Христина Закурдаєва
Проблеми в особистому житті співробітника КДБ привели для Радянського Союзу до одного з найбільших шпигунських скандалів епохи Холодної війни і депортації 105 дипломатів із Великобританії у вересні 1971 року. Після цих подій СРСР так і не вдалося ні відновити свою агентурну мережу, ні притягнути до відповідальності перебіжчика. У той час, коли історія з Ляліним гриміла в усіх західних ЗМІ, в Радянському Союзі скандал пройшов непоміченим.
Довгий час вважалося, що 34-річний офіцер КДБ Олег Лялін видав шпигунську мережу і диверсійні плани СРСР у Великобританії в обмін на власну недоторканність, після того, як його спіймали п’яним за кермом. Але нещодавно відкриті архівні файли ФБР, ЦРУ і MI5, які вели щільне співробітництво у 60–70-х, показують, що акція проти радянської агентурної мережі готувалася кілька років і була ретельно спланована. Але саме п’яна витівка незадоволеного MI5 Ляліна, який на той час уже кілька місяців був подвійним агентом, змусила почати операцію раніше, ніж планувалося.
Серед виданих завдяки Ляліну громадян СРСР були працівники торгового представництва, радянського посольства, «Інтуриста», лондонської філії «Московського народного банку», «Совекспортфільму» (зараз «Роскіно»), «Аерофлоту» і низки торгових компаній.
У чому ж полягала заплутана історія людини, чия депресія вилилася в міжнародний шпигунський скандал?
Містер Лялін
«Ти не маєш права зі мною так розмовляти, ти не маєш права мене чіпати – я офіцер КДБ», – кричав п’яний Лялін у поліцейській машині, закинувши ноги на офіцера, який його заарештував.
Тоді поліцейський Чарльз Ширер, як він пізніше розповідав репортерам ВВС, не надав значень словам чергового затриманого. Через кілька днів ім’я і фотографії радянського шпигуна були у всіх газетах, а витівка спровокувала міжнародний скандал. У відкритих джерелах інформації про колишнього агента КДБ зовсім небагато, основні свідоцтва про його життя збереглися в архівах ЦРУ і MI5, які відкрили лише в лютому 2018 го.
Лялін народився у 1916 році в Ставрополі і пройшов підготовку в декількох школах КДБ. У 60-х його відправили до Лондона у складі радянської торгової делегації для роботи під прикриттям.
У 1954 році Лялін вступив до Одеської морської академії, яка готувала фахівців для торгового флоту. Через три роки на нього вийшло КДБ. Протягом наступних років він передавав спецслужбі інформацію про західних моряків і контрабандистів в одеському порту.
Роботою Ляліна в КДБ були задоволені, і незабаром йому запропонували приєднатися до спецслужби. Але перед безпосереднім вступом на посаду його відправили в один з найбільш закритих донині навчальних закладів – Вищої розвідувальної школи, яку у внутрішньому листуванні чекісти називають 101-ю. Її ж закінчили Володимир Путін, очільник «Російської залізниці» Володимир Якунін і деякі фігуранти «справи Анни Чапман».
Пізніше Лялін пройшов і курс підготовки для роботи в П’ятому управлінні КДБ, яке відповідало за контррозвідувальні операції та боролося з ідеологічними диверсіями. Ляліна навчали партизанським тактикам, радіокомунікаціям, парашутуванню і роботі з вибуховими речовинами.
Наступні 10 років радянський агент провів у Великобританії, збираючи інформацію про ландшафти віддалених територій, зручних для висадки десанту. Він також вербував інформаторів і агентів, яких у разі необхідності можна було «активувати». Формально він був рядовим співробітником торгпредставництва в Лондоні. Увесь цей час в Росії у нього залишалася дружина.
Як пізніше розповідав британським контррозвідникам сам Лялін, радянські спецслужби планували створити ситуацію в країні, яка б показала неспроможність армії і призвела до політичної кризи. За свідченнями Ляліна, в разі початку війни у КДБ планували заразити радіоактивними речовинами воду в затоці Святий Лох, розташованій у південній частині Шотландії. У той час там розташовувалася база американського флоту, а радіація повинна була забруднити не тільки море, але й через ґрунтові води – джерела питної води на березі.
Подвійний агент
Є кілька версій, чому Лялін пішов на співпрацю з британськими спецслужбами. Але всі джерела сходяться в одному – головною причиною був його роман із секретарем торгового представництва Іриною Тепляковою.
Коли ця історія потрапила до преси, журналісти були впевнені, що Лялін видав інформацію про радянських агентів тільки після свого затримання за керування автом у нетверезому стані.
