Тарас Шевченко, який народився 9 березня 1814 року, на тлі свого часу був надзвичайно веселим, чим він відрізнявся від інших, зазначає письменник Сашко Лірник. Втім, не варто вдавати, ніби в ньому немає розпачу, зауважує професор Українського католицького університету Ярослав Грицак. Він також наголошує на тому, що Шевченко дуже різний, і кожен має свого власного Кобзаря.
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Іван Малкович ще торік зазначив, що українцям потрібен новий образ Кобзаря.
«Як же нам хотілося довести всьому світові, що Шевченко є модерний і сучасний, адже з нього постійно ліпили тільки селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного Кобзаря, що печально пощипує струни кобзи чи бандури. «Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха, відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха», – закликав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя. Справжні Шевченкові смисли в багатьох його творах звучать як важкий глибокий рок, а не милясна попса», – сказав Малкович.
Для письменника Сашка Лірника Тарас Шевченко ніколи не був печальним.
Шевченко завжди був на тому тлі сірому імперському як діамант, такий веселий, «гоп-гопки» танцювавСашко Лірник
«Шевченко завжди був на тому тлі сірому імперському як діамант, такий веселий, «гоп-гопки» танцював. Він веселун був. Тобто, такий був не пригноблений кріпак, як на картиночках малювали, а такий шкодливий, химерний, я б сказав», – наголошує письменник.
Шевченко був людиною самодостатньо, зазначає Лірник, і завжди цінував своє. При цьому, за його словами, він є виразником найбільш гідних рис українського народу. Кобзаря поважали скрізь, де б він не був, розповідає Сашко Лірник.
«Ми мало про нього знаємо. Ми всі уявляємо, що він – бідна людина, його б’ють. А його насправді дуже поважали всі офіцери. Він був осередком культурного духу в Казахстані тоді. І навколо нього всі гуртувались», – зазначає письменник.
Шевченко говорить про речі, які роблять українців більшими за себе – Грицак
Професор Українського католицького університету Ярослав Грицак, зауважує, що не варто вдавати нібито в Шевченкові немає розпачу. Насправді він різний, і кожен має свого Кобзаря.
Шевченко нам говорить про великі речі, які нас роблять більшими за себе, які нас не применшують, не принижуютьЯрослав Грицак
«Шевченко нам говорить про великі речі, які нас роблять більшими за себе, які нас не применшують, не принижують. Вся наша цивілізація сучасна іде, на жаль, до того, що в світі Twitter і Facebook ми не пам’ятаємо, що ми робили вчора, яку новину ми читали 5 хвилин назад, ми стаємо дрібні. Тому потрібні такі книжки, які підносять нас над собою. Шевченко є найкращий, тому що він є український», – переконаний Грицак.
Але такого Шевченка українцям ще потрібно збудувати, вважає професор, хоч процес цей вже й почався.
«Шевченка одягають в шаровари і пишуть «Ше», на нього надягають каску і пов’язують йому шарф, і він на Майдані. Це теж уже є. Ми ніколи не були такі великі, як на Майдані», – зауважує професор.
Водночас Ярослав Грицак відзначає, що зараз важливіше, щоб молоді люди говорили про Шевченка, бо це їхній час.
Найстрашніше, коли Шевченко став тим класиком, про якого всі говорять, але ніхто не читаєЯрослав Грицак
«Не чув, щоб молодь говорила в класі про Тараса Шевченка. Просто найстрашніше, коли Шевченко став тим класиком, про якого всі говорять, але ніхто не читає. Я не можу згадати жодного випадку, коли б студенти говорили про Шевченка», – наголошує професор.
На думку Грицака, згадувати Шевченка лише 9 березня – це занадто мало.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі
