до центру. Також можна вибивати камень суперника з центру. Підрахунок проводиться після 8 партій – «ендів».
Гірськолижний спорт
У гірськолижному спорті атлети використовують спеціальне обладнання, адаптоване до їхніх можливостей, наприклад: монолижі, сидячі лижі або ортопедичні засоби. Також деяким спортсменам допомагає аутригер – спеціальні милиці для підтримки балансу. У Пхьончхані спортсмени змагаються в декількох дисциплінах: швидкісний спуск, слалом, гігантський слалом, супергігант та суперкомбінація.
У швидкісному спуску спортсмен має лише одну спробу, щоб підкорити довгу та круту трасу. Саме за часом визначається переможець.
У слаломі кожен атлет виконує два спуски на різних трасах протягом дня. Головне – пройти крізь усі «ворота» (прапорці). Якщо їх пропустити, то буде дискваліфікація. Кількість воріт: 55-75 для чоловіків і 40-60 для жінок. Час, із яким спортсмен подолав два спуски, сумується.
Гігантський слалом від звичайного відрізняється довжиною траси. Як зрозуміло з назви, він довший, а кількість «воріт» – менше.
Супергігант – це також траса не на техніку, а на швидкість. Спортсмен виконує один заїзд на трасі, яка більше, ніж у звичайному та гігантському слаломах. Кількість воріт визначається перепадом висот. Головне, щоб відстань між ними була не менше 25 метрів.
У суперкомбінації переможець визначається за сумарним результатом двох заїздів на різних трасах: перший – швидкісний спуск або супергігант, другий – слалом. Далі результати сумуються.
Парасноуборд
Змагання з парасноубордингу відбуваються на швидкість та у форматі слінгшот, тобто комбінація гонок та елементів фристайлу. Спортсмени демонструють три заїзди, у кожному фіксується час, з яким він подолав трасу. Потім обирають два кращих результати та сумують їх. А отриманий підсумковий час помножують на коефіцієнт, який у кожній категорії спортсменів свій, у залежності від порушень.
У Пхьончхані змагаються три категорії спортсменів: із порушенням, що впливають на обидві ноги; порушення однієї ноги або із меншим впливом, ніж у першому варіанті; порушення верхніх кінцівок, що впливає на баланс. У останньому виді беруть участь лише чоловіки.
Біатлон та лижні гонки
Спортсменів розподіляють за трьома категоріями: сидячи, стоячи та з вадами зору. Ті, хто мають ураження ніг, пересуваються в монолижах – крісло, яке кріпиться до лиж, із ременями та іншими кріпленнями, а також підвіскою для зниження навантаження на тіло лижника.
Паралімпійцям із вадами зору допомагають гайди, люди, які також долають дистанцію (трохи попереду) і підказують, коли та в який бік потрібно починати маневр для повороту та спуску.
Лижі виготовлені зі скловолокна. У залежності від стилю змінюється й розмір їх. Наприклад, у класичному стилі вони на 25-30 сантиметрів більше зросту спортсмена, а у вільному – на 10-15 сантиметрів коротші за звичайні.
Також класичні лижі – вузькі, із вигнутими кінцями, потовщенням у середній частині, а головне важать мало: кожна менше 0,45 кілограма. У вільному стилі вони жорсткіші та більш маневрені.
Стріляють спортсмени з вадами зору на «слух». Їхні гвинтівки оснащені електронно-акустичними окулярами. Далі паралімпійці вже орієнтуються на аудіо-сигнал. Чим приціл ближче до центру мішені, тим гучність зростає.
Для спортсменів із вадами зору діаметр мішені складає 30 міліметрів, для атлетів із обмеженими фізичними можливостями – 20 міліметрів. Відстань до мішеней усього 10 метрів, і це в 5 разів менше, ніж на Олімпіаді.
