XXІІІ зимові Олімпійські ігри у Пхьончані залишилися позаду. У загальному заліку збірна України 21-ша, розділивши цю сходинку у турнірній таблиці разом із Угорщиною. «Золото» для «синьо-жовтої» збірної здобув фристайліст Олександр Абраменко. Україна ніколи більше двох нагород не здобувала на зимових Іграх, а з деяких взагалі поверталась без медалей. Проте в багатьох видах, за словами експертів, сподівались на не такі низькі результати. Наприклад, у біатлоні українці нагороди не дочекались. Серед головних причин такого виступу і спортсмени, і тренери називають несвоєчасне фінансування, відсутність інфраструктури та відносини всередині федерацій. Тепер до наступних Ігор буде 4 роки для того, щоб зробити висновки і нарешті виправити помилки.
Несвоєчасне фінансування
У Міністерстві молоді та спорту неодноразово заявляли, що гроші на підготовку спортсменів надавали. Причому немаленькі – близько 20 мільйонів гривень.
Проте за словами олімпійців та тренерів, зазвичай фінансування розпочинається за півроку до Олімпіади. А цього не вистачає, щоб вибороти більше ліцензій та дійсно підготувати спортсмена до Ігор. Адже недарма ці змагання називаються головними чотириріччя, а це означає, що і готуватися треба всі чотири роки, а не в останню мить.
Як демонструє наш досвід, в Україні немає конкуренції – і це дуже слабке наше місцеМарина Амірханова
«Підготовку до наступних Ігор потрібно починати не за півроку, як зазвичай. Це дуже пізно. Потрібно обирати групу спортсменів, які потенційно можуть претендувати на наступні Ігри. Може, навіть юніорів. Бо зараз вони маленькі, а вже за чотири роки змагатимуться серед дорослих. І цю групу вже потрібно готувати. Щоб була конкуренція. Тільки у такій ситуації ми зможемо готувати сильних духом спортсменів. Як демонструє наш досвід, в Україні немає конкуренції – і це дуже слабке наше місце», – каже тренер з фігурного катання Марина Амірханова.
Скандал із санями також виявився причиною непостійного фінансування. Федерація замовила сани (три штуки), їх Міністерство молоді та спорту купило, проте ліцензії неочікувано здобули 4 людини. Тож купити ще одні сани вже не встигли. Але це дійсно нагадує пострадянський метод, коли закуповували чітко: скільки спортсменів – стільки й інвентарю. А якби купили більше саней? Може тоді було б і більше ліцензій?
Міністр спорту Ігор Жданов обіцяв зустрітися зі збірною України з санного спорту та розібратися в конфліктній ситуації, яка сталася. Радіо Свобода продовжуватиме стежити та інформувати за вирішенням цієї проблеми.
Стосунки у федераціях
У будь-якій медалі дві сторони. З одного боку після перемоги всі: і спортсмени, і тренери, і федерація – кричать, що вони перемогли і це їхня нагорода. З іншого виявляється, що майже у кожній федерації є боротьба між спортсменами і тренерами, а також керівництвом структури. І причин на це багато.
Наприклад, на своїй сторінці у соціальній мережі сноубордистка Аннамарі Данча, єдина, хто виступала у цьому виді спорту, написала, що поїхала на змагання без свого тренера.
Тренер із гірськолижного спорту Богдана Мацьоцька, крім спортивної кар’єри, відома ще й своєю громадянською позицію – відмовилась виступати в Сочі 2014 року через агресію Росії проти України. Вона пояснює: такі ситуації як з Аннамарі Данчею неодноразові, просто про це не розповідають атлети, бо бояться.
Є такі структури, як федерації, які поставлять питання таким чином: «Або ти виступаєш з таким-то тренером – або вилітаєш зі збірної»Богдана Мацьоцька
«Замість мами Аннамарі, яка і є її тренером, представник федерації, причому в статусі тренера зі сноубордингу. Як людина, яка не має відношення до результатів Данчі, може бути на Олімпіаді? А ті, хто дійсно могли вплинути на Аннамарі, підтримати та підказати, залишились вдома? Зрозумійте, спортсменами дуже легко маніпулювати. Є такі структури, як федерації, які поставлять питання таким чином: «Або ти виступаєш з таким-то тренером – або вилітаєш зі збірної». Спортсмени мусять мовчати, бо це ж може завершити їх працю не одного чотириріччя», – каже Богдана Мацьоцька.