У радянській хроніці скандал не висвітлювали, але у виданнях середини 90-х зрідка можна знайти згадки, що агенти MI5, дізнавшись про роман Ляліна з дружиною його начальника, шантажем змусили його співпрацювати з британською контррозвідкою у травні 1971-го. Погрожуючи видати секрет Ляліна КДБ і його дружині, що залишилася в Росії, спецслужби протягом декількох місяців отримували від Ляліна рапорти й імена інших «шпигунів». За ще однією версією, Теплякова була завербованим агентом британської контррозвідки.
В архівах MI5 і ФБР ідеться про те, що Лялін, розчарувавшись у своїй роботі і шлюбі, сам прийшов до спецслужби навесні 1971-го. В обмін на інформацію про плани Москви він виторгував собі недоторканність і депортацію. Лялін планував виїхати з Лондона до Росії, де б зажадав у дружини розлучення, а, щоб «заслужити повагу у колег» у Москві, випросив у MI5 статус персони нон-грата.
Всупереч заголовкам в західній пресі про «супершпигуна» Олега Ляліна, агенти американських і британських спецслужб між собою глузливо називали його максимум «побігачем». За десять років у КДБ Лялін не піднявся вище від звання капітана, і жодних особливо важливих справ йому не доручали. А коли його обговорена висилка до Росії почала затягуватися, він попався нетверезим за кермом.
Відразу ж після арешту радянське торгове представництво внесло за Ляліна заставу в 50 фунтів, але до суду, який мав відбутися через кілька днів, він уже зник із поля зору КДБ. За незрозумілих обставин Лялін виїхав із поліцейської дільниці без супроводу або охорони. Вдома шпигун зібрав усі свої записи і відразу ж зв’язався з MI5. Довго умовляти Теплякову піти з сім’ї теж не довелося.
Через три тижні МЗС Британії заявило про висилку 105 офіційних радянських представників. У відповідь на це з СРСР вислали 18 британських дипломатичних працівників.
Колишній начальник радянської контррозвідки Олег Калугін у своїх мемуарах розповідав, що невдовзі після інциденту розлючений голова КДБ Юрій Андропов особисто віддав наказ про ліквідацію Ляліна. Але агентам так і не вдалося його знайти – Ляліну і Тепляковій видали нові документи і, за деякими даними, змінили зовнішність.
Задовго до Ляліна
За свідченнями засекреченого джерела в британських спецслужбах, сама операція проти радянської агентурної мережі у Великобританії готувалася і ретельно продумувалася за багато місяців до появи Ляліна в дверях MI5. Усередині контррозвідки вона отримала назву FOOT. Цю інформацію пізніше підтвердив голова Відділу національної розвідки ФБР Едвард Міллер.
Починаючи з середини 50-х, британські спецслужби почали помічати «плавне, але таке, що лякає, занепокійливе збільшення кількості співробітників російської розвідки». Активно стежити за діями радянських офіційних представників у Великобританії почали з 1968 року. Майже 80 відсотків усіх ресурсів агентства до середини 70-х витрачалося на програми протидії шпигунству і саботажу всередині Великобританії.
У розсекречених архівах ідеться про те, що спецслужби довгий час не могли переконати найвище керівництво країни вжити будь-яких дій щодо радянських шпигунів, навіть коли Лялін співпрацював з MI5 уже кілька місяців. Саме через інцидент із п’яною їздою уряд Британії все-таки наважився на масову висилку.
Олег Лялін передав британцям усе, над чим працював майже десять років: детальний опис місць можливої висадки десанту і докладні характеристики завербованих ним інформаторів. Частину цих відомостей співробітникам MI5 вже вдалося добути самостійно, і дані збіглися.
«У нас немає підстав сумніватися в надійності інформації, наданої Ляліним, а також у ньому як у джерелі», – писали у внутрішній кореспонденції співробітники MI5 американським колегам із ЦРУ. Інформація від Ляліна незабаром опинилася і на столах радника з нацбезпеки США Генрі Кіссінджера, а пізніше – і у президента Річарда Ніксона.
Лялін розкрив радянських агентів та інформаторів у посольстві США в Лондоні, всередині дослідницького відділу нафтової компанії SHELL, багатьох міжнародних організацій, також він здав агентів розвідки КДБ, що працювали на території США, Канади та Колумбії.
Спіймати радянським спецслужбам Ляліна так і не вдалося. За інформацією британських спецслужб, він помер у 1995 році «після тривалої хвороби». На що саме хворів чоловік, британці не уточнили.
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
