Чимало сторінок історії Слобідської України залишаються маловідомими. Хто такі «викотці» і чому їх не любили гетьмани? Які амбіції були в слобідських полковників? Хто з відомих діячів походив з тієї частини Слобожанщини, яка згодом відійшла до Росії? Про це та інше Радіо Свобода розповів член правління Національної спілки краєзнавців України Олег Корнієнко.
– Від якої дати чи події починається історія української Слобожанщини? Деякі дослідник називають 1638 рік – мовляв, тоді, після поразки повстання Якова Острянина, туди переселилися перші козаки-втікачі.
У середині – другій половині XVII століття, почалися переселення з Правобережної та Лівобережної України козаків, селян, міщан
– Думаю, що історія Слобідської України має тяглість ще від доби Київської Русі й Великого Князівства Литовського. Але ці темні часи в історії краю залишаються малодослідженими.
Вважається, що Слобідська Україна, як історико-географічна область, постала у середині – другій половині XVII століття, коли почалися масові переселення з Правобережної та Лівобережної України козаків, селян, міщан. Їх тоді називали «викотці». Це люди, які рвали усі свої зв’язки з колишнім місцем перебування і йшли на території незаселені.
Величезні території майже аж до Волги згодом були заселені українцями
Формально ці землі належали царю московському, але фактично вони були нічийними – Дике поле.
Ми звикли, що Дике поле лежить на Південь до Причорномор’я, але воно було й на Схід. Величезні території майже аж до Волги згодом були заселені українцями.
– Відомо, що Богдан Хмельницький не дуже добре ставився до цих переселенців і просив царя повернути їх назад. Потім гетьмани також порушували питання чи то про переселення цих людей назад на Наддніпрянщину, чи то про приєднання слобідських козацьких полків до Гетьманщини. А як взагалі слобідське козацтво ставилися до гетьманського?
– Перша реакція того ж Хмельницького була вкрай негативною. У 1657 році він планував каральний похід на територію Сумського полку, який тільки складався, щоб близько 10 тисяч повернути до свого війська, а інших просто вирізати.
– Своїх же, козаків?!
– Так, «викотців». Бо іноді це були козаки-дезертири. Наприклад, Іван Дзиковський, який у 1652 році хотів осісти на місці нинішніх Сум, але його відіслали аж на річку Тиха Сосна, притоку Дону. Там він заснував місто Острогозьк і Острогозький козацький полк. Зараз це територія Росії.
– А хто його відіслав?
– Справа у тому, що поки не було прийнято Земським собором 1653 року рішення «взяти Україну під государеву руку», то Московщина намагалася не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої. І цих переселенців відправляли подалі. Але після того, як Московія ухвалила стратегічного рішення долучитися до цього конфлікту, то переселенців почали селити вздовж кордону з Річчю Посполитою.
– Повернімося до відносин між Гетьманщиною і Слобожанщиною.
– У 1657 році у Москві провели військову реформу – перш за все, для того, щоб зміцнити оборону від Речі Посполитої й від татар. Із Розрядного приказу, тогочасного міністерства оборони Московщини, пішла ініціатива створити з українських мігрантів козацькі полки за тим же принципом, що й на Гетьманщині. Їм надавалось самоврядування.
Основна маса полків утворилася десь у 1659 році, а міста – дещо раніше. Попервах слобідські козаки виконували роль не стільки захисту від татар, скільки залучались до боротьби проти гетьмана Виговського. Так звані охотники, тобто добровольці, разом з військом воєводи Ромодановського ходили воювати проти війська гетьмана Виговського.
Тож, спочатку відносини складалися вороже, адже гетьманці їх зневажали, вважали дезертирами. Навіть був закон, за яким майно «викотців» можна було конфіскувати. Але згодом, з 1673 року слобідські полки активно долучалися Московщиною до боротьби проти турецько-татарської агресії. І тут вони вже почали діяти спільно з гетьманськими полками. Зближувалися слобідські полки з гетьманськими.