Проте тренер запевняє, таке ставлення федерацій або тренерів, «які за 10-20 років нічого не зробили для спорту, але тримаються за свої посади», спортсменам вже набридли. А отже атлети готові боротися до змін у федераціях.
Відсутність інфраструктури.
У фейсбуці Павло Булгак – радник Міністра молоді та спорту – написав, що судячи з матеріалів в українських ЗМІ Ігор Жданов мав би винайти машину часу та повернутися до 1991 року, коли Україна стала незалежною. Уже там змінювати щось.
Мовляв, ніхто брати на себе відповідальність минулої влади не збирається. Можливо, це правильно. Адже більшість інфраструктурної бази, дійсно, Україні залишилась з радянських часів, і тепер вона – в ганебному стані.
Користувачі в соціальних мережах обурились, коли побачили миколаївський трамплін. Проте Олександр Абраменко дійсно вже там не тренується і давно. Держава фінансує його збори в інших країнах. Тому питання: чому не можна побудувати цей трамплін в Україні? І тоді на ньому зможе тренуватися не лише Олександр Абраменко, а й майбутні фристайлісти. Знову ж буде конкуренція, якої не вистачає в Україні…
«В Україні зараз чотири ковзанки, де мають змогу готуватися фігуристи – Київ, Дніпро, Одеса та Харків. Проте немає жодного комплексу, який би відповідав потрібним вимогам – щоб там були зали для тренування, хореографії, з тренажерні, а також роздягальні, кімнати для перегляду відео та аналізу виступів. Про це ми можемо лише мріяти. Зараз в Києві всього одна ковзанка, яку ми поділяємо з шорт-треком, хокеїстами та орендаторами», – каже Марина Амірханова.
Тут можна буде проводити етапи Кубків світу. З цього і місто отримує гроші, і спортсмени матимуть, де тренуватисяГалина Куречко
«Санкарям, звичайно, потрібна траса. Але важливо, щоб не було такої ситуації, як з «Ареною-Львів», що побудували, а вона просто стоїть. Для утримання такої траси потрібні великі гроші. Проте, якщо це буде хороша траса, яка відповідає всім міжнародним стандартам, то тут можна буде проводити етапи Кубків світу. З цього і місто отримує гроші, і спортсмени матимуть, де тренуватися», – каже учасниця І зимової юнацької Олімпіади Галина Куречко.
Психологічна неготовність
Олімпіада – це відповідальні старти, напередодні змагань казали майже всі спортсмени. А після невдалих виступів один за одним коментували, мовляв, не знаємо, що сталося – на тренуваннях все добре, а тут… Ось це «а тут» – це психологічний вплив Олімпіади. І не кожен спортсмен з ним може впоратися, тим більше, коли ще й виступає без рідного тренера. А він, як виявилось, і стає тим самим психологом, який зазвичай в іноземних командах присутній майже у всіх видах спорту.
В Україні таким спеціалістом може похвалитися лише збірна з фехтування. Проте за словами Андрія Колосова, один психолог усю олімпійську збірну не врятує. Тим більше, якщо його взяти на роботу зі спортсменами саме напередодні змагань. Висококваліфікований спеціаліст від такої пропозиції просто відмовиться.
З кожним спортсменом потрібно попрацювати хоча б кілька років, а в ідеалі – весь олімпійський циклАндрій Колосов
«З кожним спортсменом потрібно попрацювати хоча б кілька років, а в ідеалі – весь олімпійський цикл. Для того, щоб кілька сезонів мати змогу дивитися на людину та аналізувати її. Якщо людину просто брати зі сторони, яка не знайома зі спортсменами та їхніми проблемами, то це не кращий варіант. Зазвичай психологів у федераціях запрошують при конкретних ситуаціях – особистих, одиночних. Щоб він розв’язав конкретну проблему одного спортсмена. При чому у таких випадках ми часто чуємо: «Ну ви ж професіонал, ви ж знаєте, що з ним робити!» – коментує психолог збірної України з фехтування Андрій Колосов.
У неофіційних розмовах представники збірної України кажуть, головне, щоб через кілька місяців про зимову Олімпіаду та потребу змін не перестали писати у пресі, а функціонери свої обіцянки виконали. А то знову на чотири роки про це забудуть... до наступних Ігор. І потім вкотре на Олімпіаді побачимо нестабільні виступи, неочікувані помилки і відмовки – «психологічно» не витримали.