Серед слобідських полковників були мазепинці. У планах Мазепи було приєднання Слобожанщини
Як не дивно, але серед слобідських полковників були мазепинці. У планах Мазепи було приєднання Слобожанщини. Він спочатку це намагався робити легально, коли мав вплив на Петра І. Наприклад, клан сумських полковників Кондратьєвих був пов’язаний родинними зв’язками з мазепинцями.
На жаль, історія Слобідської України мало досліджується. А там криється дуже багато цікавих фактів
Як казав академік Ліхачов про добу пізньої СРСР, наші уявлення історії більше складаються з міфів. На превеликий жаль, історія Слобідської України, як регіональна історія, мало досліджується. А там криється дуже багато цікавих фактів, які по-новому змушують нас подивитися на українську історію.
– Наприклад, що там такого незвичайного сталося?
– Той самий сумський полковник Герасим Кондратьєв претендував на гетьманство. І лівобережний гетьман Дем’ян Многогрішний постійно писав скарги московському цареві на Кондратьєва, який, з одного боку, був оком государя, а з іншого – як казав президент Кучма, проводив багатовекторну політику: був у дуже добрих взаєминах із правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Кондратьєв користувався великим авторитетом у лівобережних полках.
Згодом прийшло розуміння, що Україна одна, що Гетьманщина й Слобожанщина – це одне ціле
Згодом прийшло розуміння, що Україна одна, що Гетьманщина й Слобожанщина – це одне ціле. Як гетьман Мазепа, так і значна частина слобідських козацьких урядовців дійшли до думки, що Слобожанщину треба поєднати з Гетьманщиною. Проте на заваді стали поразка виступу гетьмана Мазепи й подальші репресії. У тому ж Сумському полку багато родин сплачували до 1722 року «мазепщину» – спеціальний податок для тих, хто був викритий у зв’язках з Мазепою.
Після штурму Батурина, одного з керівників оборони Фрідріха Кенігсека, прусського німця, який прийняв православ’я, був генеральним гарматним осавулом у Мазепи, декапітували у Конотопі – тобто, відрубали голову й кінцівки. Голову надіслали до Сум і на списі поставили на полковому майдані. На мою думку, це все недарма робилось – таким чином, намагалися залякати слобожан, щоб вони не підтримували Мазепу.
Грушевський сказав: ціною заселення Слобідської України було втрачено українську державність у другій половині XVII століття
Історія Слобідської України дуже цікава й багатогранна. Видатний історик Михайло Грушевський сказав, що ціною заселення Слобідської України було втрачено українську державність у другій половині XVII століття. Тобто, величезний людський ресурс пішов на освоєння цих територій. Знелюднене Дике поле перетворили на квітучий розвинений край. Проте цей людський ресурс був тим компонентом, якого не вистачило для здобуття Україною повної незалежності.
Можливо, як зазначив історик Дмитро Дорошенко, в політичному плані Слобожанщина не відіграла великої ролі у загальноукраїнській історії, проте в культурному відношенні її внесок просто неоціненний.
– Безперечно, в Харкові був перший в підросійській Україні університет.
– Перше колективне клопотання слобідської старшини про заснування університету відноситься до 1731 року. І йшлося про те, щоб цей університет був у Сумах.
Першою слобідською столицею були Суми
– Чому саме там?
– Першою слобідською столицею були Суми. Там з початку реформ уряду імператриці Анни Іоанівни була розміщена так звана Комісія учрежденія слобідських полків. Це був підконтрольний російському імперському уряду орган, який керував усією Слобідською Україною.
– Значна частина території Слобожанщини опинилася за межами теперішньої України. Більша частина Острогозького полку опинилася у Росії, залишився тільки Старобільськ. Кілька сотень Сумського полку – також. З Острогозького полку походив відмий історик Микола Костомаров. А хто ще з відомих діячів походив з тієї частини Слобожанщини, яка опинилася поза межами з української держави?
– Можемо назвати багато постатей. Це і художник Трутовський, і родина Чехових.
– Антона Павловича маєте на увазі?
– Так точно. Попервах вони були Чехівські. А потім із території Острогозького полку переїхали до Таганрога, згодом змінили прізвище. Той самий Дмитро Донцов, ідеолог інтегрального українського націоналізму. Його батько – із сотенного містечка Вільхуватка Острогозького полку. Зараз це Воронезька область. Їхнє прізвище було Донці. Згодом родина перебралася до Мелітополя і змінила прізвище.
Мені б хотілося зробити екскурс у ХХ століття. В 1918 році Українська Держава гетьмана Скоропадського укладала мир з більшовицькою Росією, і більша територія Слобожанщини потрапила до України. Проте у 1919 році більшовики створюють маріонетковий український уряд, який зрештою осідає у Харкові. Починається неприкрита інтервенція. Практично тоді ж цей уряд з урядом більшовицької Росії підписує нову угоду, де встановлюють нові кордони. Вони були обрані цілком довільно, без врахування економічних зв’язків, населення…
– І українсько-російський кордон відсунувся на Захід?
Дві третини Острогозького полку і близько однієї четвертої Сумського – опинились у складі більшовицької Росії
– Так, і величезні території Слобідської України – дві третини Острогозького полку і близько однієї четвертої Сумського – опинились у складі більшовицької Росії.
Проте у 1923 році вже радянський уряд України організовував спеціальну комісію, куди входила експертна група на чолі з академіками Баглієм і Грушевським, яка провела докладне вивчення цих територій. Вони навіть обрахували господарчий вантажопотік і з'ясували, що він від 67% до 97% – з Україною, а з російськими етнічними територіями був незначним. Робота цієї комісії тривала до 1926-1929 років.
У 1925 році писали з Обояні: «Ми тягнемо свої мозолясті руки до України». Це зараз Белгородська область. Або писали з Курщини, що вони є українцями і хочуть, щоб їхні діти навчалися в українській школі
Мешканці цих районів у 1925 році писали, наприклад, з Обояні: «Ми тягнемо свої мозолясті руки до України». Це зараз Белгородська область.
Або ще писали з Курщини, що вони є українцями і хочуть, щоб їхні діти теж були українцями й навчалися в українській школі.
– Ви досліджуєте найпредметніше Сумський полк і ті його сотенні містечка, які опинилися на території Росії. Там щось нагадує про історію Слобідської України?
Зберігся класичний сотенний майдан. Туди приїжджаєш і одразу в очі кидається все рідне: елементи архітектури, квіти, люди розмовляють суржиком
– Більш ніж! У 2013 році напередодні війни мені довелося побувати у колишньому містечку Піна. Зараз його мешканці називають себе «слободою», а взагалі воно має статус села Біловського району Курської області. Це колишнє сотенне містечко Сумського слобідського козацького полку. Там зберігся класичний сотенний майдан. Туди приїжджаєш, і одразу в очі кидається все рідне: елементи архітектури, квіти, люди розмовляють суржиком.
Значну частину кількох районів Курської області у 1704 році Мазепа передав під контроль Києво-Печерської лаври
У Коренівському районі Курської області є три села: Іванівка, Степанівка, Мазепівка. Там є навіть палати Мазепи! Значну частину кількох районів Курської області у 1704 році Мазепа передав під контроль Києво-Печерської лаври. Там є церква на честь чернігівських святих. Усе там дихає нашою спільною історією.
Але найцінніше – це люді, там живуть українці. Хоча вже з 1920 року уряд радянської Росії, згодом Російської Федерації, постійно проводив фальсифікацію переписів населення. Згідно з даними Росстату, станом на 1 січня 2015 року в Суджанському районі, де більшість населення на початку ХХ століття становили українці, зараз українці складають 2,4% чи 2,6%, інші записані росіянами.
Там зараз усе роблять, щоб стерти з пам’яті людей спогади про козацьке минуле, про те, що це була Україна
– А ці мазепинські палати збереглись?
– Так. На жаль, там була пожежа, розробили проект реконструкції. Це унікальна пам’ятка барокової архітектури, але на сьогоднішній день стоїть у бур’янах.
На мою думку, там зараз усе роблять для того, щоб стерти з пам’яті людей спогади про козацьке минуле, про те, що це була Україна.
